Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Федорова М.О.

Брайка А.І.

Сергейчука О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2005 р.

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2005 р.

у справі № 32/223

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2005 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2005 р., позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 13.07.2004 р. №0015421702/0. Стягнуто з ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на користь СПД - фізичної особи ОСОБА_1 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові рішення мотивовані тим, що земельний податок у розмірі 964,12 грн. за 2004 рік донарахований позивачеві неправомірно, оскільки останній звільнений від сплати земельного податку на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 (727/98) ". Суди також врахували ту обставину, що згідно договору дарування нежитлового приміщення від 29.01.2004 р. приміщення, яке розташовано на земельній ділянці, передано у власність гр. ОСОБА_2

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові в повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального права, яке полягало у незастосуванні ст. 3 та ст. 12 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. № 161-ХІV, а також порушення норм процесуального права, а саме: ст. 43 ГПК України. Зазначає, що у позивача, як у орендодавця, був обов'язок сплачувати земельний податок на рахунок відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка. Не погоджується з твердженням судів про те, що позивач здійснює підприємницьку діяльність шляхом здачі в оренду приміщення, оскільки вважає, що підтвердженням підприємницької діяльності, засобом якої є земельна ділянка, може бути свідоцтво суб'єкта підприємницької діяльності та договір оренди землі, який би підтверджував, що саме здача земельної ділянки в оренду є підприємницькою діяльністю платника єдиного податку та надає йому пільгу у вигляді звільнення від земельного податку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим повідомленням № 0015421702/0 від 13.07.2004 р. позивачеві згідно із п.п. "г" п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ визначено податкове зобов'язання із земельного податку у розмірі 964,12 грн. за 2004 рік.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992р. № 2535-XII (у редакції Закону України від 19.09.1996р. № 378/96-ВР (378/96-ВР) із змінами та доповненнями) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування", викладеного у новій редакції Указом від 28.06.1999 р. №746/99 (746/99) , суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.

Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727" від 16.03.2000 р. № 507 (507-2000-п) (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 р. № 450 (450-2001-п) ) суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 6 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Таким чином, законодавством встановлені дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) за землю:

- перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку;

- земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, мають використовуватися для провадження підприємницької діяльності.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, СПД-фізична особа ОСОБА_1 обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку за видом діяльності: здача в оренду приміщення до 100 м-2. Місцем здійснення діяльності визначено: м. Київ, вул. Будівельників, 27-а.

Земельна ділянка, яка є об'єктом плати за землю, використовується позивачем для підприємницької діяльності, оскільки приміщення під будинком по вул. Будівельників, 27-А у м. Києві, яке є невіддільним від земельної ділянки, передано в оренду на підставі договору оренди з ТОВ "Сатурн".

З огляду на вищевикладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2005 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.