К-21362/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - 12.03.2008 Прийняття

ВАТ "Чернігівбуд" подано позов про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Ніжинської ОДПІ №0003121800/0 від 01.06.2004 р., №0003131800/1 від 06.08.2004 р., №0003191800/1 від 06.08.2004 р., якими застосовано штрафні санкції за затримку граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з земельного податку на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 09.03.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 р., позов задоволено.

Судові рішення вмотивовані тим, що в період з липня 2001 року по вересень 2004 року, за який контролюючим органом була здійснена перевірка дотримання позивачем строків сплати земельного податку, такі строки в законодавчому порядку встановлені не були, оскільки дія ст. 17 Закону України "Про плату за землю" була призупинена на цей період законами про Державний бюджет України на відповідний рік; пп.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" запроваджена відповідальність за порушення платником податків граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань, встановлених саме цим Законом, а не іншими законами про оподаткування.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій ставиться питання про скасування судових рішень та прийняття нового про відмову в позові, з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, судові рішення залишити без змін.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про дату, час та місце касаційного розгляду повідомлені Справу розглянуто у відповідності з вимогами ч.4 ст. 221 КАС України.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено зобов’язання на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зі сплати штрафу за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання по земельному податку за період з липня 2001 р. по вересень 2004 р. у загальній сумі 2638,38 грн.

Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) цей Закон визначений як спеціальний закон з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно п.1.2 ст.1 цього Закону податкове зобов’язання – зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Абзацом першим пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 вказаного Закону встановлено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.

Зокрема, за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків) податкові декларації подаються протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (підпункт "а" пп.4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про плату за землю" в редакції, діючій впродовж зазначеного періоду часу, земельний податок сплачується рівними частками власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачами – виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками – щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця. Законами України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (2120-14) , "Про Державний бюджет України на 2002 рік" (2905-14) , "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) та "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) дію ч.1 ст. 17 Закону України "Про плату за землю" було зупинено щодо строків сплати земельного податку платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської та рибної продукції) на відповідні роки.

При цьому зазначеними законами було встановлено, що земельний податок (крім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції) сплачується щомісячно до 15 числа наступного місяця за звітним ( Закон України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (2120-14) ), за базовий податковий (звітний період), який дорівнює календарному місяцю, щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця ( Закон України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" (2905-14) , Закон України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) , Закон України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) ).

З огляду на наведені норми у судів першої та апеляційної інстанції не було законних підстав для висновку, що впродовж 2001 – 2004 років строки сплати податку за землю законодавчо встановлені не були, так само, як і не було підстав для нез’ясування в судовому процесі обставин щодо дат сплати позивачем узгоджених сум податкових зобов’язань, стосовно своєчасності сплати яких виник спір.

Оскільки згідно пп.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлені ним суми штрафу платник податків зобов’язаний сплатити у разі несплати ним узгодженої суми податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, вирішення питання щодо чинності спірних податкових повідомлень-рішень вимагало з’ясування в судовому процесі, за порушення яких саме строків до позивача застосовані штрафні санкції.

При цьому слід мати на увазі, що оскільки Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами' (2181-14) є спеціальним законом з питань, зокрема порядку погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами, цілями його правового регулювання відповідних суспільних відносин є уніфікація порядку сплати податкових зобов’язань платниками податків, в тому числі і строків сплати, якщо інші закони з оподаткування встановлюють строки сплати податкових зобов’язань, відмінні від встановлених цим Законом та погіршують становище платників податків.

Беручи до уваги, що законами про Державний бюджет України на 2002, 2003 та 2004роки базовим податковим (звітним) періодом для сплати земельного податку визначено календарний місяць, слід дійти висновку, що встановлені цими законами строки сплати земельного податку фактично співпадають по тривалості із строком, встановленим підпунктом "а" пп.4.1.4 п.4.1 ст.4, пп.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" для сплати самостійно узгодженої платником податків суми податкового зобов’язання з податків, зборів (обов’язкових платежів), для яких встановлений базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю.

З огляду на спеціальний статус норм Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , а також застереження п.19.6 ст.19 цього Закону про те, що закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечать нормам цього Закону, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про відсутність правових підстав для застосування його положень до спірних правовідносин.

Неповне встановлення обставин справи та порушення норм матеріального права судами попередніх інстанцій виключають оцінку ухвалених ними судових рішень по даній справі як законних та обґрунтованих, у зв’язку з чим та з врахуванням положень ст. 220 КАС України щодо меж перегляду справи касаційною інстанцією судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Зокрема, слід врахувати, що дострокове розірвання договору про розстрочення за рішенням керівника податкового органу у випадках, передбачених пп.18.1.2 п.18.1 ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", означає, що з моменту розірвання договору щодо суми податкового боргу поширюються встановлені законом строки сплати узгоджених сум податкових зобов’язань, які настали ще до укладення договору.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Ніжинської об’єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Чернігівської області від 09.03.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.