Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Брайка А.І.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

при секретарі: Ільченко О.М.

за участю представників:

позивача: Тара рака С.В.

відповідача 1: не з’явився.

відповідача 2: не з’явився.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Одеській області

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2004 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 р.

у справі№ 3/193-04-7453

за позовом Державної податкової адміністрації в Одеській області

до Приватного підприємства "Технобуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарес"

про визнання недійсним договору субпідряду №16/09 від 16.09.2002 р. та стягнення коштів, -

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2004 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 р. в позові про визнання недійсним договору субпідряду №16/09 від 16.09.2002 р., укладеного між ПП "Технобуд" та ТОВ "Фарес" на виконання робіт по будівництву житлового будинку по вул.Симиренка, 3 у м.Києві, та стягнення з ПП "Технобуд" на користь держави 399902 грн., з ТОВ "Фарес на користь ПП "Технобуд" 467700 грн., відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування судових рішень та про прийняття нового рішення про задоволення позову, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі заперечень на касаційну скаргу не надали, представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Справу розглянуто відповідно до вимог ч.4 ст. 221 КАС України.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП "Технобуд" (підрядник) та ТОВ "Фарес" (субпідрядник) уклали договір субпідряду №16/09 від 16.09.2002 р., за умовами якого субпідрядник зобов’язався власними та притягненими силами і способами виконати передбачені замовником роботи. Строк виконання робіт при будівництві об’єкту складає шість місяців з дати підписання субпідрядником акту передачі йому будівничої площадки до дати підписання акту прийняття об’єкту в експлуатацію. Підрядник зобов’язався забезпечити фінансування будівництва об’єкту (п.4.1 договору). На виконання своїх зобов’язань ПП "Технобуд" 30.09.2002 р. здійснив авансові платежі на р/р ТОВ "Фарес" в АКБ "Синтез", м.Київ в загальній сумі 467700 грн., що підтверджено випискою банку "Аваль". ТОВ "Фарес" склав та надав покупцю податкову накладну №130 від 30.09.2002 р. Згідно актів виконаних робіт за грудень 2002 р. та довідки про вартість виконаних робіт, загальна сума виконаних робіт склала 399902 грн., в т.ч. ПДВ – 66650 грн.

Згідно повідомлення ДПІ у Деснянському районі м. Києва керівництво підприємства до ДПІ не з’являється, звітів не подає, податків не сплачує, у зв’язку з чим 11.11.2003 р. подано позов до Деснянського районного суду м.Києва про визнання установчих документів недійсними Рішенням Деснянського місцевого суду від 01.03.2004 р. установчі документи ТОВ "Фарес" визнано недійсними з моменту реєстрації, свідоцтво платника ПДВ – з моменту видачі, що стало підставою для звернення з позовом про визнання договору недійсним та застосування реституції.

Однак, для визнання угоди недійсною необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. Визнання недійсними установчих документів суб’єкта підприємницької діяльності з підстав його створення без мети здійснення підприємницької діяльності, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб’єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави.

Судами встановлено, що перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ "Фарес" за весь час діяльності контролюючим органом не здійснювалась, сам лише лист ДПІ у Деснянському районі м.Києва про несплату підприємством податків не є беззаперечним доказом цього. За ухилення від сплати податків передбачено кримінальну відповідальність, однак, докази порушення кримінальної справи по даному факту відсутні.

За наведених обставин, відсутні підстави для висновку про укладення спірної угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки не вбачається, в чому ж полягала така мета, а також не доведено, що метою її укладення було настання протиправних наслідків.

Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглядаючи позовні вимоги податкової інспекції про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не врахував того, що такі вимоги не можуть бути предметом позову.

Згідно з ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Погоджується судова колегія і з висновками судів попередніх інстанцій про незастосування ст. 207, 208 ГК України, оскільки відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України (436-15) , положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Крім того, встановлені ч.1 ст. 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст.250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав вважати спірну угоду недійсною, вважає, що провадження у справі щодо розгляду вимог про визнання угоди недійсною, як такої, що суперечить інтересам держави і суспільства, підлягає закриттю із скасуванням судових рішень у цій частині, а в іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2004 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 р. у частині відмови у задоволенні позову про визнання угоди недійсною скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті – залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.