Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Смоковича М.I.,

Горбатюка С.А.,

Весельської Т.Ф.,

Чумаченко Т.А.,

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

провівши розгляд адміністративної справи у порядку письмового провадження

за скаргою ОСОБА_1

до Управління праці на соціального захисту населення

на дії начальника Управління праці на соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Білогірського районного суду АР Крим від 9 лютого 2004 року

та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 20 липня 2004 року,-

В С Т А Н О В И ЛА :

У грудні 2003 року ОСОБА_1. звернулася до суду зі скаргою на дії начальника Управління праці на соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації, посилаючись на те, що відповідач порушив вимоги чинного законодавства незаконно відмовив внесенні її в списки в наданні пільг по видачі талону на вугілля та газ. Просила зобов'язати відповідача включити її до пільгового списку щодо отримання вугілля та газу на 2003 - 2004 роки.

Рішенням Білогірського районного суду АР Крим від 9 лютого 2004 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 20 липня 2004 року апеляційну скаргу заявниці відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі заявниця просить рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій змінити і задовольнити скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд України листом від 24 липня 2007 року на підставі п.10 "Прикінцевих та перехідних положень" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , направив справу для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд виходив з того, що відмова відповідача включити заявницю до пільгового списку щодо отримання вугілля та газу на 2003 - 2004 роки, не порушує права заявниці. При цьому суд керувався Законом України "Про Державний бюджет на 2003 рік" (380-15) , яким передбачені субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державної програми соціального захисту населення, зокрема на надання пільг по виплаті електроенергії, газу, твердого палива ветеранам війни та праці, ветеранам військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян пожилого віку в Україні", "Про статус ветеранів військової служби та ветеранів органів внутрішніх справ та їхнього соціального захисту".Заявниця користується пільгами, відповідно до вимог ст.12 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Закону України "Про Службу Безпеки України" (2229-12) , тому Закон України "Про державний бюджет на 2003 рік" (380-15) .

Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки він грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.6. ст. 12 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , військовослужбовцям та членам їх сімей, які перебувають на їх утриманні, батькам та членам сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти або стали інвалідами при проходженні військової служби, надається 50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) в жилих будинках усіх форм власності, в межах норм, передбачених чинним законодавством.

При розгляді справи суд не з"ясував відповідно до вимог закону, обставини загибелі сина заявниці та чи сталося це при проходженні військової служби. У рішенні, суд не надав належної оцінки цим доводам скарги, що має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні спору, застосуванню підлягає саме ч.6 ст.12 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Закон України "Про Службу Безпеки України" (2229-12) , а не Постановою КМ України від 4 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) "Про затвердження Порядку фінансування витрат місцевих бюджетів на здійснення виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій державного бюджету" та роз'яснення Міністерства праці та соціального захисту населення АР Крим від 27 травня 2003 року №11-147.

Згідно ст. 64 Конституції України (254к/96-ВР) конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) .

З огляду на викладене, постановлене по справі судове рішення не може вважатись таким, що відповідає обставинам справи, наданим доказам та нормам процесуального закону та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, зазначені порушення закону при розгляді справи не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Білогірського районного суду АР Крим від 9 лютого 2004 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 20 липня 2004 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.237 КАС України (2747-15) .