Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Смоковича М.І.,

Горбатюка С.А.,

Весельської Т.Ф.,

Чумаченко Т.А.,

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

провівши попередній розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"

про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2006 року

та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2006 року,-

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів від 16 березня 2004 р. про деномінацію акцій останнього шляхом їх консолідації та затвердження відповідних змін до статуту ВАТ "МГЗ" щодо кількості і номінальної вартості акцій, на які розділено статутний фонд підприємства.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2006 року було відмовлено у відкритті провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2006 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

За правилами ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначена позовна заява не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративна справа), яке наведене у п.1 ч.1 ст. 3 КАС України і компетенція адміністративних судів, встановлена ст.17 Кодексу, на цей спір не поширюється, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, зазначених в якості відповідачів.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви та доданих до неї матеріалів, вимоги ОСОБА_1 зводяться до захисту порушених, на його думку корпоративних прав акціонерів ВАТ "Миколаївський глиноземний завод" та права власності на акції цього підприємства. Відповідно до ст. ст. 1, 113- 116 ЦК України та ст. 15 ЦПК України справи щодо захисту порушених майнових та корпоративних прав учасника господарського товариства підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд обґрунтовано виходив з того, що відповідно до вимог ст. 109 КАС України зазначену вище заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, постановлені ухвали суду відповідають обставинам справи, наданим доказам та нормам матеріального і процесуального закону, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 224, 230, 232, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.