ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2006 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді Харченка В.В., суддів: Берднік I.С.,
Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Гуріна М.I., при секретарі
Мельник I.М., за участю представника позивача Філіпової О.Г.
розглянувши в судовому засіданні в порядку касаційного провадження
адміністративну справу за позовом Прилуцької об'єднаної державної
податкової інспекції до Приватного підприємства "Оніс" та
Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліфф Палас" про визнання
угоди недійсною, за касаційною скаргою Прилуцької об'єднаної
державної податкової інспекції на рішення Господарського суду
Чернігівської області від 27 січня 2005 року та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2005
року,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27
січня 2005 року, залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 21 березня 2005 року було
відмовлено у задоволенні позовних вимог Прилуцької об'єднаної
державної податкової інспекції до Приватного підприємства "Оніс"
та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліфф Палас" про
визнання угоди недійсною.
Зазначені судові рішення вмотивовано тим, що позивачем не
було надано доказів укладення угоди з метою, заздалегідь
суперечною інтересам держави та суспільства, зокрема доказів
ухилення ТОВ "Кліфф Палас" від сплати податків та доказів
наявності податкового боргу у вказаного підприємства, станом на
час укладення оспорюваної угоди вказане підприємство перебувало
на податковому обліку, мало права юридичної особи та було
платником податку на додану вартість.
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями Прилуцька ОДПI
звернулася з касаційною скаргою, у якій просить рішення
Господарського суду Чернігівської області від 27 січня 2005 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21
березня 2005 року скасувати та прийняти рішення про задоволення
позову.
Касаційна скарга вмотивована наявністю доказів укладення
оспорюваної угоди з метою, заздалегідь суперечною інтересам
держави та суспільства.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги
колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що суд касаційної інстанції
перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової
оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною 2 статті 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд
касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та
апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому
може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального
права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Оскільки касаційна скарга не містить інших обгрунтувань ніж
невірна оцінка доказів судами першої та апеляційної інстанції,
оскільки колегія суддів доходить висновків, що при встановленні
вищезазначених обставин судом апеляційної інстанції не було
порушено норм матеріального та процесуального права, касаційна
скарга вбачається такою, що задоволенню не підлягає.
Крім того колегія відзначає наступне.
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
при наявності умислу
на укладання угоди з метою суперечною інтересам держави і
суспільства лише у однієї із сторін все одержане нею за угодою
повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або
належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
За змістом ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є угода, яка
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної
держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від
наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди -
обома сторонами чи однією.
В обгрунтування позову позивачем зроблено посилання на
протиправність умислу лише у ТОВ "Кліфф Палас". Враховуючи
наведене, встановлення умислу підприємства на укладення угоди з
метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, і мало бути
предметом дослідження у цій справі.
Однак, наявність умислу не може бути підтверджена лише
рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї
сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації,
оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема,
відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства,
а не наявність протиправного умислу при укладенні угод, що мали
місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Судження, висновки суду, викладені у рішенні Подільського
районного суду міста Києва від 11 травня 2004 року, яким були
визнані недійсними установчі документи ТОВ "Кліфф Палас" не були
обов'язковими для господарських судів.
Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є
обов'язковим для господарського суду, згідно з частиною 4 статті
35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, щодо
фактів (обставин), які встановлені судом і мають значення для
вирішення спору.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
обставини, встановлені судовим
рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі,
що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ,
у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої
встановлено ці обставини.
З викладених підстав колегією суддів не приймаються доводи
скаржника про встановлення певних обставин рішенням з цивільної
справи.
Юридичним наслідком скасування державної реєстрації
підприємства з підстав визнання його установчих документів
недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час
якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому
числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації
підприємства не тягнув за собою недійсність всіх угод, укладених з
моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з
державного реєстру.
У відповідності з ч.2 ст.18 Закону України "Про державну
реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"
( 755-15 ) (755-15)
, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного
державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то
третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя
особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала
або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
У рішенні суду відсутні обставини, встановлені на
підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка
суперечила інтересам соціалістичної держави та суспільства.
Отже, доводи скаржника про суперечність спірної угоди
інтересам держави та суспільства помилково грунтується на
обставинах, які не мали правового значення для справи.
Сама по собі угода про продаж кукурудзи не є такою, що
суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не
виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не
вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень
стосовно його купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що суд касаційної інстанції
перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової
оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Крім того господарські суди не мали правових підстав для
застосування ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
на момент
ухвалення рішень у справі.
1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та
перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
Цивільний кодекс Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1540-06) від 18
липня 1963 року втратив чинність.
Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності, не
містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди,
які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у
вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави,
одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди
з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком
укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
), не є адміністративно-правова
конфіскація.
За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, кодекс має
зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує
відповідальність особи. Таким чином, застосування судом першої
інстанції при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були
встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але
відсутні в Цивільному кодексі України ( 435-15 ) (435-15)
на момент
ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є
помилковим.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про
відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової
інспекції залишити без задоволення, а рішення Господарського суду
Чернігівської області від 27 січня 2005 року та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2005
року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий /підпис/ В.В.Харченко
Судді /підпис/ I.С.Берднік
/підпис/ Н.В.Васильченко
/підпис/ О.О.Кравченко
/підпис/ М.I. Гурін
З оригіналом вірно
суддя Н.В.Васильченко