Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова на рішення Господарського суду Харківської області від 02.06.2005 року по справі № 41/220-04 за позовом ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова до Концерну "Енергообладнання" ДП "Завод ім. Малишева" та ТОВ "Юмана" про визнання угоди недійсною.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.06.2005 року в задоволені позовних вимог ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова до Концерну "Енергообладнання" ДП "Завод ім. Малишева" та ТОВ "Юмана" про визнання угоди недійсною – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач 30.06.2005 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 23.11.2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова просить скасувати судові рішення та постановити нове – про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 49 ЦК України, ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України.

ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова в касаційній скарзі посилається на наявність в матеріалах справи доказів, які свідчать про спрямованість умислу ТОВ "Юмана" при укладені угоди на приховування від оподаткування прибутків та доходів, а саме, відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, визнання установчих документів недійсними.

При постановлені оскаржуваних рішень, на думку позивача, не було надано належної правової оцінки меті учасників господарської угоди, з врахуванням таких обставин в їх сукупності, як незнаходження за юридичною адресою, і неповідомлення про зміну адреси, відсутність звіту перед податковою службою ТОВ "Юмана".

ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова вказує на порушення судами вимог ст. 34 ГПК України і вважає, що позивач не повинен надавати додаткові докази на підтвердження своїх вимог, оскільки законодавством не встановлюється, що недійсність угоди за ст. 49 ЦК України повинна бути підтверджена певними засобами доказування і не може підтверджуватися іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з врахуванням наступного.

Судами на підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, було встановлено, що між Концерном "Енергообладнання" ДП "Завод ім. Малишева" та ТОВ "Юмана" 03.12.2002 року було укладено договір на виконання робіт № 003-07/02-КТ, на виконання умов якого Концерн "Енергообладнання "ДП заводу ім. Малишева" перерахував через розрахунковий рахунок в установі банку передоплату грошовими коштами в адресу ТОВ "Юмана", а останній в свою чергу виписав податкову накладну: № 380 від 04.12.2002 року на суму 603498 грн. (в т.ч. ПДВ 100583 грн.), яку занесено до книги обліку придбання товарів та відображено в Декларації за грудень 2002 року; № 428 від 31.03.2003 року на суму 50000 грн. (в т.ч. ПДВ 8333,33 грн.), яку відображено в Декларації за березень 2003 року.

Згідно з рішенням Фастівського районного суду Київської області від 26.03.2004 року визнані недійсними з моменту продовження діяльності ТОВ "Юмана" (з 18.10.2001р.) всі первинні та фінансово-господарські документи товариства "Юмана", в тому числі договір про продовження діяльності ТОВ "Юмана", зміни до статуту ТОВ "Юмана", свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності ТОВ "Юмана" та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Юмана".

Вирішуючи питання щодо визнання угоди недійсною, судами не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, тому колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

З матеріалів справи вбачається, що як на підставу позову, поданого до суду 06.07.2004 року, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова послалась на статтю 49 ЦК УРСР.

У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , ст.228 якого передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Застосування санкцій судами, встановлених за укладення угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, з 01.01.2004 року може відбуватися на підставі ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України в залежності від часу, коли були допущені правопорушення.

Враховуючи наведене, не можна погодитись з мотивами, за якими суди відмовили в даному випадку у застосуванні санкцій, передбачених ст.49 ЦК (1963р.)

Водночас помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення у цій частині. ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004 року, ЦК України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 228, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова задовольнити частково, рішення Господарського суду Харківської області від 02.06.2005 року в частині відмови у задоволені позову щодо визнання угоди недійсною скасувати і провадження по справі за цими вимогами закрити, в решті – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.