Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до рішення ( sp01/244-1 ) (sp01/244-1)
.
ХХ липня 2002 року ТОВ "ХХХ" (позивач) звернулося з позовною
заявою до Господарського суду м. Києва про визнання недійсним
рішення Державної податкової інспекції у С-ському районі м. Києва
(відповідач) N 4 від 01.03.2002 р. в частині донарахування та
стягнення податку на додану вартість в сумі 2238356,2 грн. та
застосування штрафних санкцій по податку на додану вартість в сумі
1119178,1 грн.
Рішенням ДТП у С-ському районі м. Києва N 4 від ХХ.03.2002 р.
до ТОВ "ХХХ" на підставі ст. 14 Закону України "Про внесення змін
до Закону України від 18.02.1997 р. N 77-97/ВР "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, п.п. 17.1.6. ст. 17 Закону України від
21.12.2000 р. N 2181-Ш "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, керуючись п. 7 ст. 11 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
визначена сума
податкового зобов'язання та стягнуто у вигляді донарахованого
податку на додану вартість 2242927,4 грн. та застосовано штрафні
(фінансові) санкції в розмірі 1121463,7 грн.
У позовній заяві ТОВ "ХХХ" зазначалося, що: "оскаржуване
рішення було винесено на підставі акту перевірки від ХХ.02.2002 р.
N 2.
В акті перевірки вказано, що ТОВ "ХХ" не виконувало
транспортних послуг, але виписувало податкові накладні з нульовою
ставкою в порушення п.п. 6.2.4. п. 6.2 ст. 6 Закону України від
03.04.97 р. "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Фактично ТОВ "ХХХ", укладаючи договори з перевізниками,
здійснювало купівлю транспортних послуг з послідуючим продажем
замовнику, відповідно самостійного надання транспортних послуг не
проводило. Транспортних засобів на правах власності або в оренді
ТОВ "ХХХ" не було.
ТОВ "ХХХ" у позовній заяві наголосило на тому, що у випадку,
коли підприємство не є довіреною особою перевізника, а виступає як
окремий продавець всього комплексу послуг, в тому числі і
придбаних у платника-перевізника із нульовою ставкою, операції з
такого продажу комплексу послуг підлягають оподаткуванню податком
на додану вартість в повному обсязі за ставкою 20 відсотків бази
оподаткування.
Але, перевіркою ДНІ у С-ському районі м. Києва договорів з
замовниками встановлено, що в одному з них нема посилання від
імені і за дорученням якого перевізника виконуються транспортні
послуги.
ТОВ "ХХХ" по договорам з замовниками виступало експедитором
(повіреною особою) замовника.
Таким чином, ДПІ у С-ському районі м. Києва вважала, що базою
оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) є не тільки
сума виплаченої експедитору винагорода, а також і сума коштів, що
передаються замовником для відшкодування витрат на перевезення.
В зв'язку з чим, податкове зобов'язання ТОВ "ХХХ" занижено на
2 238356,2 грн. На підставі п.п. 17.1.6 ст. 17 Закону України від
21.12.2000 р. N 2181-01 "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими"
( 2181-14 ) (2181-14)
ДПІ у Сському районі м. Києва нараховані штрафні
(фінансові) санкції у розмірі 1121463,7 грн.
ТОВ "ХХХ" з рішенням ДПІ у С-ському районі м. Києва N 4 від
ХХ.03.2002 р. не згодне з наступних підстав:
ТОВ "ХХХ" виконувало експедиційні послуги відповідно до
Правил здійснення транспортно-експедиційної діяльності при
перевезенні зовнішньоторгових та транзитних вантажів, затверджених
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1993 р. за N 770
( 770-93-п ) (770-93-п)
, за якими визначаються основні умови здійснення
транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних
вантажів, порядок організації їх перевезення і які є обов'язковими
для всіх учасників транспортно-експедиційного процесу:
1. Транспортно-експедиційне обслуговування вантажів
здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності -
експедиторами, які діють за дорученням вантажовідправників і
вантажоодержувачів (надалі - вантажовласників).
2. Транспортно-експедиційні послуги, які надаються
експедиторами, складаються з комплексу послуг, пов'язаних з
підготовкою та відправленням вантажів, проведенням
взаєморозрахунків, контролем їх проходження і одержання вантажів.
3. Експедитори відповідно до доручень вантажовласників:
Організують перевезення та перевалку вантажів залізничним,
морським, річковим, автомобільним та повітряним транспортом;
Забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також
організовують перевезення зовнішньоторговельних вантажів різними
видами транспорту по територіях зарубіжних країн відповідно до
умов контрактів;
Надають послуги, пов'язані з прийманням, накопиченням,
доробком, сортуванням та комплектуванням вантажів, передають їх
транспортним організаціям для перевезення;
Проводять своєчасні розрахунки з портами і транспортними
організаціями за перевезення, перевалку та зберігання
зовнішньоторговельних вантажів;
Оформляють документи відповідно до митних, карантинних і
санітарних вимог, страхують вантажі;
Ведуть облік надходження вантажів з портів і залізничних
станцій; та інше.
4. Транспортні підприємства:
Організовують зберігання вантажів, у тому числі реекспортних
і знятих з експорту, під час їх перевезення, перевантажування і
складування; Здійснюють в установлені терміни доставку вантажів за
призначенням і забезпечують своєчасне навантаження та
розвантаження транспортних засобів за цінами і тарифами,
визначеними чинним законодавством України;
Ведуть облік руху вантажів і запасної тари, надают -
необхідні відомості експедитору для подальшого інформування
вантажовласників; та інше.
5. Відносини учасників транспортно-експедиційної діяльності
встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності
вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших
умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.
6. Вантажовласники надають експедиторам відомості та
документи для виконання покладених на них зобов'язань (ліцензії,
сертифікати, декларації тощо).
7. Кожен із учасників транспортно-експедиційного процесу
вправі передати виконання частини своїх обов'язків іншому учаснику
на підставі договору, в якому визначаються умови відповідних
послуг і порядок їх оплати.
Керуючись вищевказаними правилами для здійснення статутної
діяльності ТОВ "ХХХ" (повірений) укладала з Замовником
(довірителем) договори-доручення на перевезення вантажу,
відповідно до яких експедитор (повірений), діючи в межах даного
договору, за дорученням та за рахунок Замовника (довірителя),
замовляв для довірителя у Перевізника надання транспортних послуг
по перевезенню вантажів в міжміських та міжнародних сполученнях та
надавав експедиційні послуги.
Тобто, ТОВ "ХХХ" вважало, що замовник (довіритель) дає
доручення експедитору (повіреному) організувати за допомогою
перевізника перевезення належного Замовнику вантажу.
Для виконання даного доручення експедитор (повірений) укладав
договір з перевізником, відповідно до якого перевізник
зобов'язувався перевезти ввірений йому вантаж (що належав
Замовнику), який вказано в накладній, до місця призначення та
видати вантажоотримувачу.
А експедитор зобов'язувався оплатити перевезення вантажу за
рахунок коштів, отриманих від Замовника. Перевезення здійснювалося
на підставі разової транспортної заявки.
Для підтвердження факту здійснення послуг по перевезенню
вантажу Перевізник надавав на користь Замовника через повіреного
(ТОВ "ХХХ") первинний документ CMR (міжнародна товарно-транспортна
накладна), в яких зазначалися відомості про вантаж,
вантажоотримувача, вантажовідправника, перевізника, печатки митних
органів про перетин митного кордону країни та інше. На підставі
даних первинних транспортних документів та п.п. 6.2.4 п. 6.2. ст.
6 Закону України від 03.04.1997 р. N 168/97-ВР "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
перевізник застосовував нульову
ставку податку на додану вартість.
Враховуючи те, що:
1. ТОВ "ХХХ" не здійснювало самостійно перевезень, а укладало
договір про перевезення вантажу за межі митного кордону України за
дорученням та на користь Замовника;
2. Оплачувало вартість транспортних послуг коштами, що
надійшли від Замовника;
3. Самостійно надавало лише експедиційні послуги на митній
території України і за такі послуги отримувало винагороду, то
базою оподаткування зазначених послуг у експедитора є компенсація
за надані послуги після його розрахунків з учасниками
транспортного процесу за ставкою 20% (тобто тільки винагороду), а
вартість транспортних послуг з перевезення вантажів за межами
митного кордону України при передачі результатів таких послуг
Довірителю-Замовнику, оподатковуються за ставкою 0 відсотків
відповідно до п. 4.7 ст. 4 та п.п. 6.2.4. п. 6.2 ст. 6 Закону
України від 03.04.1997 р. N 168/97-ВР "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
ТОВ "ХХХ" оподатковувала за ставкою 20 відсотків лише свій
отриманий дохід-винагороду за надання експедиційних послуг
відповідно до п. 6.1 ст. 6 вищевказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, про
що вказувалося в договорах доручення з Замовником, а на суму
вартості транспортних послуг, наданих перевізником для Замовника
за межами митного кордону України підтвердженими транспортною
документацією - CMR (міжнародна товарно-транспортна накладна),
виписувала податкову накладну на ім'я замовника за ставкою 0
відсотків на підставі п. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6 та п. 4.7. ст. 4
Закону України від 03.04.1997 р. N 168/97-ВР "Про податок на
додану вартість"( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Дану думку підтверджують також листи Державної податкової
адміністрації України N 8422/7/16-1321 від 16.06.2000 р.
( v8422225-00 ) (v8422225-00)
, N 16638/7/16-1321 від 13.12.2000 р., N 449/10/16-
1321 від 19.01.1998 р ( vb321225-98 ) (vb321225-98)
.
У акті перевірки зазначалося, що ТОВ "ХХХ" фактично
здійснювало купівлю транспортних послуг у перевізників з
послідуючим продажем Замовнику.
Тобто, ТОВ "ХХХ" самостійно здійснювало продаж Замовникам
усього комплексу послуг, у тому числі придбаних у безпосередніх
перевізників транспортних послуг з нульовою ставкою.
Відповідно до ст. ст. 224, 225 глави 20 розділу ІІ Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором купівлі-продажу
продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а
покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну
грошову суму, а право продажу майна належить власникові.
Згідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України від 03.04.1997 р. N
168/97-ВР "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом
оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на
митній території України.
Проте, згідно п. 1.4 ст. 1 даного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
відноситься до продажу операції по передачі товарів в межах
договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову,
довірчого управління, оренди, інших цивільно-правових договорів,
які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій
особі.
У відповідності з п. 1.11 ст. 1 даного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
а також у відповідності з п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
товари - це
матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та
деривативи, що використовуються в різних операціях, крім операцій
по їх випуску (емісії) та погашення.
В свою чергу активи платника податку згідно п. 1.7. ст. 1
Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-ІІІ "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
- це кошти, матеріальні та
нематеріальні цінності, які належать юридичній або фізичній особі
на правах власності або повного господарського відання.
ТОВ "ХХХ" виконувало доручення Довірителя на замовлення
транспортних послуг у Перевізника на користь Довірителя; активи,
які передавались за договорами доручення експедитору для оплати за
Довірителя і в інтересах Довірителя витрати, пов'язані з
перевезенням вантажів, не передавались експедитору у власність.
Таким чином, ТОВ "ХХХ" вважало, що у ДПІ у С-ському районі м.
Києва не було підстав стверджувати про здійснення ТОВ "ХХХ"
купівлі та послідуючого продажу транспортних послуг Замовнику.
Експедитор, як повірена особа Замовника і самостійний платник
податків продає тільки свої експедиторські послуги, і тільки за
продані експедиторські послуги отримує і в якості винагороди
обумовлені суми і відповідно з цих сум, і зобов'язаний
нараховувати ПДВ.
Фактично транспортні послуги по міжнародному перевезенню з
оподаткування за нульовою ставкою для Замовника (Довірителя)
здійснював Перевізник, а ТОВ "ХХХ" лише замовляло вказані послуги
та проводило оплату вже виконаних послуг за рахунок коштів
Замовника (Довірителя), що підтверджувалося первинними документами
та умовами договорів із Замовником та умовами договорів з
Перевізником.
ТОВ "ХХХ" отримувало від Перевізника податкову накладну з
нульовою ставкою ПДВ та передавало її Замовнику (довірителю)
шляхом виписки окремої податкової накладної з нульовою ставкою ПДВ
на транспортні послуги та податкової накладної по ставці 20% по
наданим експедиторським послугам (п. 4.7 ст. 7, п. 6.1 та п. 6.2.4
ст. 6 ЗУ "Про податок на додану вартість") ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Тому посилання ДПІ у С-ському районі м. Києва на лист ДПА
України N 3485/6/16-1217 від 22.05.2001 р. ( v3485225-01 ) (v3485225-01)
та
наказ ДПА України від 16.05.2002 р. N 221 ( v0221225-02 ) (v0221225-02)
, ТОВ
"ХХХ" вважало неправомірним, оскільки ТОВ "ХХХ" не було довіреною
особою перевізника і не виступало як окремий продавець всього
комплексу послуг, в тому числі й придбаних у платника-перевізника
з нульовою ставкою.
Окремо, ТОВ "ХХХ" у заяві до суду зазначило, що перевірка
проводилась за період з ХХ.09.1999 р. по ХХ.12.2001 р. і в
зазначений період часу існували листи ДПА України N 8422/7/16-1321
від 16.06.2000 р. ( v8422225-00 ) (v8422225-00)
, N 16638/7/16-1321 від
13.12.2000 р., N 449/10/16-1321 від 19.01.1998 р. ( vb321225-98 ) (vb321225-98)
в яких визначена позиція ДПА України з даного питання, і яка
свідчить про правомірність нарахування ТОВ "ХХХ" податкових
зобов'язань з податку на додану вартість по нульовій ставці та
оподаткування тільки експедиційних послуг по ставці 20%.
Крім того, ГВПМ ДНІ у С-ському районі м. Києва були
розглянуті матеріали перевірки (згідно акту N 2 від ХХ.02.2002 р.
за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ
"ХХХ" за період з ХХ.09.1999 р. по 31.12.2001 р.).
За результатами розгляду матеріалів постановою ст. о/у ГВ ПМ
ДПІ у С-ському районі м. Києва капітаном податкової міліції Б.
була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної
справи за відсутністю події злочину (ст. 6 п. 1 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
).
Своїм листом N 007 від ХХ.03.2002 р. за підписом заст.
начальника ГВ ПМ у С-ському районі м. Києва підполковника
податкової міліції В.. ДПІ у С-ському районі м. Києва повідомило
про те, що за результатами розгляду матеріалів перевірки
дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "ХХХ" винесена
постанова про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 212
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, на підставі ст. 6 п. 2 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
(за відсутністю складу злочину).
Отже, ТОВ "ХХХ" вважаючи, що нарахування податкового
зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2238356,2 грн. та
застосування фінансових санкцій у розмірі 1119178,1грн. за
рішенням ДПІ у С-ському районі м. Києва N 4 від ХХ.03.2002 р. до
ТОВ "ХХХ" є неправомірними і таким що не грунтуються на законі та
на підставі викладеного, відповідно до ст. 14 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, ст. 82-85 ГК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
просило Суд:
1. Визнати недійсним рішення ДПІ у С-ському районі м. Києва
про застосування та стягнення сум штрафів (фінансових) санкцій,
донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені
за порушення податкового та іншого законодавства N 4 від
ХХ.03.2002 р. в частині донарахування ПДВ в сумі 2238356,2 грн. та
застосування фінансових санкцій у розмірі 1119178,1 грн.
2. Стягнути з ДПІ у С-ському районі м. Києва витрати по
сплаті держмита у розмірі 85 грн. та оплати за
інформаційно-технічне забезпечення господарського процесу у
розмірі 118 грн. До позовної заяви були додані такі копії
документів:
1. копія акту перевірки від ХХ.02.2002 р. N 2;
2. копія рішення N 4 від ХХ.03.2002 р.;
3. копія скарги до ДПІ у С-ському районі м. Києва від
ХХ.03.2002 р.;
4. копія рішення про результати розгляду скарги N 5 від
ХХ.05.2002 р.;
5. копія Статуту ТОВ "ХХХ";
6. копії податкових декларацій за період з вересня 1999 р. по
грудень 2001 р.;
7. копія листа ГВ ПМ ДПІ у С-ському р-ні м. Києва від
ХХ.03.2002 р. N 541/10/26-0937;
7. наказ протокол N 2 від 21.06.2001 р. про призначення
директора;
8. платіжне доручення про сплату держмита 85 грн.;
9. платіжне дорученя про сплату послуг інформаційнотехнічного
забезпечення господарського процесу 118 грн.;
10. докази відправки копії позовної заяви відповідачу;
ХХ вересня 2002 року ТОВ "ХХХ" підготувало та подало до
Господарського суду м. Києва доповнення до позовної заяви про
визнання недійсним рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва N
4. від ХХ.03.2002 р. в якому зазначило, що відповідно до п. 4.7
ст. 4 Закону України від 03.04.1997 р. N 168/97-ВР "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли платник податку (далі
повірений) здійснює діяльність з придбання товарів, робіт, послуг
за дорученням та за рахунок іншої особи (далі довіритель), датою
збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата
перерахування коштів (надання в управління цінних паперів, інших
документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця
таких товарів (робіт, послуг) або надання інших видів компенсацій
вартості таких товарів, робіт, послуг, а датою збільшення
податкових зобов'язань є дата передання таких товарів, результатів
робіт, послуг довірителю. При цьому довіритель не збільшує
податковий кредит на суму коштів, перерахованих (переданих)
повіреному, але має право на збільшення податкового кредиту у
податковий період отримання товарів (робіт, послуг), придбаних
повіреним за його дорученням.
Таким чином, ТОВ "ХХХ", виконуючи умови договору-доручення,
при передачі Замовнику результатів придбаних послуг, нарахувало
податкові зобов'язання відповідно до діючого законодавства
(незалежно від того чи є у Товариства податкова накладна виконавця
послуг):
за ставкою 20% нараховуються податкові зобов'язання на
вартість отриманої винагороди;
за ставкою 0 % нараховуються податкові зобов'язання на суму
передаваємих Замовнику послуг з транспортування, які перевізник
надавав за межами митного кордону України;
за ставкою 20% нараховуються податкові зобов'язання на суму
передаваємих Замовнику послуг з транспортування, які перевізник
надавав на митній території України.
Основною умовою застосування нульової ставки ПДВ при наданні
транспортних послуг із перевезення вантажів за межами митного
кордону України є наявність документів (CMR - міжнародних
транспортних накладних), які підтверджують здійснення
транспортними засобами міжнародних перевезень (Лист Державної
податкової адміністрації України N 8422/7/16-1321 від 16.06.2000
р. ( v8422225-00 ) (v8422225-00)
).
Оскільки, відповідно до пункту 2 Наказу Державної податкової
адміністрації України від 30.05.1997 р. за N 165 "Порядок
заповнення податкової накладної" ( z0233-97 ) (z0233-97)
податкову накладну
складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому
органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника
ПДВ, то при наявності CMR - міжнародних транспортних накладних,
ТОВ "ХХХ" (як платник ПДВ), передаючи Замовнику результати послуг,
виписала податкову накладну за ставкою нуль відсотків на вартість
переданих послуг та за ставкою 20 відсотків на вартість комісійної
винагороди.
Замовник, отримавши від ТОВ "ХХХ" податкову накладну на
вартість міжнародних перевезень за ставкою 0 відсотків, відображає
її наявність у рядку 11.1 "Придбані без ПДВ на митній території
України товари (роботи, послуги) вартість яких включається до
складу валових витрат виробництва, обігу, ПДВ за ставкою 0%" в
колонці А "Обсяги придбання без врахування ПДВ", а в колонці Б
"Дозволений податковий кредит" проставляється знак "X".
Згідно п. 5.2 ст. 5 Наказу Державної податкової адміністрації
України від 30.05.1997 р. N 166 "Про затвердження форми податкової
декларації та Порядку її заповнення і подання" ( z0250-97 ) (z0250-97)
у
колонці А у всіх необхідних випадках проставляються обсяги продажу
(закупок) без урахування ПДВ, сума податку вказується в колонці Б.
Рядки, які не повинні заповнюватись платником, оскільки носять
інформаційний характер, позначені знаком "X". Загальна сума
податкового кредиту за розділом 11 Декларації "Податковий кредит"
проставляється у рядку 17 "Усього податкового кредиту", який
складається із суми значень рядків 10.1 + 12.1 + 12.2 + 12.4 + 16.
Таким чином, в податковій декларації з податку на додану вартість
Замовника відомості про податкову накладну ТОВ "ХХХ" на вартість
міжнародних перевезень за ставкою 0 відсотків, показуються як
інформація.
Аналогічна ситуація виникає і при заповненні Замовником
податкової декларації з ПДВ у разі, якщо ТОВ "ХХХ" не надавала
податкової накладної за ставкою 0 відсотків надвартість
міжнародних перевезень, виконаних фізичними особами - не
платниками ПДВ. Відомості по даній операції наводяться у розділі
ІІ "Податковий кредит" у рядку 11.1 "Придбані без ПДВ на митній
території України товари (роботи, послуги) вартість яких
включається до складу валових витрат виробництва, обігу" в колонці
А "Обсяги придбання без врахування ПДВ", а в колонці Б "Дозволений
податковий кредит" проставляється знак "X", тобто наводяться як
інформації і не впливають на суму податкового кредиту Замовника,
яка зменшує податкові зобов'язання при обчисленні ПДВ при
розрахунках з бюджетом. На підставі вищевикладеного, ТОВ "ХХХ",
просило Суд:
1.Визнати недійсним рішення ДПІ у С-ському районі м. Києва
про застосування та стягнення сум штрафів (фінансових) санкцій,
донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені
за порушення податкового та іншого законодавства N 4 від
ХХ.03.2002 р. в частині донарахування ПДВ в сумі 2238356,2 грн. та
застосування фінансових санкцій у розмірі 1119178,1грн.
2. Стягнути з ДПІ у С-ському районі м. Києва витрати по
сплаті держмита у розмірі 85 грн. та оплати за
інформаційнотехнічне забезпечення господарського процесу у розмірі
118 грн.
ДПІ у С-ському районі м. Києва у відзиві на позовну заяву
проти позову заперечувало, посилаючись на те, що підпунктом 6.2.4
п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено: "надання транспортних послуг з
перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону
України, а саме: від пункту за межами державного кордону України
до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або
вантажів з-під митного контролю на митну територію України
(включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних
процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону
України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами
державного кордону України; між пунктами поза межами митного
кордону України.
У разі надання транспортних послуг, визначених частиною
першою цього підпункту, здійснюється у вигляді брокерських,
агентських або комісійних операцій з транспортними квитками,
проїздними документами, укладання договорів або рахунків на
транспортування пасажирів або вантажів довіреною особою
перевізника, операції з таких послуг оподатковуються за ставкою,
передбаченою пунктом 6.1 цієї статті." (20%).
Перевіркою договорів, укладених ТОВ "ХХХ" з перевізниками
встановлено, що в жодному з них не передбачається статус агента
(довіреної особи) перевізника для Позивача.
Згідно вищевказаних договорів, ДПІ у С-ському районі м. Києва
вважало, що перевізники не уповноважували ТОВ "ХХХ" виступати від
імені і за дорученням конкретного перевізника т. б. від їх імені і
за їх дорученням виступати перед замовником, та від їх імені та за
їх дорученням укладати договори на перевезення.
Також, у відзиві на позовну заяву зазначалося, що ТОВ "ХХХ"
не укладало угод, які тягли б за собою правові наслідки для
перевізника: відшкодування агентові витрат, пов'язаних з
виконанням агентського договору; сплата агентові обумовленої
винагороди за виконану роботу тощо. Складання договорів було
здійснено як "Договір на транспортне - експедиційне обслуговування
та перевезення вантажів в міжнародному сполученні". Предметом
договорів був порядок взаємовідносин, які виникають між сторонами
при плануванні, здійсненні та розрахунках за перевезення вантажів
в міжнародному сполученні. В розділі 2 договорів "Загальні умови"
вказується: "Експедитор та перевізник виступають від свого імені і
за дорученням організацій, з якими вони мають прямі договори".
Також у відзиві зазначено, що в багатьох договорах, укладених
ТОВ "ХХХ" з підприємствами та фізичними особами, що надавали
послуги, неможливо було встановити чи є ці підприємства
безпосередньо транспортними організаціями, які надають транспортні
послуги (наявність ліцензії на перевезення вантажів або інше) або
вони в свою чергу виступають також посередниками при купівлі-
продажу послуг на перевезення між ТОВ "ХХХ" та перевізниками
(наприклад МП ВКП "ААА" м. Чернівці, МЧП "ЧЧЧ" с. Клітчин,
Житомирської обл., ЧП "ТТТ" м. Львів). При перевірці ТОВ "ХХХ"
було подано декілька договорів з третьою стороною, де транспортні
організації на підставі договорів доручення між собою та
приватними підприємцями доручають укладати від свого імені
договори на транспортні перевезення (наприклад договір доручення N
11 від ХХ.04.2001 р. між ПП З. (повірений) та ВТФ "ППП"
(довіритель).
Після цього здійснено укладання договорів між цими приватними
підприємцями та ТОВ "ХХХ" на транспортне - експедиційне
обслуговування, де приватні підприємці виступають як перевізники.
Отже, ДПІ у С-ському районі м. Києва вважала: "по-перше, що в
вищеназваних випадках ТОВ "ХХХ" не може виступати довіреною особою
перевізника, тому що він не має ніякого відношення до третьої
сторони (транспортної організації).
Ніякої винагороди за надані агентські послуги, які належало б
отримувати від перевізників, ТОВ "ХХХ" не отримувало та договорами
воно не передбачалося.
По-друге, ТОВ "ХХХ" не виконувало транспортних послуг, але
виписувало податкові накладні з нульовою ставкою чим порушувало
положення п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Фактично, ТОВ "ХХХ" укладаючи договори з перевізниками,
здійснювало купівлю транспортних послуг у перевізників з
послідуючим продажем замовнику, відповідно самостійного надання
транспортних послуг не проводило.
Транспортних засобів на правах власності або в оренді ТОВ
"ХХХ" не було. У випадку коли підприємство не є довіреною особою
перевізника, а виступає як окремий продавець всього комплексу
послуг, в тому числі і придбаних у платника - перевізника із
нульовою ставкою, операції з такого продажу комплексу послуг
підлягають оподаткуванню податком на додану вартість в повному
обсязі за ставкою 20 відсотків бази оподаткування.
Крім того, перевіркою ДПІ у С-ському районі м. Києва було
встановлено, що в загальній сумі виконаних перевізниками
транспортних послуг (абзац 4 розділу) є кошти, які належали
перевізникам - фізичним особам - платникам єдиного податку. Такі
особи не є платниками податку на додану вартість, тому на них не
розповсюджуються норми Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Такі особи не мають права виписки
податкових накладних, в тому числі по нульовій ставці. Перевіркою
також була встановлена відсутність податкових накладних від
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - неплатників
ПДВ. До перевірки подані копії свідоцтв платників єдиного податку.
Незважаючи на це, замовникам ТОВ "ХХХ" виписувало податкові
накладні безпідставно застосовуючи нульову ставку ПДВ по послугам,
отриманим від таких фізичних осіб - неплатників ПДВ. Дані
податкових накладних записані в книги обліку продажу товарів
(робіт, послуг) на загальних підставах. Обсяг виконаних
транспортних послуг фізичними особами - неплатниками ПДВ, які
продані ТОВ "Діскордія-Київ" замовникам за 1999 р. - 2001 р. в
загальному обсягу продажу по нульовій ставці становили 2313,4 тис.
грн. В зв'язку з великим обсягом документообороту, вартість послуг
отриманих від платників єдиного податку, обчислювалося виходячи з
даних щомісячних декларацій по ПДВ, як різниця між вартістю
операцій оподатковуваних за нульовою ставкою та придбаних від
підприємців послуг без ПДВ. Придбані послуги від фізичних осіб -
платників єдиного податку в деклараціях по ПДВ ТОВ "ХХХ" не
відображались в рядку 15 - "придбані без податку на додану
вартість вітчизняні та імпортні товари (роботи, послуги), вартість
яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу),
та основні фонди і нематеріальні активи, які не підлягають
амортизації".
Таким чином, ТОВ "ХХХ" порушено п. 6.1 ст. 6 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
: "Об'єкти
оподаткування, що визначені статтею 3 цього Закону, за винятком
операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких
застосовується нульова ставка згідно з цим Законом,
оподатковуються за ставкою 20 відсотків".
Перевіркою ДПІ у С-ському районі м. Києва договорів укладених
ТОВ "ХХХ" з замовниками встановлено, що в жодному з них нема
посилання від імені і за дорученням якого перевізника виконуються
транспортні послуги.
ТОВ "ХХХ" по договорам з замовниками виступало експедитором
(повіреною особою) замовника.
Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що: "База оподаткування
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначаються виходячи з
їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або
регульованими цінами (тарифами); з урахуванням акцизного збору,
ввізного мита, інших загальнодержавний податків та зборів
(обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість,
що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами
України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної)
вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних,
і нематеріальних активів, що передаються платнику податку
безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з
компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих
(виконаних, наданих) таким платником податку".
Таким чином, ДПІ у С-ському районі м. Києва вважала, що базою
оподаткування ПДВ є не тільки сума виплаченої експедитору
винагороди, а також і сума коштів, що передаються замовником для
відшкодування витрат на перевезення. Податкові зобов'язання по ПДВ
формуються у експедитора виходячи з усієї суми коштів, що
надходять.
Крім того, п. 4.7. ст. 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено: "У разі коли платник
податку (далі повірений) здійснює діяльність з придбання товарів
(робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі -
довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого
повіреного є дата перерахування коштів (надання в управління
цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу)
на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або надання
інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), а датою
збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів
(результатів робіт, послуг) довірителю".
Отже, ДПІ у С-ському районі м. Києва вважала, що ТОВ "ХХХ" в
порушення п. 6.1 ст. 6 та п. 4.7 ст. 4 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
занизило податкове зобов'язання
по ПДВ: 2238356,2 грн. і тому за результатами перевірки йому
донараховане до сплати 2238356,2 грн. податок на додану вартість
та застосовані фінансові санкції по податок на додану вартість у
розмірі 1114606,9 грн. правомірно.
У вересні 2002 року Господарський суд м. Києва у судовому
засіданні розглянув позовну заяву ТОВ "ХХХ" (далі - Позивач) до
ДПІ у С-ському районі м. Києва (далі - Відповідач) про визнання
недійсним рішення ДПІ у С-ському районі м. Києва N 4 від ХХ.03.02
в частині донарахування ПДВ в сумі 2238356,2 грн. та застосування
фінансових санкцій у розмірі 1119178,1 грн.
Позовні вимоги ТОВ "ХХХ" мотивовані тим, що позивач діяв в
господарських операціях, зазначених в акті перевірки, як
експедитор, обчислював ПДВ на підставі п. 1.4 ст. 1, п. 4,7 ст. 4,
п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а тому підставі для донарахування ПДВ і
застосування штрафних санкцій до нього немає.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що
перевіркою ХХ.02.2002 р. (акт перевірки від ХХ.02.2002 р. N 2)
застосування нульової ставки по ПДВ встановлено.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення
представників сторін, Господарський суд м. Києва, встановив, що:
"Рішенням відповідача - ДПІ у С-ському районі м. Києва N 4
від ХХ.03.02 вирішено стягнути з позивача - ТОВ "ХХХ" 2242927,4
грн. податку на додану вартість за порушення п. 1.4 ст. 1, п. 4,7
ст. 4, п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та застосовані штрафні санкції по
ПДВ на підставі п. 17.1.6 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
в сумі 1121463,7 грн.
Рішення прийняте на підставі акта перевірки N 2 від ХХ.02.02
(копія в справі). До справи надані копії договорів позивача із
замовниками перевезень, із перевізниками, а також документи про їх
виконання (заявки, рахунки, податкові накладні, CMR, акти
виконаних робіт).
З наданих документів вбачалося, що при здійсненні операцій,
зазначених в акті перевірки, Позивач діяв як експедитор, тобто
надавав послуги відповідно до Правил здійснення
транспортноекспедиційної діяльності під час перевезення
зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р. N 770
(із змінами та доповненнями) ( 770-93-п ) (770-93-п)
.
Згідно із п. 6.2.4 п. 6.2. ст. 6 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок за нульовою ставкою
обчислюється щодо операцій з надання транспортних послуг з
перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону
України, а саме: від пункту за межами державного кордону України
до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів, або
вантажів з-під митного контролю на митну територію України
(включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних
процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону
України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами
державного кордону України; між пунктами поза межами митного
кордону України (ч. 1); у разі коли надання транспортних послуг,
визначених частиною першою цього підпункту, здійснюється у вигляді
брокерських, агентських або комісійних операцій з транспортними
квитками, проїзними документами, укладання договорів або рахунків
на транспортування пасажирів або вантажів довіреною особою
перевізника, операції з таких послуг оподатковуються за ставкою,
передбаченою пунктом 6.1 цієї статті.
Відповідачем не заперечувався той факт, що Позивач не укладав
договори на транспортування вантажів як довірена особа
перевізника, про що зазначено і в акті перевірки, і у відзиві на
позов. Зазначене також випливало із змісту договорів, копії яких
надані до справи.
Отже, підстав оподатковувати здійснені Позивачем операції на
підставі ч. 2 п.п. 6.2.4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за ставкою 20% не було.
Відповідачем також не заперечувалася правомірність
оподаткування за нульовою ставкою міжнародних перевезень,
організацію яких здійснив позивач як експедитор. Безпосередньо
перевезень Позивач не здійснював, а тому не здійснював продаж
послуг.
За таких обставин у Позивача був відсутній об'єкт
оподаткування згідно з п. 3.1.1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо міжнародних перевезень, а тому
підстав для донарахування суми ПДВ за ці послуги Позивачу не було.
Той факт, що деякі з контрагентів Позивача були платниками
єдиного податку і не мали підстав для нарахування ПДВ та складання
податкових накладних не позначилося на обсязі податкових
зобов'язань Позивача.
Враховуючи наведене, висновки акта перевірки Господарський
Суд м. Києва визнав помилковими, прийняте на їх підставі рішення
недійсним, а штрафні санкції застосовані до Позивача з посиланням
на п. 17.1.6 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
безпідставними, оскільки відсутні
умови для застосування цієї норми щодо Позивача.
Інші підстави для донарахування податку на додану вартість та
застосування штрафних санкцій, а також донарахування інших
податків та зборів і застосування штрафних санкцій по них,
позивачем не оспорювалися.
За таких обставин позовні вимоги були задоволені, судові
витрати покладені на відповідача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Господарський Суд м. Києва вирішив позов задовольнити, визнати
недійсним рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському
районі м. Києва N 4 від ХХ.03.2002 в частині донарахування та
стягнення податку на додану вартість в сумі 2238356,2 грн. та
застосування штрафних санкцій по податку на додану вартість в сумі
1119178,1 грн. та стягнути з Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі м. Києва 203 грн. судових витрат.
Рішення було прийнято ХХ.09.2002 року, оскільки в судовому
засіданні 14.08.2002 року була оголошена перерва відповідно до ст.
77 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
і
набрало законної сили після закінчення десятиденного строку з дня
його підписання.