Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М. І.,

Суддів - Весельської Т.Ф.,

Мироненка О. В.,

Cороки М. О.,

Чумаченко Т. А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецької міжрайонної медико-соціальної експертної комісії,

касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калінінського районного суду міста Донецька від 10 жовтня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 23 грудня 2003 року, -

У жовтні 2000 року ОСОБА_1, у порядку провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, звернувся до суду зі скаргою на рішення Донецької міжрайонної медико-соціальної експертної комісії.

Мотивуючи скаргу вказував, що з 1997 року йому встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з травмою, отриманою на виробництві 21 травня 1996 року.

Попередніми рішеннями Донецької міжрайонної медико-соціальної експертної комісії від 15 липня 1997 року та 6 серпня 1998 року йому було встановлено 60 % втрати професійної працездатності. У подальшому, за результатами медичних освідувань за ним збережено третю групу інвалідності, а відсоток втрати професійної працездатності знижено до 30 % безстроково.

Вважав оскаржуване рішення у частині зниження відсотка професійної працездатності неправомірним.

Рішенням Калінінського районного суду міста Донецька від 10 жовтня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 грудня 2003 року, у задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, заявник звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який передав її у порядку, визначеному пунктом 10 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Вищому адміністративному суду України для вирішення.

У касаційній скарзі, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування зазначених судових рішень та задоволення скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Справа розглянута судами попередніх інстанцій до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а тому суд касаційної інстанції перевіряє додержання норм матеріального і процесуального права, що діяли на час розгляду справи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 своєї постанови від 3 грудня 1997 року № 13 (v0013700-97) "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян", суди мають виходити з того, що при розгляді справ за правилами глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року вирішуються питання не про захист суб'єктивних прав, що виникли з цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин шляхом їх встановлення і визнання, а про поновлення прав чи свобод громадян, закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) , законами та іншими нормативно-правовими актами й порушених суб'єктами оскарження під час здійснення ними управлінських функцій.

Як вбачається зі скарги ОСОБА_1, його звернення до суду обумовлено захистом порушеного права на повне відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, оскільки зменшення ступеня втрати професійної працездатності має наслідком зміну розміру страхових виплат у сторону зменшення. Отже, справа не підлягала розгляду у порядку глави 31-А ЦПК України (1618-15) , оскільки у ній наявний спір про право, що повинен розглядатись у порядку позовного провадження.

Згідно з вимогами частини 7 статті 248-6 ЦПК України, суд, встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду, у зв'язку з чим провадження у справі закінчується.

Відповідно до частини 7 статті - 248-6 ЦПК України судам попередніх інстанцій слід було залишити скаргу ОСОБА_1 без розгляду, роз'яснивши йому право на пред'явлення позову на загальних підставах.

Втім, цього зроблено не було.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, які підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду міста Донецька від 10 жовтня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 23 грудня 2003 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Роз'яснити ОСОБА_1 право звернутися до суду за вирішенням порушеного питання у порядку позовного провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.