Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М.І.,

Суддів - Весельської Т.Ф.,

Мироненка О.В.,

Сороки М. О.,

Чумаченко Т.А.,

при секретареві - Сидорович О. В.,

з участю:

представника відповідача - ОСОБА_1 (довіреність від 19.02.08),

провівши у відкритому судовому засіданні касаційний розгляд адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_2 до Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області про визнання недійсними рішень, спонукання голови Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області посвідчити право власності на нерухоме майно, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Прокурора Чернігівського району Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області на постанови Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2005 року та Апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2006 року, -

У вересні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області з позовною заявою про відновлення прав, порушених бездіяльністю сільського Голови.

Вказував, що 25 вересня 2004 року придбав з прилюдних торгів будівлю колишньої майстерні, розташовану по АДРЕСА_1, яка попереднім рішенням Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області № 1 від 27 липня 2004 року була визнана безхазяйним майном.

Рішенням виконавчого комітету Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області від 14 вересня 2004 року за № 86 йому видано свідоцтво про право власності на будівлю майстерні, а також доручено Пологівському ДКП "Імпульс" виготовити зазначене свідоцтво та провести його державну реєстрацію.

18 серпня 2005 року Пологівське ДКП "Імпульс" видало йому Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на нежитлову будівлю майстерні з рекомендацією звернутися до Богданівської сільської ради для його посвідчення.

Втім, Голова Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області ОСОБА_3 відмовив йому у посвідченні зазначеного свідоцтва, у зв'язку з чим Бюро технічної інвентаризації не реєструє його власність у держаному реєстрі.

Оскільки оскаржувані рішення Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області № 15 та № 17 від 2 вересня 2005 року, якими скасовано її рішення № 1 від 27 липня 2004 року про визнання будівлі безхазяйною, а також рішення виконавчого комітету Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області від 14 вересня 2004 року № 86 про видачу свідоцтва про право власності на це майно, прийняті з порушенням чинного законодавства, просив їх скасувати, зобов'язати Голову Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області посвідчити виписане на його ім'я свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а також стягнути матеріальну шкоду в сумі 8740 гривень та моральну шкоду в сумі 1690 гривень.

Постановою Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2005 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково - визнано недійсними рішення виконавчого комітету Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області від 2 вересня 2005 року за № 15 та № 17; зобов'язано Голову Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області посвідчити свідоцтво про право власності на нерухоме майно; стягнуто з Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області на користь ОСОБА_2 213 гривень 40 копійок - витрат на проїзд, 3740 гривень - витрат на охорону будівлі, 2550 гривень - витрат від невикористання нежитлової будівлі, 80 гривень 02 копійки - витрат зі сплати державного мита, а також 1690 гривень - моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області на користь ОСОБА_2 1600 гривень - упущеної вигоди від невикористання нежитлової будівлі, як майстерні, відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2006 року постанову Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2005 року змінено - у частині стягнення з Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області на користь ОСОБА_2 213 гривень 40 копійок - витрат на проїзд, 3740 гривень - витрат на охорону будівлі, скасовано та відмовлено у задоволенні цих вимог. В іншій частині постанову залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, Прокурор Чернігівського району Запорізької області, який діє в інтересах Богданівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, ставить питання про скасування постанов судів першої та апеляційної інстанцій і відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, який з'явився для розгляду справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Приймаючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Однак, з таким висновком погодитися не можна, з наведених нижче підстав.

Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини 1 статті 3 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС України, до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається, наявний у справі спір стосується, зокрема, права власності на нерухоме майно - будівлю колишньої майстерні.

З огляду на викладене, зазначені рішення не є нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії, прийнятими суб'єктом владних повноважень у сфері здійснення владних управлінських функцій.

Отже, визначена статтею 17 КАС України компетенція адміністративних судів на наявний у справі спір не поширюється. Його належить вирішувати у порядку цивільного судочинства.

Суди ж, приймаючи рішення у справі, фактично вирішили у порядку адміністративного судочинства спір, який не належить до адміністративної юрисдикції, та визнали за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення у цій справі прийняті судами з порушенням адміністративної юрисдикції, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 1 частини І статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтею 157, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Прокурора Чернігівського району Запорізької області задовольнити частково.

Постанови Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2005 року та Апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2006 року скасувати.

Провадження у справі у порядку адміністративного судочинства закрити.

Роз'яснити ОСОБА_2 право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.