К-22142/06 Про стягнення суми бюджетного відшкодування ПДВ - 19.02.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Єнакієвської об’єднаної державної податкової інспекції м.Донецька на постанову Господарського суду Донецької області від15.03.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від17.04.2006 посправі№29/39

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод"

до 1.Єнакієвської об’єднаної державної податкової інспекції м.Донецька

2.Відділення державного казначейства м.Єнакієво УДКвДонецькій області

про стягнення суми бюджетного відшкодування ПДВ

Заявлено позовні вимоги (з уточненням) про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 44676130грн. за вересень2005року, пені в сумі 544194грн. а також майнової шкоди у вигляді втраченої вигоди в сумі 572838,67грн. завданої неправомірним діями відповідача.

Постановою Господарського суду Донецької області від15.03.2006 залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від17.04.2006 по справі №29/39 – позов задоволено частково. Із Державного бюджету України на користь позивача стягнуто бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 44676130грн. згідно податкової декларації за вересень2005року. У вимогах про стягнення збитків у вигляді втраченої вигоди в сумі 572838,67грн. та про стягнення пені в сумі 544194грн. відмовлено у зв’язку з необґрунтованістю позову в цій частині.

Суд першої інстанції мотивував свою постанову тим, що позивачем доведено наявність всіх передбачених законом підстав для одержання бюджетного відшкодування. отже, податковим органом не надано жодного доказу, який спростовує дані, що містяться в податкових деклараціях підприємства за спірний період. А правомірність визначення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, підтверджується складеним податковим органом 14.12.2005 Актом позапланової документальної перевірки.

Суд апеляційної інстанції підтримав даний висновок повністю.

При цьому судом встановлено наступне:

20.10.2005 позивачем було подано до ОДПІ податкову декларацію з ПДВ за вересень2005року, розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, визначеній у податковій декларації у розмірі 53703357грн.;

ОДПІ була проведена позапланова документальна перевірка позивача з питання правильності визначення ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету за вересень2005року, за наслідками якої складений Акт від14.12.2005 №1591\23\00191193, де було виявлено завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету по декларації за серпень2005року згідно розрахунку бюджетного відшкодування за вересень2005року у сумі 685182,38грн.;

на підставі зазначеного Акту від14.12.2005 ОДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення від20.12.2005 №0002582340\0, яким позивачеві було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень2005року у розмірі 685182,38грн.

Відповідно вимоги про стягнення суми бюджетного відшкодування за вересень2005року позивачем заявлені в сумі 44676130грн. з урахуванням наведеного зменшення відповідачем-1 суми бюджетного відшкодування за вересень2005року у розмірі 685182,38грн.

Правомірність формування позивачем податкових зобов’язань з ПДВ за серпень2005року підтверджена відповідачем-1, про що свідчить Акт документальної перевірки від14.12.2005, де також було встановлено, що факт перетинання вантажем митного кордону України підтверджено штампами та завірено печаткою Донбаської регіональної митниці. Наведені обставини також були визнані сторонами.

Також судом встановлено, що Актом перевірки була підтверджена сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів в розмірі 54779630грн. Розходжень з даними позивача, зазначеними у рядку3 розрахунку суми бюджетного відшкодування встановлено не було. А у розділі 3.3. Акту перевірки ОДПІ встановлена сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню за вересень2005року в розмірі 53018174,62грн.

Суди, обґрунтовуючи свою позицію, також зазначили, що згідно довідки ОДПІ від27.02.2006 №5317\9 у позивача відсутня заборгованість з ПДВ.

Пославшись на пп.7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суди визначились, що ОДПІ в установлений термін відповідний висновок до органу державного казначейства не надав, сума бюджетного відшкодування за вересень2005року позивачеві не перерахована.

Крім того судами зазначено, що доказів, про можливість несплати постачальниками позивача ДПВ до державного бюджету ОДПІ не надано.

Щодо заявленої пені згідно пп.16.4.1 п.16.4 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в сумі 544194,13грн. за період з 30.12.2005 по 06.02.2006 судами визначено, що оскільки сума бюджетної заборгованості з ПДВ не є податковим боргом платника податку, тому нарахування пені суд вважає безпідставним. Також судом визначено, що пп.7.7.8 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції Закону №2771 від07.07.2005, який набув чинності 28.07.2005, був викладений в новій редакції, яка не передбачає нарахування пені на суму бюджетної заборгованості.

Щодо заявленого стягнення з відповідачів збитків у вигляді втраченої вигоди в сумі 572838,67грн., яку отримав би, якщо розмістив суму бюджетного відшкодування на депозитному рахунку банку по середній депозитній ставці 12% річних, суди, посилаючись на ст. 1166, ст. 1173 Цивільного кодексу України, в основу обґрунтування щодо відмови в позові в цій частині, послались на те, що позивач не довів безпосередній причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди і розмір завданої шкоди.

Не погодившись із постановою Господарського суду Донецької області від15.03.2006 та ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від17.04.2006 по справі №29/39 відповідач (ОДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

На думку скаржника частина контрагентів значиться посередниками, а отже виникає необхідність перевірити увесь ланцюг для того, щоб встановити весь ланцюг сплати ПДВ, адже ані позивачем не доведений, ані судом не встановлений факт надмірної сплати ПДВ. Тобто Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ставить право на отримання відшкодування у залежність від попереднього надходження сум податку до Державного бюджету України.

Скаржник також зазначив, що судом не надано оцінку висновку про відшкодування ПДВ в сумі5000000грн. по декларації з ПДВ за вересень2005року і не врахувавши таке відшкодування, повністю задоволені позовні вимоги. При цьому наголошено на тому, що на день винесення ухвали суду ПДВ, належний до сплати, фактично до Державного бюджету не надійшов.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому посилаючись на п.1.8 ст.1, пп.7.7.2, пп.7.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підтримує висновок судів про задоволення позовних вимог в частині бюджетного відшкодування. Зазначивши окремо про те, що за висновком про відшкодування ПДВ в сумі5000000грн. перерахунок коштів проведено не було, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню. В судове засідання представник позивача не з’явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Також від відповідача-2 надійшло клопотання про зміну назви відповідача-2 на підставі наказу Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області від20.10.2006 №4, яким Державне казначейство у Донецькій області було реорганізовано шляхом перетворення у Головне управління Державного казначейства у Донецькій області, яке є правонаступником прав та обов’язків відділення Державного казначейства України у м.Єнакієво, а Управління Державного казначейства у м.Єнакієво є відокремленим структурним підрозділом Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області без статусу юридичної особи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Порядок відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість регулюється пп.7.7.5, 7.7.6 п.7.7 ст.7 від03.04.1997 №168 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в редакції, чинній на момент виникнення бюджетної заборгованості – жовтень2005року). І як визначено пп.7.7.1 п.7.7.ст.7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Відповідно керуючись пп.7.7.4. цього Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п’ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Правомірність формування позивачем податкових зобов’язань з ПДВ за серпень2005року підтверджена відповідачем-1, про що свідчить Акт документальної перевірки від14.12.2005, де також було встановлено про факт перетинання вантажем митного кордону України, підтверджений штампами та завірений печаткою Донбаської регіональної митниці. Тому розглядаючи даний спір, необхідно врахувати, що наведені обставини були визнані сторонами.

Таким чином необхідно погодитись із обґрунтуванням судом свого рішення тим, що Актом перевірки була підтверджена сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів в розмірі 54779630грн. Розходжень з даними позивача, зазначеними у рядку3 розрахунку суми бюджетного відшкодування встановлено не було. У розділі 3.3. Акту перевірки ОДПІ також була встановлена сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню за вересень2005року в розмірі 53018174,62грн.

Відповідно оскільки судами встановлено, що ОДПІ в установлений пп.7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" термін відповідний висновок до органу державного казначейства не надав, сума бюджетного відшкодування за вересень2005року позивачеві не перерахована, доказів, про можливість несплати постачальниками позивача ПДВ до державного бюджету ОДПІ не надано, таким чином суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо заявленої пені згідно пп.16.4.1 п.16.4 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами га державними цільовими фондами" в сумі 544194,13грн. за період з 30.12.2005 по 06.02.2006 судами вірно визначено, що за приписами наведеної норми пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті. Тобто, оскільки сума бюджетної заборгованості з ПДВ не є податковим боргом платника податку, тому нарахування пені є безпідставним. Також в силу пп.7.7.8 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції Закону №2771 від07.07.2005, який набув чинності 28.07.2005, нарахування пені на суму бюджетної заборгованості тепер не передбачено.

Щодо відмови в позові про стягнення з відповідачів збитків у вигляді втраченої вигоди в сумі 572838,67грн., яку отримав би позивач, якщо розмістив суму бюджетного відшкодування на депозитному рахунку банку по середній депозитній ставці 12% річних, необхідно погодитись із висновком судів враховуючи те, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду врегульовані ст. 1166 Цивільного кодексу України, а шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів (ст.1173 цього кодексу). З викладеного вбачається, що підставою виникнення зобов’язання із заподіяння шкоди є наявність одночасно таких умов, як: наявність шкоди, противоправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв’язок між шкодою і противоправною поведінкою заподіювача шкоди.

Аргументи позивача щодо втрати доходів від розміщення суми депозитному рахунку банківської установи є непереконливими. Отже, можливі доходи позивача, від такого зміщення грошових коштів, не можуть вважатися втраченою вигодою з огляду на відсутність доказів наміру укласти відповідний договір з банком. Відповідно оскільки позивач не довів безпосередній причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди і розмір завданої шкоди, за таких обставин, вимоги позивача про стягнення збитків судами правомірно визнані такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на встановлене судом та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів і визнає постанову Господарського суду Донецької області від15.03.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від17.04.2006 по справі №29/39 такими, що скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.