Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Пилипчук Н. Г.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання - Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Млинівської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Рівненської області від 07.03.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. у справі № 3/72

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Млинівської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача - не з'явились,

відповідача - ОСОБА_2

Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1з урахуванням послідуючого уточнення, подано позов про скасування податкового повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції, правонаступником якої є відповідач, № 000421750/0 від 29.12.2005р. про визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 174 833 грн., в т. ч. 116 555 грн. основного платежу та 58 278 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 07.03.2006р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. у справі № 3/72 позов задоволено.

Судові рішення обґрунтовані тим, що визначене податкове зобов'язання є помилковим, оскільки не ґрунтується на первинних документах податкового та бухгалтерського обліку; заперечення на акт перевірки не були враховані відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення; в акті перевірки висвітлено не всі показники господарської діяльності позивача відповідно до первинних документів, що є порушенням порядку оформлення документальних перевірок; посилання відповідача на результати попередньої документальної перевірки, про що складено акт від 21.09.2004р., є необґрунтованими та некоректними, оскільки прийняті на підставі вказаного акту податкові повідомлення-рішення визнані недійсними згідно з рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.11.2004р. у справі № 12/312.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп. б) пп. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Позивач заперечення на касаційну скаргу не подав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.

Задовольняючи позов суди зазначили, що наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджено реалізацію позивачем протягом 2002 - 2005р.р. отриманих ним товарів та відображення цього в книзі обліку проданих товарів.

Однак такий висновок не можна вважати обґрунтованим, оскільки фактично досліджені первинні документи, а саме податкові накладні, не є доказами, які однозначно підтверджують вказану вище реалізацію.

Також, відповідачем в запереченнях на позов зазначено про наявність в позивача заборгованості перед ТОВ "Енегроінвест" в сумі 815 465 грн. 87 коп., що не спростовано ні позивачем, ні судами попередніх інстанцій.

Посилання на акт звірки розрахунків не може слугувати доказом наявності чи відсутності заборгованості, оскільки в розумінні ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (z0168-95) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704 (z0168-95) , акт звірки розрахунків не має юридичної сили і доказовості первинного документу.

За вказаних обставин, зважаючи на межі перегляду, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі та вирішити питання про доцільність призначення по справі судово-економічної експертизи по питаннях підтвердження чи спростування первинними документами реалізації позивачем протягом 2002 - 2005р.р. отриманих товарів, відображення цього в книзі обліку проданих товарів, документах податкового обліку та виконання відповідних податкових зобов'язань.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 22-7, 230, 231, 254 КАС України, -

1. Касаційну скаргу Млинівської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Господарського суду Рівненської області від 07.03.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. у справі № 3/72.

3. Справу № 3/72 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 - 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.