Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до рішення № 10/014
Спір про визнання недійсним рішення міської ради про
надання пільги по сплаті єдиного податку на здійснення
підприємницької діяльності
ХХ.09.2003 року Державна податкова адміністрація у місті
Севастополі (далі - позивач) звернулась з позовом до
Господарського суду міста Києва про визнання недійсним рішення
XXIII сесії Севастопольської міської ради (далі - відповідач) №
945 від 18.12.2001 р. "Про надання пільги по сплаті єдиного
податку на здійснення підприємницької діяльності", яким
громадянину Б. (далі - третя особа) було у вигляді пільги знижено
встановлену ставку єдиного податку.
Рішенням XXIII сесії Севастопольської міської ради від 18.12.2001
№ 945 приватному підприємцю громадянину Б., в порядку виключення,
було надано пільгу по сплаті єдиного податку, шляхом зниження йому
встановленої ставки по цьому виду діяльності до 20 грн. в місяць.
Пільга була надана за рахунок коштів, що надходять від цього виду
податку у місцевий бюджет.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спрощена система оподаткування
для суб'єктів малого підприємництва вводилась як пільга, а тому
застосування пільги щодо сплати єдиного податку суперечить змісту
поняття спрощеної системи оподаткування.
Крім того Указ Президента України від 28.06.1999 р. № 746/99 "Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
не передбачає надання пільг по
сплаті єдиного податку.
Відповідач відзив на позов не надав, явку повноважних
представників у судове засідання не забезпечив.
Третя особа пояснень по суті спору не надала, явку повноважних
представників не забезпечила.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
справа розглядається за наявними в ній
матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників
сторін, Господарський суд, встановив, що Рішенням XXIII сесії
Севастопольської міської ради від 18.12.2001 № 945 приватному
підприємцю громадянину Б., в порядку виключення, було надано
пільгу по сплаті єдиного податку, шляхом зниження йому
встановленої ставки по цьому виду діяльності до 20 грн. в місяць.
Пільга була надана за рахунок коштів, що надходять від цього виду
податку у місцевий бюджет.
Відповідно до статті 3 Закону України 25.06.1991 р. № 1251-ХП "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
система оподаткування будується
на принципі рівності, який полягає у недопущені будь-які проявів
податкової дискримінації, забезпеченні однакового підходу до
суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб) при визначені
обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Отже, пільги по сплаті окремих видів податків та зборів
(обов'язкових платежів) встановлюватись лише щодо певних категорій
громадян, а не конкретних осіб.
Таким чином, рішенням Севастопольської міської ради від 18.12.2001
№ 945 про надання громадянину Б. пільги по сплаті єдиного податку
було порушено положення статті 3 Закону України "Про систему
оподаткування" від 25.06.1991,( 1251-12 ) (1251-12)
а саме передбачений цією
статтею принцип рівності.
Згідно Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади
та місцевого самоврядування діють у межах повноважень наданих їм
законом.
Пунктом 28 статті 26 Закону України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР
"Про місцеве самоврядування" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
передбачено, що до
виключної компетенції сільських селищних та міських рад народних
депутатів відноситься прийняття рішень щодо надання відповідно до
чинного законодавства пільг по місцевим податкам і зборам.
Оскільки єдиний податок не є місцевим податком чи збором, тому
надання пільг по його сплаті до компетенції міської ради не
відноситься.
Крім того, підстави для надання пільги по податку повинні
передбачатись нормативно-правовим актом, яким встановлено даний
податок чи обов'язковий платіж, Указ Президента України від
28.06.1999 р. № 746/99 "Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
не
передбачає можливості надання пільг по сплаті єдиного податку.
Враховуючи наведене, рішення XXIII сесії Севастопольської міської
ради від 18.12.2001 №945 було прийняте з перевищенням повноважень
наданих Севастопольській міській раді згідно чинного законодавства
та з порушенням норм діючого законодавства України.
За таких обставин Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і
такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати Суд поклав на відповідача та керуючись ст.ст. 33,
49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, вирішив позов задовольнити, визнати недійсним рішення
XXIII сесії Севастопольської міської ради № 945 від 18.12.2001 р.
Стягнути з Севастопольської міської ради в доход Державного
бюджету України 85 грн. судових витрат.
Правовий аналіз ситуації:
Відповідно до статті 2 Указу Президента України від 28.06.1999 р.
№ 746/99 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
суб'єкти малого
підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати
спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання
свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва -
фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх
державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може
становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
Тобто, ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва
- фізичних осіб може становити 20 гривень, але встановлення такої
ставки повинно залежати від виду діяльності.
У разі, якщо б Севастопольська місцева рада прийняла рішення, в
якому встановлення розміру ставки 20 гривень стосувалося певної
категорії приватних підприємців і залежало від виду діяльності,
таке рішення відповідало би чинному законодавству України, і не
було визнано недійсним у судовому порядку, так як встановлення
розміру ставки 20 гривень, це не пільга, а мінімальна ставка
єдиного податку, яка може встановлюватися для суб'єктів малого
підприємництва.
Щодо посилання Державної податкової адміністрації у позові на те,
що спрощена система оподаткування для суб'єктів малого
підприємництва вводилась як пільга, звертаємо Вашу увагу на
наступне.
Відповідно до статті 11 Закону України від 19.10.2000 р. № 2063-ІП
"Про державну підтримку малого підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
спрощена система може застосовуватися для суб'єктів малого
підприємництва в порядку, установленому законодавством України.
Законодавчим документом, яким установлена спрощена система
оподаткування, є Указ Президента України від 03.07.1998 р. №
727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу від 28.06.1999
р. № 746/99 ( 727/98 ) (727/98)
).
Не існує протиріччя між Законом України від 19.10.2000 р. №
2063-XІV "Про державну підтримку малого підприємництва"( 2063-14 ) (2063-14)
та Указом Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва" (у редакції Указу Президента України від
28.06.1999 р. № 746/99 ( 727/98 ) (727/98)
).
Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, обсяг
виручки яких за рік перевищує 1 млн. грн., та фізичні особи, обсяг
виручки яких за рік перевищує 500 тис. грн., не мають правових
підстав для сплати єдиного податку.
Статтею 1 Указу Президента України від 28.06.1999 р. № 746 "Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
установлено, що спрощена система
оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких
суб'єктів малого підприємництва:
- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи та у трудових відносинах з якими,
включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10
осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
- юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої
організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік
середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і
обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Середньооблікова чисельність працюючих для суб'єктів малого
підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами
статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих,
що працюють за договорами та за сумісництвом, а також: працівників
представництв, філій, відділень та інших відокремлених
підрозділів.
Закон України від 19.10.2000 р. № 2063-XIV "Про державну підтримку
малого підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
визначає основні напрями
державної підтримки малого підприємництва.
Одним з основних напрямів державної підтримки малого
підприємництва є запровадження спрощеної системи оподаткування,
бухгалтерського обліку та звітності (п. 3 ст. 5 Закону), але ця
система не пільга, а спрощена система звітності та оподаткування
та бухгалтерського обліку.
На користь вищенаведеного зазначимо, що відповідно до статті 11
Закону України від 19.10.2000 р. № 2063-ПІ "Про державну підтримку
малого підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
для суб'єктів малого
підприємництва в порядку, встановленому законодавством України,
може застосовуватися спрощена система оподаткування,
бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає заміну сплати
встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових
платежів) сплатою єдиного податку.
На сьогодні таким нормативним актом є Указ Президента України від
03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
.
Щодо надання пільг по сплаті єдиного податку, зазначимо, що
надання пільг по сплаті єдиного податку призведе до порушення
принципів побудови системи оподаткування, які визначені статтею 3
Закону України від 25.06.1991 р. № 1251-XII "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
(із змінами і доповненнями), а саме
рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації -
забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання
(юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні
обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів),
а також призведе до неврахованих втрат Державного бюджету,
оскільки відсутні джерела покриття цих втрат, що суперечить статті
34 Закону України від 29.06.1995 р. № 253/95-ВР "Про бюджетну
систему України" ( 512-12 ) (512-12)
, якою визначено, що у разі прийняття
рішень, які зумовлюють скорочення надходжень до Державного бюджету
України та місцевих бюджетів, повинні бути передбачені джерела їх
покриття.