Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Куйбишевської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

на постанову Куйбишевського районного суду Запорізької області від 11 вересня 2006 року

та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року

у справі № 2-а-28/2006р.

за позовом ОСОБА_1

до Куйбишевської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

про скасування рішення, -

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Куйбишевської МДПІ Запорізької області про скасування рішення про нарахування податкового зобов'язання в сумі 11 518, 52 грн.

Постановою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 11 вересня 2006 року позов задоволено.

Скасовано рішення Куйбишевської МДПІ про нарахування ОСОБА_1 податкового зобов'язання в сумі 11 518, 52 грн. відповідно до податкового повідомлення - рішення від 11 травня 2006 року № 0001701/23/685.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року постанову Куйбишевського районного суду Запорізької області від 11 вересня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Куйбишевська МДПІ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Куйбишевського районного суду Запорізької області від 11 вересня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року, постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 після смерті свого брата отримав в спадщину право на земельну частку (пай) землі, яка перебуває у колективній власності КСП "Вершина" Куйбишевського району Запорізької області, розміром 8, 87 (вісім цілих вісімдесят сім сотих) в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі, яке належало померлому на підставі сертифікату про право на земельну частку (пай) серії ЗП № 0197027, виданого Куйбишевською районною державною адміністрацією 18 серпня 1998 року та зареєстрованого 18 серпня 1998 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 151.

ОСОБА_1 подав до Куйбишевської МДПІ декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2005 року, в якій визначив вартість земельної частки (паю) згідно сертифікату на право на земельну частку (паю).

11 травня 2006 року Куйбишевська МДПІ прийняла податкове повідомлення - рішення № 0001701/23/685, яким визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 13 % від вартості земельної частки (паю) в сумі 11 518, 52 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що сертифікат на право на земельну частку (пай) - майнове право, яке з метою оподаткування не можна розглядати, як об'єкт комерційної власності, з урахуванням того, що в Законі України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) наведено вичерпний перелік того, що належить до групи об'єктів комерційної власності, серед якої не зазначено "майнові права", а тому донарахування позивачу спірним податковим повідомленням - рішення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб є неправомірним.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач згідно сертифікату про право на земельну частку (пай) серії ЗП № 0197027 отримав в спадщину право на земельну частку (пай) землі, яка перебуває у колективній власності КСП "Вершина" Куйбишевського району Запорізької області, розміром 8, 87 (вісім цілих вісімдесят сім сотих) в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі,

Відповідно до п. 17 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Враховуючи те, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіння, користування та розпорядження земельною часткою (паєм) та є дійсним до виділення власнику земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) земельної ділянки та видачі йому державного акта на право власності на землю, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що майнове право, яке він засвідчує, не відноситься до об'єктів спадщини, які визначені в п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а тому донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з вартості земельної частки (паю) є неправомірним.

Посилання скаржника на те, що майнові права, які засвідчує сертифікат на право на земельну частку (пай), є тотожними корпоративним правам в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

При цьому колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом другим підпункту "а" підпункту 13.2.1 п. 13.2 ст. 13 вищезазначеного Закону за нульовою ставкою оподатковується вартість власності об'єкта нерухомого майна, який успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, що не є одним із подружжя, а тому у випадку виділення земельної частки (паю) у натурі та видачі державного акта на право власності на землю у позивача не виникнуть податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з вартості цієї земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Куйбишевської МДПІ Запорізької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Куйбишевського районного суду Запорізької області від 11 вересня 2006 року та ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

Касаційну скаргу Куйбишевської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Куйбишевського районного суду Запорізької області від 11 вересня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.