Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Леонтович К.Г., Матолича С.В., Харченка В.В.

розглянувши в попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову господарського суду Полтавської області від 19 вересня 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08 грудня 2006 року у справі №19/188 за позовом Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" в особі його відокремленого підрозділу Полтавської вагонної дільниці до Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про скасування рішення, -

У червні 2006 року СТГО "Південна залізниця" в особі його структурного підрозділу Полтавської вагонної дільниці звернулося до суду з позовом до виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про скасування рішення від 19 травня 2006 року за №858 в частині донарахування 3640,00грн. страхових внесків, а також штрафу в сумі 131097,00грн. за неповну сплату страхових внесків.

Постановою господарського суду Полтавської області від 19 вересня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08 грудня 2006 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідачем за період з 01.04.2005р. по 01.04.2006р. було проведено перевірку нарахування, сплати та використання коштів Фонду у структурному підрозділі – Полтавській вагонній дільниці, про що було складено відповідний акт від 03-06 травня 2006 року, в якому зазначено про виявлені порушення з боку позивача.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем було винесено оскаржуване рішення від 19 травня 2006 року за №858, яким на підставі п.п.6 п.1 ст.28 та ст.30 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (2240-14) визначено суму платежу та вирішено стягнути у вигляді донарахованих внесків, пені, неправомірних витрат на допомоги та інших платежів з відокремленого структурного підрозділу Полтавської вагонної дільниці 131097грн00коп. штрафу за неповноту сплати страхових внесків; 3640грн.00коп. донарахованих страхових внесків; 200грн.00коп. штрафу за порушення порядку витрачання коштів Фонду; 399грн.00коп. неприйнятих до зарахування витрат, а всього на загальну суму 135336грн.00коп.

Відповідно до п.п.1,2 ч.1. ст.21 (2240-14|ST21) Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (2240-14) розмір страхових внесків встановлюється для роботодавців у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб, для найманих працівників – до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні і компенсаційні виплати, в тому числі в натуральні формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

Пунктом 1 ст.1 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності" визначається для роботодавців у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включаються основну до додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні і компенсаційні виплати, в тому числі в натуральні формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, які прийняті відповідно до Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб; для найманих працівників – до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні і компенсаційні виплати, в тому числі в натуральні формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

В ст. 2 цього ж Закону наведений вичерпний перелік виплат, які належать до заробітної плати, зокрема:

-основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

-додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці яка включає в себе доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

-інші заохочувальні і компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або провадяться понад встановлені норми.

Безкоштовний проїзд залізничним транспортом надається працівникам залізничного транспорту та членам їх сімей не у вигляді виплати передбаченої ст. 1 закону України "Про оплату праці", а в якості права, передбаченого ст. 16 Закону України "Про залізничний транспорт", яким працівник може скористатися. Його не можливо та непотрібно ототожнювати з жодним видом заробітної плати.

Тобто, в жодному з законодавчих актів, що регламентують відносини в сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасової втратою працездатності і оплати праці, не передбачено, що витрати, пов'язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту, є витратами на оплату праці та повинні включатися до складу фонду заробітної плати.

Статтею 16 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України. Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 160 "Про реалізацію частин другої та третьої статті 16 Закону України "Про залізничний транспорт" (160-2001-п) передбачено, що порядок та умови надання працівникам залізничного транспорту загального користування та членам їх сімей (утриманцям) права на безоплатний проїзд залізничним транспортом затверджуються Міністерством транспорту за погодженням з Міністерством фінансів. Витрати підприємств залізничного транспорту, пов'язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущенні порушення норм матеріального права, а також порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відхилити, а постанову господарського суду Полтавської області від 19 вересня 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.