К-35857/06 Про скасування вимоги про сплату боргу та рішення щодо застосування штрафних санкцій - 12.03.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Управління пенсійного фонду України в м.Тернополі на постанову господарського суду Тернопільської області від 19 червня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2006 року по справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1до Управління пенсійного фонду України в м.Тернополі про скасування вимоги про сплату боргу та рішення щодо застосування штрафних санкцій, -

У квітні 2006 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління пенсійного фонду України в м.Тернополі про скасування вимоги №364 від 29.12.2005 р. по сплаті заборгованості страхових внесків до пенсійного фонду в сумі 3 958,38 грн. за 2004-2005 р. та рішення № 25 від 31.01.2006 р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 1668, 66 грн..

Позовні вимоги позивач мотивує невідповідністю спірного рішення та вимоги чинному законодавству з тих підстав, що приватним підприємцем обрана спрощена система оподаткування за вказаний період відповідно до

__________________________________________________________________

Справа № К-35857/06 Доповідач: Леонтович К.Г.

Указу Президента України, згідно якого вона звільняється від сплати внесків до Пенсійного фонду України.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 19 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2006 року, позов задоволений повністю.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями Управління пенсійного фонду України в м.Тернополі, звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу ПП ОСОБА_1 просить рішення судів залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно матеріалів справи суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 у 2004-2005 р.р. являлася платником єдиного податку відповідно до Указу Президента України №728/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 р.. За наслідками позапланової перевірки правильності обчислення, повноти, нарахування та своєчасності сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування СПД ОСОБА_1. відповідачем складений акт № 58-1 від 29.12.2005 р., на підставі якого позивачу донараховано за 2004-2005 р.р. страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 3958,38 грн. та прийняте рішення про застосування фінансових санкцій на суму 1668,66 грн. за несплату страхових внесків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (1058-15) .

Судами першої та апеляційної інстанції задоволений позов позивача про скасування вимоги відповідача №364 від 29.12.2005 р. по сплаті заборгованості страхових внесків до пенсійного фонду в сумі 3 958,38 грн. за 2004-2005 р. та його рішення № 25 від 31.01.2006 р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 1668, 66 грн.. з тих підстав, що позивач являється платником єдиного податку і не має сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду.

Проте з таким висновками судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитися не може.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Пунктом першим статті 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом № 400/97ВР, яким разом із Законом № 1058-IV (1058-15) не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності, який використовує найману працю.

Указ Президента України № 727/98 (727/98) регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами статті 15 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 6 зазначеного Указу про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать і застосуванню не підлягають.

Статтею 19 Закону № 1058-IV установлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

При встановленні наведених фактів, суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували статтю 6 Указу Президента України № 727/98 (727/98) , у зв'язку з чим необґрунтовано задовольнили позовні вимоги, скасувавши вимогу та рішення відповідача, які були ухвалені останнім відповідно до закону. Тому постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню як незаконні.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які необхідно скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Виходячи з вищенаведеного в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити як в необґрунтованих.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м.Тернополі, задовольнити.

Постанову господарського суду Тернопільської області від 19 червня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2006 року скасувати.

В задоволенні позову суб'єкту підприємницької діяльності - ёфізичної особи ОСОБА_1до Управління пенсійного фонду України в м.Тернополі про скасування вимоги №364 від 29.12.2005 р. про сплату боргу та рішення № 25 від 31.01.2006 р. щодо застосування штрафних санкцій - відмовити.