ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Гончар Л.Я., Лиски Т.О., Сороки М.О.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу
Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2003 року
та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 жовтня 2004 року у
справі за позовом ОСОБА_1 до голови Служби безпеки України, Служби
безпеки України, Управління Служби безпеки України в м. Києві про
поновлення на роботі та стягнення втраченого заробітку, -
встановила:
В листопаді 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним
позовом, в якому вказував, що наказом голови СБУ НОМЕР_1 йому було
оголошено сувору догану.
11.01.2001 р. атестаційна комісія УСБУ в м. Києві і Київській
області порушила клопотання про звільнення ОСОБА_1 з військової
служби за порушення відомчих нормативних актів з діловодства.
Наказом голови СБУ НОМЕР_2 ОСОБА_1 було звільнено з органів
служби безпеки за службовою невідповідністю за п."є" ст. 65
"Тимчасового положення про проходження військової служби особами
офіцерського складу".
Наказом начальника УСБУ в м. Києві і Київській області
НОМЕР_3 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу з
15.01.2001р.
Позивач вважав вказані дії неправомірними та просив суд
скасувати рішення атестаційної комісії УСБУ в м. Києві і Київській
області від 11.01.2001 р., наказ голови СБУ НОМЕР_1, наказ голови
СБУ НОМЕР_2, наказ начальника УСБУ в м. Києві і Київській області
НОМЕР_3 та поновити його на військовій службі на раніше займаній
посаді, стягнувши з відповідачів на його користь середній
заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28
листопада 2003 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду
м. Києва від 7 жовтня 2004 року, в прийнятті позову ОСОБА_1
відмовлено з посиланням на п.4 ст. 136 ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року, оскільки в провадженні суду знаходилась справа
за №2-8234/03 по спору між тими ж сторонами про той же предмет і з
тих же підстав.
В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність
висновків суду фактичним обставинам справи, просить вище вказані
судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставами
касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм
матеріального чи процесуального права.
Відповідно до п.4 ст. 136 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року,
суддя одноособово вирішує питання про прийняття заяви у цивільній
справі і відмовляє в прийнятті, якщо в провадженні суду є справи
по спору між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же
підстав.
Судом першої інстанції встановлено і цього не заперечує
позивач, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва
вже була аналогічна справа за позовом ОСОБА_1 до голови Служби
безпеки України, Служби безпеки України, Управління Служби безпеки
України в м. Києві про поновлення на роботі та стягнення
середньомісячного заробітку.
Тому суд правомірно застосував положення п.4 ст. 136 ЦПК
України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року та відмовив позивачеві в прийнятті
його позову.
Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що звернувшись
до суду зі збільшеними позовними вимогами, він фактично подав нову
позовну заяву, яку суд був зобов'язаний прийняти до свого
провадження, не вказують на необгрунтованість постановлених по
справі рішень, а тому не можуть бути взятими до уваги з наступних
міркувань.
Частиною 1 статті 103 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року було
передбачено право позивача протягом усього часу розгляду справи по
суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити
розмір позовних вимог або відмовитися від позову.
Незважаючи на право надане вказаною нормою,ОСОБА_1 не
скористався ним, а оформив свої вимоги, які фактично були
збільшенням позовних вимог, в окрему позовну заяву.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, залишаючи без
змін ухвалу районного суду, не допустив порушень процесуального
законодавства.
Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не
спростовують.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне
відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28
листопада 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7
жовтня 2004 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та
оскарженню не підлягає.
Судді: