Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Смоковича М.I.,

Горбатюка С.А.,

Весельської Т.Ф.,

Чумаченко Т.А.,

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

провівши попередній розгляд адміністративної справи

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

про стягнення 1100, 00 грн.

за касаційною скаргою представника Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 03 липня 2006 року

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2006 року,-

В С Т А Н О В И ЛА :

У березні 2006 року Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва звернулася в суд з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1. про стягнення податкового боргу по збору на розвиток садівництва, виноградарства та хмелярства на суму 1 100.00 грн., посилаючись на те, що відповідач з порушенням вимог Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не сплатив узгоджену суму податкового зобов"язання у розмірі 1100,00 грн., визначену відповідачу податковим повідомленням - рішенням № 001661740 від 24 травня 2003року.

Постановою Господарського суду м. Києва від 3 липня 2006 року було відмовлено в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2006 року в задоволенні апеляційної скарги позивача було відмовлено, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач провів перевірку дотримання вимог законодавства і за результатами було складено акт від 22 травня 2003року № 342/17-40/1739502438 про порушення відповідачем ст. 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" (1170-99-п) неподання звітів за травень, серпень, жовтень, листопад 2000 року, травень, липень, серпень 2001року.

Зі справи вбачається, що позивач подавав до органу податкової інспекції звіти про суму нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства щоквартально у тому числі і за I кв. 2000року, П кв. 2000року, III кв. 2000року, IV кв. 2000року, в яких визначав суми податкових зобов'язань, які позивач сплачував вчасно та в повному розмірі.

Відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" (1170-99-п) платники збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства незалежно від свого фінансового становища перераховують кошти на спеціальний рахунок Державного казначейства та включають нараховану суму у валові витрати в декларації про одержаний прибуток і щомісяця подають до податкової служби за своїм місцем знаходження звіт про суму нарахованого збору.

Згідно ст.11 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Ухвалюючи рішення суд вірно зазначив, що у 2000 році законодавством України не був передбачений такий вид порушення норм права, як неподання податкових декларацій. А тому на підставі п.п. 17.1.7 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) за 2000 рік є неправомірними.

Відповідно до п.п.4.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) форми обов'язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки), визначені центральним податковим органом, повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу). Платник податків має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової звітності, визначена центральним податковим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам закону з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Такий звіт за іншою формою подається разом із поясненням мотивів його складення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд у рішенні дійшов обгрунтованого висновку проте, що позивач керувався зазначеним вище законом і мав право подавати до податкових органів звіти відповідача про суми нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, у 2001 році щоквартально, а тому застосування штрафних санкцій до відповідача на підставі п.п.17.1.7 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) є неправомірним.

Розглядаючи справу суд в межах позовних вимог правильно застосував норми процесуального закону, дав вірну правову оцінку обставинам та вирішив питання про достовірність доказів відповідача у справі.

З огляду на викладене, постановлене по справі судове рішення відповідає обставинам справи, наданим доказам та нормам матеріального і процесуального закону, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 224, 230, 232, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Господарського суду м. Києва від 03 липня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .