Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Бившевої Л.І.

Рибченка А.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Ликовій В.Б.,

розглянувши касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 року

та постанову господарського суду Тернопільської області від 01.06.2006 року

у справі № 9/69-742

за позовом Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

до 1) Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-ПРО"

про визнання господарського зобов'язання недійсним,

Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція (далі - Тернопільська ОДПІ) 06.03.2006 року звернулася до господарського суду Тернопільської області із позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1.), Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-ПРО" (далі - ТОВ "СК-ПРО") про визнання недійсним господарського зобов'язання та застосування наслідків його недійсності.

В обґрунтування позовних вимог Тернопільська ОДПІ посилається на укладення договору між відповідачами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства і полягає в ухиленні від сплати податків.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 01.06.2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, СПД ОСОБА_1. оскаржив їх у касаційному порядку, мотивуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст. ст. 173, 174, 207 Господарського кодексу України.

У запереченнях на касаційну скаргу представник Тернопільської ОДПІ просить залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга частково підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Тернопільської ОДПІ здійснено планову документальну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів СПД ОСОБА_1. за період з 01.01.2003 року по 30.09.2005 року.

В ході перевірки встановлено, що СПД ОСОБА_1. на підставі податкової та товарної накладних № 34 від 02.06.2004 року, виданих ТОВ "СК ПРО" придбав у власність товар вартістю 5052 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 842 грн., розмір якого відображено у податковій декларації за червень 2004 року.

При цьому податкова накладна, на підставі якої сума податку на додану вартість СПД ОСОБА_1. віднесена до податкового кредиту, виписана ПП "СК ПРО", а скріплена печаткою ТОВ "СК ПРО", яке в товарній накладній значиться продавцем товару.

Згідно листа ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 06.12.2005 року

№ 19842/7/16-306 ПП "СК ПРО" перебуває на податковому обліку з 28.10.2004 року, у якості платника податку на додану вартість - з 12.11.2004 року.

Відповідно до листа Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 17.05.2006 року № 524-423 ТОВ "СК ПРО" зареєстровано 13.10.2004 року.

За змістом ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Із аналізу зазначеної норми вбачається, що визнанню недійсним підлягає господарське зобов'язання за наявністю однієї з умов:

- невідповідності господарського зобов'язання вимогам закону;

- вчинення господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- укладення господарського зобов'язання учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

В цивільному законодавстві закріплено поняття юридичної особи, як організації створеної та зареєстрованої у встановленому законом порядку, наділеної цивільною правосуб'єктністю (правоздатністю і дієздатністю).

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України). Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди, якщо її засновницькими документами не встановлений вичерпний перелік можливих видів її діяльності.

Частиною 1 ст. 55 Господарського кодексу України визначено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Матеріалами справи встановлено, що на момент укладання господарського зобов'язання як ПП "СК ПРО", так і ТОВ "СК ПРО" не набули господарської компетенції.

Разом з тим колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що положення ст. ст. 207 та 208 Господарського кодексу України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, згідно з ч. 2 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією нормою, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а тому у розумінні ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими і можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

При укладенні спірної угоди 02.06.2004 позовна заява була подана до суду 06.03.2006 року, тобто вимога про застосування санкцій, встановлених статтею 208 Господарського кодексу України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 цього Кодексу.

З огляду на викладене, ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 року та постанова господарського суду Тернопільської області від 01.06.2006 року підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 року та постанову господарського суду Тернопільської області від 01.06.2006 року скасувати.

Провадження у справі в частині визнання недійсним господарського зобов'язання закрити, в решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.