Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Харченка В.В.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Черкаської області від 16 серпня 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2006 року у справі № 13/2956а за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛНЗ-Агро" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 55890,00грн., -

В травні 2006 року Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛНЗ-Агро", в якому просило стягнути з відповідача 55890,00грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.

Постановою господарського суду Черкаської області від 16 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

Справа № К-34118/06 Доповідач: Леонтович К.Г.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік середньооблікова чисельність штатних працівників у 2005 році становила 601 особу. Відповідно до 4 відсоткового нормативу на підприємстві мало працювати 25 інвалідів, а фактично було працевлаштовано 17 інвалідів.

Згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" (875-12) дає підстави для висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємство відповідача утворилося в квітні 2005 року, шляхом перетворення приватного підприємства "Кондор-2000" в 2005 році. Відповідач взяв на себе всі права та зобов’язання перетвореного підприємства, провів реорганізацію, забезпечив працевлаштування вивільнених працівників. Крім того, 05.05.2005р. відповідачем видано наказ за №82а про створення комісії по працевлаштуванню інвалідів та визначенню робочих місць для них.

Згідно довідку за № 386 від 03.08.2006р. Лебединської сільської рад відповідачем проводився розшук інвалідів, бажаючих працювати на підприємстві, але в зв'язку з відсутністю не працевлаштованих інвалідів, які б виявили бажання працевлаштуватися, сільська рада не змогла посприяти працевлаштуванню останніх.

Крім того, в матеріалах справи знаходяться листи відповідача до Шполянського відділення центру зайнятості про вакантні місця для інвалідів.

Таким чином, відповідач систематично повідомляв органи працевлаштування про наявність вільних робочих місць і вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Докази, що направлення органами державної влади на підприємство інвалідів для працевлаштування, а також докази відмови відповідача в працевлаштуванні інвалідів сторонами надано не було.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, а тому підстави для застосування до останнього штрафних санкцій відсутні.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесено законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – відхилити.

Постанову господарського суду Черкаської області від 16 серпня 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2006 року – залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.