К-37257/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - Текст документа

розглянувши касаційну скаргу ДПI у Вишгородському районі Київської області на ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.11.2006 та постанову господарського суду Київської області від 19.09.2006

у справі №62/4-05/17

за позовом ВАТ "Вишгородсільрибгосп"

до ДПI у Вишгородському районі Київської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Відкрите акціонерне товариство "Вишгородсільрибгосп" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 21.05.2004 року № 0000042400/0 та від 15.10.2004 року № 0000042400/1, якими до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 183 681, 24 грн. за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі.

11.04.2005 позивач подав до суду заяву про доповнення позовних вимог, в якій просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 21.05.2004 року № 0000042400/0 та від 15.10.2004 року №0000042400/1 та від 06.01.2005 року № 0000042400/2/2 ДПI у Вишгородському районі, оскільки всі три податкові повідомлення-рішення винесені на підставі одного й того ж Акту перевірки від 21.05.2004

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою господарського суду Київської області від 19.09.2006, яку залишено без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.11.2006. у справі № 62/4-05/17, позов задоволено частково. Визнано недійсними (нечинними) з моменту прийняття податкові повідомлення-рішення від 21.05.2004 року № 0000042400/0, від 15.10.2004 року № 0000042400/1 та від 06.01.2005 року № 0000042400/2/2, видані Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області, в частині нарахування ВАТ "Вишгородсільрибгосп" штрафу в розмірі 130 480,62 грн., у тому числі 7 524,83 грн. штрафу, нарахованого на суму автопослуг, наданих Вишгородському РККП згідно з протоколом взаємозаліку від 20.05.2003 року, а також 122 955,79 грн. штрафу, нарахованого на суму автопослуг (56 024,07 грн.) та послуг механізмів (66 931,72 грн.), наданих в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі. В решті позову - відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Вишгородсільрибгосп" судові витрати у сумі 229,20 грн.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПI у Вишгородському районі Київської області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі Акту перевірки № 4/24 від 21.05.2004 "Про результати перевірки дотримання податкового законодавства з питань відчуження майна, що знаходиться у податковій заставі ВАТ "Вишгородсільрибгосп" за період з 01.01.2002 по 01.04.2004 р, Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.05.2004 № 0000042400/0, від 15.10.2004 № 0000042400/1 та від 06.01.2005 № 0000042400/2/2 про застосування до позивача штрафу у розмірі 183 681,24 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III (2181-14) (далі в тексті - Закон № 2181-III (2181-14) ), за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно із пунктом 1.17 статті 1 Закону № 2181-III (2181-14) , податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Основні положення щодо застосування податкової застави визначені у статті 8 Закону, зокрема, на підставі пункту 8.1 вказаної статті, з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Виникнення податкової застави, на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено ст. 8 Закону № 2181-III (2181-14) .

Відповідно до п. 8.2.2 ст. 8 Закону № 2181-III (2181-14) , право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

З матеріалів справи вбачається, що активи платника податків ВАТ "Вишгородсільрибгосп" перебували в податковій заставі на підставі податкових вимог № 1/57 від 09.10.2001 , № 2/199 від 13.11.2001.

Згідно з положеннями підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III (2181-14) , платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом:

а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

У разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі. відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами (п. 17.1.8 ст. 17 Закону №2181-III (2181-14) ).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону № 2181-III (2181-14) , активи платника податків - це кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.

Таким чином, узгодження потребують операції із заставленими активами (матеріальні та нематеріальні цінності), які реально належать платнику податків за правом власності. Послуги ж набувають свого реального вираження і вартісного значення лише в процесі їх надання, а тому їх не можливо вважати заставленими активами, що належать особі за правом власності.

Як вбачається з матеріалів справи, Актом перевірки зафіксовано факти реалізації майна без узгодження з податковим органом на загальну суму 183 681,24 грн., а саме:

- реалізація причепу ГБК 85-27 СФГ "Зевс" (накладна № 15 від 10.10.2003 на суму 2 000 грн.);

- реалізація причепу ГБК 85-27 (накладна № 13 від 09.10.2003 на суму 2 000 грн.);

- реалізація побутового вагончика (накладна № 17 від 04.11.2003 на суму 200 грн.);

- погашення заборгованості перед Вишгородським РККП за поставлену воду автопослугами на суму 7 524.83 грн.;

- виплата заробітної плати готовою продукцією та послугами на суму 171 956,41 грн. В рахунок заробітної плати, в свою чергу, було видано зерна на суму 7 361,01 грн., комбікорму на суму 140 грн., матеріалів на суму 12 886,33 грн., видано живої риби на суму 28 613.28 грн., надано автопослуг на суму 56 024,07 грн., надано послуг механізмів на суму 66 931,72 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком судів про те, що послуги не належать до активів платника податків у розумінні п. 1.7 ст. 1 закону № 2181-III (2181-14) , факт їх надання позивачем без згоди ДПI не є порушенням вимог даного Закону.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що автотранспортні послуги та послуги механізмів надані позивачем, не відносяться до активів платника податків, а відтак надання їх без погодження з податковим органом не передбачає накладення штрафу.

Проте, крім автопослуг і послуг механізмами, позивач у 2002-2003 роках в рахунок погашення заборгованості з заробітної плати надав працівникам підприємства зерно, комбікорм, матеріали, живу рибу на суму 49 030,62 грн., які є майном і належать до активів платника податку, тобто позивачем відчужено майно без письмового узгодження з податковим органом.

Згідно з пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України № 2181-III (2181-14) , такий вид розпорядження майном як відчуження потребує письмового узгодження з податковим органом за винятком готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти. Здійснене позивачем відчуження майна не передбачало отримання підприємством коштів, тому воно не підпадає під ознаки винятку, встановленого згаданою нормою, а отже потребувало письмового узгодження з податковим органом.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПI у Вишгородському районі Київської області задоволенню не підлягає, а ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.11.2006 та постанова господарського суду Київської області від 19.09.2006 у справі №62/4-05/17- залишаються без змін.