Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.I.

суддів Білуги С.В.

Гаманка О.I.

Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

при секретарі Лелюку О.П.,

за участю представника прокуратури України Гудзя О.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 серпня 2002 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2002 року у справі за його позовом до прокуратури Сумської області про стягнення заробітної плати, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до прокуратури Сумської області про стягнення заробітної плати. У позові зазначав, що під час роботи в прокуратурі Сумської області він з липня 1995 року набув статусу працюючого пенсіонера. Станом на 01 січня 1996 року стаж його роботи на посадах слідчого начальницького складу слідчих підрозділів ОВС прокурора-криміналіста склав 23 роки 9 місяців, у зв'язку з чим він отримав право на 25% надбавку до посадового окладу відповідно до Указу Президента України №414/95 від 02.06.1995 року (414/95) і постанови Кабінету Міністрів України №232 від 21.02.1996 (232-96-п) року. Цих коштів відповідач йому не виплатив, посилаючись на наказ Генерального прокурора України №181 від 04.04.1996 року. Всього за період з 01 січня 1996 року по липень 2001 року він недоотримав 4744 грн. 25 коп., які і просив стягнути з відповідача.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 серпня 2002 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2002 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 312 грн. заборгованості по заробітній платі за травень-липень 2001 року. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено за пропуском строку звернення до суду з посиланням на те, що частиною 2 статті 233 КЗпП України (322-08) визначено, що у разі порушення законодавства про працю працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком. Але ця норма Закону набрала чинності лише з 02.08.2001 року, зворотної сили не має і на спірні правовідносини не поширюється.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 серпня 2002 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2002 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та його позов задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди першої та апеляційної інстанцій, частково задовольняючи позов ОСОБА_1, в зв'язку з пропуском ним строку для звернення до суду лише формально зазначили, що підстав для поновлення строку не вбачається, обставин пропуску цього строку не з'ясовували та доказами їх не перевіряли.

Суди не врахували, що встановлені статтею 233 КЗпП України (322-08) строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін і суд у кожному випадку зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню, а справа повинна бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 серпня 2002 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2002 року у справі за його позовом до прокуратури Сумської області про стягнення заробітної плати скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.