Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Спір про визнання розрахункового документу кредитору про безспірне
стягнення коштів з рахунку боржника таким, що не підлягає
виконанню (2000р.)
Коментар до матеріалів справи ( sp02/065-1 ) (sp02/065-1)
, ( sp02/065-2 ) (sp02/065-2)
.
ХХ жовтня 2000 року до закритого акціонерного товариства "УУУ"
надійшла копія позовної заяви про визнання розрахункового
документу кредитору про безспірне стягнення коштів таким, що не
підлягає виконанню(порядком положень пункту 7.3. Роз'яснень Вищого
арбітражного суду України № 02-5/444 від 18.11.97 "Про деякі
питання практики застосування Закону України " Про банкрутство"
( v_444800-97 ) (v_444800-97)
від виробничо-комерційної приватної фірми "ХХХ".
В позовній заяві було викладено такі обставини справи:
ХХ грудня 1999 року Арбітражним судом Н-ської області було
порушено справу 000/0-000 за позовом Закритого акціонерного
товариства "УУУ" до Виробничої комерційної приватної фірми "ХХХ"
про визнання банкрутом.
Позовні вимоги ЗАТ "УУУ" у вищевказаній справі базувалися на
невиконанні позивачем платіжної вимоги за №4 про безспірне
стягнення на користь з основного поточного рахунку фірми "ХХХ"
2551,24 гривень порядком статті 8 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. В свою
чергу, платіжна вимога №4 з боку відповідача" була виставлена на
підставі відповіді за № 3 від ХХ травня 1999 року фірми "ХХХ"на
відповідника претензії. Із-за відсутності коштів на поточному
рахунку фірми "ХХХ" вищевказана платіжна вимога ХХ жовтня 1999
року була вміщена банком фірми "ХХХ" до картотеки № 9 -
Розрахункові документи, несплачені в строк через відсутність
коштів у платників.
Необхідно зауважити, що правовідносини між позивачем та
відповідачем базувалися на договорі на проведення товарообмінних
операцій по зустрічній поставці в обмін на с/г продукцію та
сировину) паливо-змащувальних матеріалів, машин, приладів та
товарів народного споживання № 00/000 від "ХХ" червня 1997 року,
який був укладений між позивачем і ТВФ "ААА" (надалі Первісний
договір) та трьохсторонньому договорі про перевідступлення боргу
за № 1 від ХХ лютого 1998 року, стороною якого вже був позивач.
Згідно умов договору про перевідступлення боргу за № 1 від "ХХ"
лютого 1998 року позивач повинен був сплатити на користь
відповідача 620 000,00 гривень.
Впродовж усього вказаного періоду позивач розраховувався з
відповідачем грошима та товаром (необхідно зауважити, що частина
грошового зобов'язання була переведена на ВАТ "БББ" по договору
передачі боргу № 00/00 лютого 1998 року (В позовній заяві також
зазначалася таблиця розрахунків в якій вказувалося яким чином
позивач розраховувався з відповідачем)
Всі розрахунки позивача з відповідачем підтверджувалися первинними
юридичне значущими і бухгалтерськими документами позивача
(платіжні доручення на перерахування коштів, накладні на відпустку
товару та довіреностями на отримання товару,).
На дату подання позовної заяви про визнання банкрутом позивача,
тобто станом на "ХХ" грудня 1999 року заборгованість позивача
перед відповідачем складала 17 970, 73 гривень. Цей факт
підтверджується самим відповідачем у його Заяві на адресу
Арбітражного суду Н-ської області за вих. № 1 від "ХХ" травня 2000
року, де відповідач підтверджує суму основного боргу у розмірі 18
093,51 гривень., але ніяк не 139 159,60 гривень, як це вказано у
претензії за №2 від "ХХ" травня 1999 року та відповіді за №3 від
ХХ травня 1999 року.
Крім того, сума платіжної вимоги, виконання якої і була предметом
цього позову, вміщує в себе 139 159,60 гривень основного боргу та
333 391, 64 гривень штрафних санкцій із розрахунку 0,3 % на кожний
календарний день прострочення платежу за період прострочення
платежу в одинадцять місяців.
Позивач вважав за потрібне звернути увагу арбітражного суду на
наступні положення вказаної претензії відносно нарахування
штрафних санкцій: розрахунок штрафних санкцій зроблений з
розрахунку 0,3% (Три десятих відсотки) за кожний календарний день
прострочення платежу за період "01" травня 1998 року по "ХХ"
березня 1999 року, тобто за одинадцять місяців. Це являється
грубим порушенням інституту позовної давності в матеріальному
законодавстві України, а саме статті 72 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
- частина друга пункт 1 скорочені строки позовної
давності в шість місяців чинні стосовно стягнення штрафних
санкцій.
Крім того, розрахунок штрафних санкцій зроблений із розрахунку
0,3% (що складає 109,5% річних) за кожний календарний день з
посиланням на положення договору, що був укладений між сторонами.
Але матеріальне законодавство України чітко регламентує відносини
сторін щодо нарахування штрафних санкцій - Закон України "Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в
грошовому обороті України" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
стаття 3-я "розмір пені
... не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ". За
період з "ХХ" травня 1998 року по "ХХ" березня 1999 року подвійна
облікова ставка НБУ неодноразово змінювалась і в багатьох періодах
була значно меншою, той відсоток, який був встановлений сторонами.
Тобто, відповідачем, роблячи розрахунок штрафних санкцій, було
грубо порушено положення статті 3-і Закону України "Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в
грошовому обороті України" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
.
В підсумку вималювалась ситуація, що ні дату звернення
відповідачем до Арбітражного суду Н-ської області з позовом про
банкрутство, ні навіть на дату пред'явлння платіжної вимоги до
поточного рахунку позивача в уповноваженій установі банку - "ХХ"
жовтня 1999 року, відомості платіжної вимоги не тільки не
відповідали дійсним обставинам справи, а ще і грубо порушували
охоронювальні законом права і інтереси позивача, а саме:
1. Сума основною боргу у платіжній вимозі не відповідала дійсним
обставинам справи (на ХХ жовтня 1998 року -80 893,51 гривень, на
ХХ грудня 1999 року - 17 970.93 гривень);
2. Розрахунок штрафних санкцій зроблено з грубим порушенням статті
72-і Цивільного кодексу України та статті 3-ї Закону України "Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в
грошовому обороті України"( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
.
ХХ вересня 2000 року ці позовні матеріали були надані на розгляд
Арбітражого суду міста Києва. Але в зв'язку з тим, що з боку
позивача не було надано доказів, що підтверджували викладені в
позовній заяві обставини, порядком статті 63-ї пункту 3
Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
позовна
заява разом з матеріалами була повернута. На час подання позовної
заяви всі недоліки з боку позивача усунені порядком статті 63
(останнього абзацу) Арбітражного процесуального кодексу України
(1798-12 )повторно ТОВ "ХХХ" звернулося до Арбітражного суду міста
Києва.
Крім того, враховуючи географічну віддаленість позивача та з метою
прискорення розгляду справи по суті, просимо направляти Ухвали по
справі на адресу представника позивача у місті Києві - Юридичної
фірми "ЮЮЮ".
На підставі вищенаведеного та керуючись пунктом 7.3 Роз'яснень
Вищого арбітражного суду України №02-5/444 від 18.11.97 року "Про
деякі питання практики застосування Закону України "Про
банкрутство", статтями 12 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та 6 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
позивач просив Арбітражний суд міста Києва визнати
розрахунковий документ відповідача про безспірне стягнення коштів
з рахунку позивача такою, що не підлягає виконанню. До моменту
вирішення спору по цьому питанню призупинити виконання Платіжної
вимоги за № 4 від ХХ жовтня 1999 року. До позовної заяви позивач
додавав поштову квитанцію про відправку екземпляру повної заяви
відповідачу примірнику. Оригінал платіжного доручення про сплату
державного мита. Оригінал листа 3- го Київського філіалу АППБ
"ККК".Копію платіжної вимоги за № 4 від ХХ жовтня 1999 року. Копію
претензії за №2 від ХХ травня 1999 року. Копію відповіді на
претензію за № 3 від ХХ травня 1999 року. Копію Договору на
проведення товарообмінних операцій по зустрічної поставки в обмін
на с/г продукцію (сировину) паливо-змащувальних матеріалів, машин,
приладів та товарів народного споживання за№ 00/000 від ХХ червня
1997 року.
ЗАТ "УУУ" було надано відзив на позовну заяву в якій було
висловлено заперечення щодо позовної заяви "Про визнання
розрахункового документу кредитора таким, що не підлягає
виконанню", в якому ЗАТ "УУУ" повністю заперечує проти вимог
позивача, що були викладені в позовній заяві на підставах, що
наведені нижче.
В відповідності з Додатковою Угодою № 1 від ХХ лютого 1998 року,
та договором переведення боргу № 1 від ХХ лютого 1998 року,
укладеними між ЗАТ "УУУ" (Кредитор), фірма "ХХХ" (Новий боржник)
та ТВФ "ААА" (Первісний боржник), борг ТВФ "ААА" за поставлене
дизельне пальне в розмірі 620000,00 грн. прийняла на себе фірми
"ХХХ" (директором фірми "ХХХ" та ТВФ "ААА" є П.). Згідно договору
переведення боргу, фірма "ХХХ" прийняла на себе зобов'язання
розрахуватись з кредитором до ХХ травня 1998 року. У вказаний
термін фірма "ХХХ" свої зобов'язання згідно договору переведення
боргу та додаткової угоди виконала тільки частково.
Пунктом 2.3.3. Додаткової угоди було передбачено, що в випадку
порушення терміну сплати заборгованості, фірма "ХХХ" сплачує пеню
в розмірі 0,3% від суми боргу за кожний день прострочки. Від ЗАТ
"УУУ" в порядку арбітражного врегулювання спору було направлено
позивачеві претензію № 2 від ХХ березня 1999 року, на суму 472551,
24 грн, в якій було викладено вимогу виплатити заборгованість та
сплатити неустойку. У відповіді на претензію позивача вих. №3 від
ХХ травня 1999 року, яку було підписано директором паном П. ,
претензійні вимоги ЗАТ "УУУ", викладені в вищезгаданій претензії
були позивачем визнані повністю, а саме в розмірі 472 551,24 грн.
В відповідності зі ст. 6 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ЗАТ "УУУ" було
зроблено спробу отримати визнану заборгованість через банк, в
якому обслуговується Позивач, і було направлено платіжну вимогу №4
про стягнення заборгованості в безспірному порядку на підставі
визнаної претензії в відповідності до ст.8 АПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та п.144 Інструкції №7 "Про безготівкові розрахунки в
господарському обороті" ( v0204500-96 ) (v0204500-96)
. З банку де обслуговується
Позивач надійшла відповідь, що платіжна вимога вміщена до
картотеки №2 і не оплачується через відсутність коштів на рахунку
фірми "ХХХ". Фірма "ХХХ" (позивач) не заперечувала проти суми
вказаної в платіжній вимозі. За таких обставин ЗАТ "УУУ"
звернулось до Арбітражного суду Н-ської області з заявою про
визнання фірми "ХХХ" банкрутом. Арбітражним судом Н-ської області
було порушено за заявою ЗАТ "УУУ" справу №000/0-000 про що
винесено ухвалу від ХХ грудня 1999 року. На попереднє засідання,
яке відбулося ХХ січня 2000 року, позивач з'явився і став
заперечувати проти порушення справи про банкрутство, мотивуючи це
тим, що він не підписував відповіді на претензію. Про те, позивач
по суті справи не зміг дати ніяких пояснень і не зміг надати
доказів оплати боргу. Трохи пізніше, позивачем було направлено до
Арбітражного суду М.Києва позовну заяву "Про визнання
розрахункового документу кредитора про безспірне стягнення коштів
з рахунку боржника таким, що не підлягає виконанню", де
відповідачем являвся ЗАТ "УУУ". Арбітражним судом м. Києва було
порушено справу № 0/000, про що було винесено ухвалу від ХХ січня
2000 року ,і на момент подання відзиву на позовну заяву, справа ще
знаходилася у провадженні Арбітражного суду м. Києва в зв'язку з
призначенням експертизи.
У відзиві на позовну заяву також вказувалося про те що, платіжна
вимога №4, про безспірне списання з рахунку позивача 472 551,24
грн. було направлено виключно на підставі визнаної позивачем
претензії (відповідь на претензію №3 від ХХ травня 1999 року), і
на суму визнану у вказаній претензії, в відповідності зі ст.8 АПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та п.144 Інструкції НБУ №7 ( v0204500-96 ) (v0204500-96)
.
У відповідності з п.144 вказаної Інструкції №7 "..відповідальність
за обгрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові
документи у разі безспірного стягнення та безакцептного списання
коштів несе стягувач"( v0204500-96 ) (v0204500-96)
. Крім того, в відповідності
зі ст.8 АПК України, "..за необгрунтоване списання у безспірному
порядку претензійної суми, винна сторона сплачує другій стороні
штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми". ЗАТ "УУУ" не було
списано коштів з рахунку позивача в безспірному порядку за
платіжною вимогою №4, оскільки на рахунку позивача були відсутні
грошові кошти. На час подання відзиву на позовну заяву виконання
платіжної вимоги призупинено, з причини проведення експертизи
відповіді на претензію. Крім того. Арбітражним судом Н-ської
області розглядалася справа про банкрутство фірми "ХХХ", тож фірма
"ХХХ", в разі непогодження з суми боргу і пені, завжди могла і
мала можливість відстояти свої інтереси при розгляді справи про
банкрутство, а саме й надати суду докази оплати заборгованості і
здійснити перерахунок штрафних санкцій. Але в попердньому
засіданні фірма "ХХХ" цього не зробила. Натомість нею було
направлено вже декілька позовних заяв до Арбітражного суду м.
Києва. Посилання Позивача на те, що невиконання платіжної вимоги і
як наслідок порушення справи про банкрутство, відбулось через те,
що сума вказана в платіжній вимозі не відповідала сумі боргу і
штрафних санкцій не відповідала дійсності тому що, позивачем не
було виконано платіжну вимогу №4 взагалі, і навіть якби в
платіжній вимозі стояла сума інша, то позивач не був би в змозі
виконати і її. Крім того, у відповіді зверталася увага Суду, на те
що платіжна вимога була направлена виключно на підставі відповіді
на претензію (суми визнаної в відповіді на претензію) та в
відповідності з чинним законодавством. Тим більше, що якби ЗАТ
"УУУ" необгрунтоване в безспірному порядку списало претензійну
суму з рахунку позивача, то позивач міг звернутись до суду з
заявою про. повернення безпідставно стягнутих коштів міг би
вимагати на підставі ст. 8 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сплату ЗАТ
"УУУ" штраф у розмірі 10 відсотків необгрунтоване списаних коштів.
Тільки неправильний розрахунок суми пені не може бути підставою
для визнання платіжної вимоги №4 такою, що не підлягає виконанню.
Як вже вказувалося, платіжна вимога була направлена на підставі
відповіді на претензію. Отже саму по собі платіжну вимогу можна
було визнати тільки за формальними ознаками (неправильність
оформлення), або в випадку направлення такої вимоги без належних
підстав. Але позивач цього не вимагав, він вимагав визнати
платіжну вимогу такою, що нє підлягає виконанню тільки через те,
що в претензії, яку фірма "ХХХ" визнала повністю було зроблено
розрахунок пені за ставкою вказаною в договорі, а не за подвійною
обліковою ставкою. В випадку, якщо це майновий спір (наприклад про
встановлення суми боргу, або стягненню збитків) то він підлягав
оплаті держмитом відповідно як майновий спір. Посилання позивача
на неправильність нарахування пені не являлись суттєвими для
вирішення спору про визнання розрахункового документу таким, що не
підлягає виконанню. Тому, що спершу потрібно було визнати
відповідну претензію такою, що не відповідала законодавству
України. А її було виконано на бланку фірми "ХХХ", вона містила в
собі посилання на претензію відповідача, визнану суму боргу,
підпис директора та печатку підприємства. Що ж стосується
визначення суми боргу фірми "ХХХ" перед ЗАТ "УУУ", то питання
повинно вирішуватись по суті в Арбітражному суді Н-ської області,
де розглядалася справа про банкрутство фірми "ХХХ". До речі,
Арбітражним судом Н-ської області прийнято ухвалу від ХХ жовтня
2000 року по справі №000/0 в якій вже в судовому порядку було
зобов'язано фірму "ХХХ" провести звірку розрахунків і
заборгованності з усіма кредиторами.
В доповнення до вищенаведеного, позивач ще раз відмітив, що в
січні 2000 року, фірма "ХХХ" звернулась до Арбітражного суду м.
Києва з позовом "Про визнання розрахункового документу кредитора
про безспірне стягнення коштів з рахунку боржника таким, що не
підлягає виконанню" до ЗАТ "УУУ". Арбітражним судом М.Києва було
порушено провадження у справі №0/000 про що прийнято ухвалу від ХХ
січня 2000року. За клопотанням позивача, судом було призначено
експертизу (технічну та почеркознавчу). В зв'язку з цим
провадження у справі було зупинено до отримання висновків
експертизи. Експертиза на час подання відзиву на позовну заяву ще
не була завершена. Отже на той час у провадженні Арбітражного суду
м. Києва була ще одна справа за позовом "Про визнання
розрахункового документу кредитора про безспірне стягнення коштів
з рахунку боржника таким, що не підлягає виконанню" між тими ж
сторонами. Виходячи з вищенаведеного, на підставі статей 4, 6,
161, 381, ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, статей 8/81 АПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Інструкції НБУ №7 "Про безготівкові розрахунки в
господарському обороті"( v0204500-96 ) (v0204500-96)
, відповідач просив суд
позов фірми "ХХХ" до ЗАТ "УУУ" "Про розрахунковий документ
кредитора про безспірне стягнення коштів з рахунку боржника,
таким, що не підлягає виконанню" залишити без розгляду.
ХХ.ХХ.2000 року відбулося судове засідання на якому суд
розглянувши матеріали справи, та заслухавши пояснення
представників сторін встановив наступні факти:
ХХ.ХХ.99 р. Арбітражним судом Н-ської області було порушено справу
№ 000/0-000 за позовом ЗАТ "УУУ" до фірми "ХХХ" про визнання
банкрутом.
Позовні вимоги відповідача базувалися на невиконанні позивачем
платіжної вимоги за №4 про безспірне стягнення на рахунок
відповідача з осовного поточного рахунку позивача 472 551,24 грн.
В свою чергу платіжна вимога № 4 з боку відповідача була
виставлена на підставі відповіді за № 3 від ХХ.ХХ.99 р. позивача
на відповідну претензію. Із-за відсутності коштів на поточному
рахунку позивача вищевказана платіжна вимога ХХ.ХХ.99 р. була
вміщена банком позивача до картотеки № 9 - Розрахункові документи
не сплачені в строк через відсутність коштів у платників.
Правовідносини між позивачем і відповідачем базувалися на Договорі
на проведення товарообмінних операцій по зустрічній поставці в
обмін на с/господарську продукцію паливно-змащувальних матеріалів,
машин, приладів та товарів народного споживання за № 00/000 від
ХХ.ХХ.97 р., який був укладений між позивачем та ТВФ "ААА" та
трьохсторонньому договорі про переуступку боргу за № 1 від
ХХ.ХХ.98 р., стороною якого вже був позивач.
Згідно умов договору про переуступку боргу за № 1 від ХХ.ХХ.98 р.,
позивач повинен був сплатити на користь відповідача 620 000 грн.
Впродовж усього періоду позивач розрахувався з відповідачем
грошима та товаром, частина грошового зобов'язання була переведена
на Ват "БББ" по договору передачі боргу за № 00/00 від ХХ.ХХ.98 р.
Всі розрахунки підтверджуються відповідними документами.
Станом на ХХ.ХХ.99 р., тобто на дату подання заяви про визнання
банкрутом позивача, заборгованість повивача перед відповідачем
складала 17 970, 73 грн.
Цей факт підтверджувався самим відповідачем у його заяві на адресу
Арбітражного суду Н-ське області за вих. № 1 від ХХ.ХХ.2000 р., де
відповідач підтверджував суму основного боргу у розмірі 18 093,51
грн., але ніяк не 139 159,60 як було вказано в претензії за № 2
від ХХ.ХХ.99 р. та відповіді за № 3 від ХХ.ХХ.99 р.
Сума платіжної вимоги № 4 вміщувала в себе 139159,60 грн.
основного боргу та 333391,64 грн. штрафних санкцій із розрахунку
0,3 % за кожнй календарний день прострочення платежу за період в
одинадцять місяців.
Проте, виявлено, що розрахунок штрафних санкцій зроблено з
порушенням статті 72 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 3 Закону
України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов'язань в грошовому обороті України" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
.
ХХ.ХХ.2000 р. в судовому засіданні сторони були зобов'язані судом
надати розрахунок фактичного боргу та пені до наступного
засідання, тобто до 8-го грудня 2000 року. Сума основного боргу
становить 18 093,51 грн. Це підтверджувалось первинними
документами і сторони погодились з такою сумою залишку боргу.
Щодо розрахунку пені, то дата, з якої починався 6-й місячний
термін позовної давності по її нарахуванню, сторонами визначена не
була.
Керуючись абз.8 Роз'яснень ВАС України № 01-6/438 від 16.04.93 р.
"Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні
господарських спорів" ( v_438800-93 ) (v_438800-93)
, яким визначено, що вчинення
зобов'язаною стороною дій, що свідчать про визнання боргу, не
перериває перебігу строків позовної давності, розрахунок пені за 6
місяців, починаючи з ХХ.ХХ.2000 р., становить 5 119,71 грн.
В зв'язку з вищенаведеним суд визначив суму боргу, яка разом з
пенею становить 23 113,3 грн.
За таких, встановлених судом фактичних обставин справи, суд
вважав, що позовні вимоги обгрунтовані, відповідають чинному
законодавству і підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 49 82-85 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судом було
вирішено: позовні вимоги задовольнити частково. Визнати платіжну
вимогу № 4 від ХХ.ХХ.99 р. недійсною в частині стягнення суми
основного боргу в сумі 121 066,09 грн. і недійсною в частині
стягнення пені в сумі 328 371,93 грн. Стягнути з п/рахунку ЗАТ
"УУУ" на користь позивача суму в розмірі 42,50 грн. судових витрат
по сплаті держмита. А також на підставі всього вищенаведеного
видати наказ.
ХХ.ХХ 2001 року до голови Арбітражного суду міста Києва надійшла
заява про перевірку в порядку нагляду рішення Арбітражного суду
М.Києва від 08 грудня 2000 року по справі № 00/000.
В цій заяві керівництво ЗАТ "УУУ" вважало, що висновки, викладені
в рішенні не відповідали обставинам справи а також, що при
прийнятті вищевказаного рішення Арбітражного суду м. Києва було
неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.5,8
Закону України "Про банкрутство" ( 784-14 ) (784-14)
. Інструкції №7 НБУ (
v0204500-96 ) , ст.72 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 3 Закону України
"Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов'язань"( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
, а також порушено норми ст.8 АПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
А також мотивувала це такими обставинами справи:
платіжна вимога №4 від ХХ.ХХ.1999 року (про визнання якої такою,
що не підлягає виконанню було заявлено позов) про стягнення
заборгованості в безспірному порядку була направлена ЗАТ "УУУ" в
банк, де обслуговується фірма "ХХХ", на підставі відповіді на
претензію про визнання боргу, в відповідності до статті 8 АПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та в відповідності з Інструкцією №7 "Про
безготівкові розрахунки в господарському обороті" ( v0204500-96 ) (v0204500-96)
,
затвердженої Постановою Правління НБУ №204 від 02.08.96р. "Про
затвердження Інструкції "Про безготівкові розрахунки в
господарському обороті". ( v0204500-96 ) (v0204500-96)
З банку де обслуговується фірма "ХХХ" надійшла відповідь, про те,
що платіжна вимога вміщена до картотеки №2 і не оплачується через
відсутність коштів на рахунку фірми "ХХХ". Фірма "ХХХ" (Позивач по
справі) не заперечувала проти суми вказаної в платіжній вимозі. За
таких обставин ЗАТ "УУУ" звернулось до Арбітражного суду Н-ської
області з заявою про визнання фірми "ХХХ" банкрутом. Арбітражним
судом Н-ської області було порушено за заявою ЗАТ "УУУ" справу
№487 УЗВІЗ про що винесено ухвалу від ХХ грудня 1999 року.
Платіжна вимога №4, про безспірне списання з рахунку Позивача
472551,24 грн. була направлена виключно на підставі визнаної
фірмою "ХХХ" претензії (відповідь на претензію №3 від ХХ травня
1999 року), і на суму, визнану у вказаній претензії, в
відповідності зі ст.8 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та п.144 Інструкції
НБУ №7(v0204500-96 ). У відповідності до п.144 вказаної Інструкції
№7 "..відповідальність за обгрунтованість і правильність внесення
даних у розрахункові документи у разі безспірного стягнення та
безакцептного списання коштів несе стягувач" ( v0204500-96 ) (v0204500-96)
.
Крім того, в відповідності зі ст.8 АПК України, "..за
необгрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми,
винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів
від списаної суми" ( 1798-12 ) (1798-12)
. ЗАТ "УУУ" не було списано коштів з
рахунку позивача в безспірному порядку за платіжною вимогою №4,
оскільки на рахунку позивача не було грошових коштів. На час
подання заяви виконання платіжної вимоги призупинено, оскільки
проводилась експертиза відповіді на претензію. Крім того.
Арбітражним судом Н-ської області на той час розглядалася справа
про банкрутство фірми "ХХХ" і вона, в разі непогодження з сумами
боргу і пені, завжди могла і може відстояти свої інтереси при
розгляді справи про банкрутство, а саме надати суду докази оплати
заборгованості і здійснити перерахунок пені. Але в попередньому
засіданні фірмою "ХХХ" цього зроблено не було.
Чинним законодавством України не передбачено таких підстав для
визнання платіжної вимоги такою, що не підлягає виконанню, на яких
нашу платіжну вимогу було визнано Арбітражним судом м. Києва
такою, що не підлягає виконанню частково.
Крім того, відповідач вважав, що всупереч тексту рішення по справі
№00/000, при розрахунку пені (при направленні претензії), не було
допущено порушення ст. З Закону України "Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
. У
відповідності до ст.1 вказаного Закону України, "..платники
грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за
прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою
сторін"( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
. В відповідності зі статтею 3 цього ж
закону, пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.
Угодою сторін, була встановлена пеня в розмірі 0,3% від суми боргу
за кожний день прострочки.
При розрахунку пені ЗАТ "УУУ" застосувало розмір пені встановлений
угодою сторін, тому, що за період, за який нараховувалась пеня,
подвійна облікова ставка НБУ була більшою за 0,3% за кожний день
прострочки.
При винесені суддею рішення також було не правильно застосовано
норми статті 72 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, якою передбачено
скорочений строк позовної давності для стягнення пені. В
відповідності до Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду
України від 16 квітня 1993 року №01-6/438 ( v_438800-93 ) (v_438800-93)
щодо
пені, встановленої за кожний день порушення зобов'язання, строк
позовної давності слід обчислювати щодо кожного дня прострочки
виконання зобов'язання за попередні шість місяців з дня 'подання
позову. Днем подання позову фактично являвся день, коли ЗАТ "УУУ"
звернулось до Арбітражного суду Н-ської області з заявою про
визнання банкрутом фірми "ХХХ", на підставі невиконаної платіжної
вимоги, куди ввійшли крім вимог по сплаті основного боргу вимоги
по сплаті пені (ухвалу про порушення провадження у справі було
винесено ХХ грудня 1999 року). Суд в свою чергу, днем подання
позову порахував день подання позову фірми "ХХХ" Про визнання
розрахункового документу кредитора про безспірне стягнення коштів
з рахунку боржника таким, що не підлягає виконанню, який не має
ніякого відношення до визначення строку позовної давності щодо
вимог ЗАТ "УУУ" про сплату пені. Цим було нанесено ЗАТ "УУУ"
значних збитків.
Також позивачеві було невідомо, чому Арбітражний суд, з метою
визначення чи підлягає платіжна вимога виконанню чи ні, зобов'язав
сторони здійснити розрахунок пені. Адже спір по якому було
заявлено позов є нематеріальним, а в судовому засіданні велись
підрахунки пені, визначення суми боргу і тд. При виставленні
платіжної вимоги N4 про безспірне списання коштів з рахунку фірми
"ХХХ" ніяким чином не було порушено норм матеріального та
процесуального права України. А отже, у Арбітражного суду м. Києва
не було жодних підстав визнавати цю платіжну вимогу такою, що не
підлягає виконанню. Що ж стосується розрахунків сторін, то це є
предметом матеріального спору, і як вже було зазначалося, цей спір
може бути врегульовано при розгляді справи про банкрутство фірми
"ХХХ" в Арбітражному суді Н-ської області. А в випадку, якби ЗАТ
"УУУ" було безпідставно списано грошові кошти з рахунку фірми
"ХХХ", то фірма "ХХХ" могла б звернутись з позовом про притягнення
ЗАТ "УУУ" до встановленої законодавством України відповідальності.
Виходячи з вищенаведеного, на підставі ст.ст. 91, 96, 100, 101,
102, 106, 107 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
відповідач просив суд
скасувати рішення Арбітражного суду м. Києва від ХХ.ХХ.2000 року
по справі № 00/000 і передати справу на новий розгляд до того ж
суду в іншому складі.
А також, на період до остаточного розгляду цієї заяви, просив суд
зупинити виконання рішення Арбітражного суду М.Києва від
ХХ.ХХ.2000 року, по справі № 00/000.
ХХ.ХХ.2001 року. Арбітражним судом М.Києва було винесено постанову
в якій говорилося, що після розгляду заяви закритого акціонерною
товариства "УУУ" про перевірку рішення Арбітражного суду м. Києва
від ХХ.ХХ.2000 року у справі № 00/000 за позовом фірми "ХХХ" до
ЗАТ "УУУ" про визнання розрахункового документа кредитора про
безспірне стягнення коштів з рахунку боржника таким, що не
підлягає виконанню, було встановлено:
Що рішенням суду від ХХ.ХХ.2000 р. позов фірми "ХХХ" задоволений
частково.
І в зв'язку з цим було постановлено:
- визнати недійсною платіжну вимогу №4 від ХХ.ХХ.1999 р. в частині
стягнення основного боргу в сумі 121066,09 грн. та стягнення пені
в сумі 328371,93 грн.
- стягнути з рахунку ЗАТ "УУУ" на користь позивача 42,5 грн.
витрат по сплаті державного мита.
Матеріалами справи встановлено, що на підставі відповіді позивача
за №3 від ХХ.ХХ.1999 р. на претензію ЗАТ "УУУ" останнім
ХХ.ХХ.1999р. до банку була виставлена платіжна вимога про списання
з рахунку фірми "ХХХ" 472551,24 грн. боргу та пені, а саме: 139
159,60 грн. основного боргу та 333391,64 грн. пені.
Обгрунтуванням вимоги був договір №1 від ХХ.ХХ.1997р, про
переуступку боргу за яким фірма "ХХХ" прийняла на себе
зобов'язання по погашенню боргу ТВФ "ААА" перед ЗАТ "УУУ" на
загальну суму 620 000 грн.
Через відсутність коштів на рахунку позивача вказана платіжна
вимога була вміщена банком до картотеки, а ХХ.ХХ.1999 р.
Арбітражним судом Вінницької області, за заявою ЗАТ "УУУ", було
порушено справу про банкрутство фірми "ХХХ".
Протягом періоду з лютого 1998 р. до грудня 1999 р. фірма "ХХХ"
розрахувалася з ЗАТ "УУУ" по зобов'язаннях за договором № 1 від
ХХ.ХХ.1998 р. частковими виплатами сум боргу та поставками
товарів. На день звернення ЗАТ "УУУ" з заявою про визнання фірми
"ХХХ" банкрутом сума основного боргу останнього становила 18
093,51 грн., а не 139 159,60 грн., як про це вказувалося в
претензії ЗАТ "УУУ" № 24 від 26.03.1999 р., та відповіді фірми
"ХХХ" на цю претензію за № 3 від ХХ.ХХ.1999 Р.
Викладені обставини підтверджувалися наявними у справі копіями
договору № 1 від ХХ.ХХ.1998. претензії ЗАТ "УУУ", відповіді на
претензію від фірми "ХХХ", документів про погашення частини боргу
позивачем, заяви ЗАТ "УУУ" про визнання банкрутом фірму "ХХХ" і
розрахунку до неї з яких вбачалося, що сума основного боргу на
грудень 1999 р. складала 18 093,51 іншими матеріалами справи.
Після належної оцінки зібраних по справі доказів суд обгрунтовано
прийшов до висновку, що сума основного боргу фірми "ХХХ" перед ЗАТ
"УУУ" складала 18 093,51 грн. тож було постановлене відповідне
рішення.
Також судом правильно, з врахуванням скороченого шестимісячного
строку позовної давності, передбачено ст.72 ЦК України( 1540-06 ) (1540-06)
,
було зроблено перерахунок пені, яка підлягала сплаті позивачем
відповідачу за несвоєчасне виконання зобов'язання і відповідно
зменшена сума пені вказана в платіжному дорученні.
Доводи відповідача в заяві про перевірку рішення в порядку нагляду
про необґрунтованість зменшення судом пені не відповідали названій
нормі ЦК України і не давали підстав для скасування судового
рішення.
Також не свідчила про неправильність рішення суду у справі та
обставина , що була інша справа (№0/000) по спору між тими ж
сторонами про визнання недійсним того ж платіжного доручення,
оскільки в названій справі позовні вимоги були обгрунтовані іншими
підставами.
Тож керуючись усіма вищенаведеними обставинами справи та ст.ст.
106-108 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Голова Арбітражного суду
постановив, що рішення Арбітражного суду м. Києва від ХХ.ХХ.2000
р. у справі № 00/000 залишити без зміни.