К-26598/06 Про визнання недійсним договору та стягнення коштів в доход держави - 12.02.2008 Прийняття

21.02.2006р. Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва подано позов про визнання недійсним договору № 2М від 26.02.2003р., укладеного між відповідачами, зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Плюс" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Укркультсервіс" отримані за цим договором кошти в сумі 203830 грн. та їх стягнення з останнього на користь держави.

Підставами для визнання договору недійсним позивачем зазначені ст. 49 ЦК УРСР, ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2004р. по справі № 2-1391/2004р.

Постановою Господарського суду міста Києва від 17.04.2006р. у справі № 25/60-а позов задоволено повністю.

В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що оспорюваний договір фактично було укладено та виконано обома сторонами, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2004р. по справі № 2-1391/2004р. визнано недійсними статут, установчий договір, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість та протоколи загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Плюс", а тому дані обставини свідчать про відсутність наміру останнього здійснювати законну підприємницьку діяльність і сплачувати податки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2006р. постанову від 17.04.2006р. по даній справі скасовано; прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Підставами прийняття такого рішення судом апеляційної інстанції вказано те, що укладений між відповідачами договір виконаний ними в повному обсязі; умислу у другого відповідача на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства не встановлено та рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2004р. по справі № 2-1391/2004р. не підтверджується.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. 49 ЦК УРСР.

Відповідачі заперечення на касаційну скаргу не подали.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.02.2003р. за № 2М між Товариством з обмеженою відповідальністю "Марко Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укркультсервіс" укладений договір згідно якого останній приймає і оплачує товар за ціною та кількістю, вказаними в накладній чи рахунку-фактурі, що є невід’ємною частиною договору. Факт виконання обома сторонами цього договору судами попередніх інстанцій встановлений та підтверджується матеріалами справи.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2004р. по справі № 2-1391/2004р. визнано недійсними: установчий договір Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Плюс" з моменту його укладення, статут з моменту його реєстрації, протоколи загальних зборів учасників з моменту їх складання та свідоцтво про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Плюс" як платника податку на додану вартість.

Згідно ст. 49 ЦК УРСР (в редакції на день укладення спірного договору) якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання угоди обома сторонами – в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

При цьому слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з’ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідно до абз. 11 ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Позивачем, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, не доведено в чому саме полягали мета і умисел відповідачів при укладенні спірного договору завідомо суперечливі інтересам держави і суспільства, оскільки укладений між ними договір виконаний про що свідчать належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи.

Крім того, слід зазначити що саме по собі визнання у судовому порядку недійсними установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Плюс", його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) .

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог повністю є вірним, постанова прийнята відповідно чинного законодавства, а вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2006р. у справі № 25/60-а – без змін.