Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до матеріалів справи
( sp01/097-1 ) (sp01/097-1)
,( sp01/097-2 ) (sp01/097-2)
,( sp01/097-3 ) (sp01/097-3)
.
ХХ травня 2000 року товариство з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
(позивач) вважаючи, що неправильно сплатило до державного бюджету
України грошові кошті в сумі 1020134,4 гривень, звернулося до суду
з позовом про стягнення з Відділення Державного казначейства у
Н-ному районі м. Києва та Державної податкової інспекції у Н-ному
районі м. Києва сплачених безпідставно сум.
З січня по грудень 1999 року позивач щомісячно сплачував
платіжними дорученнями грошові кошти як платежі за використання
радіочастот. Загальна сума сплачених позивачем в такому порядку
коштів склала 1020134,4 гривень. Одержувачем коштів було
відділення Державного казначейства в Н-ному районі м. Києва.
Позовні вимоги грунтуються на тому, що позивач вносив плату за
використання радіочастот, а оскільки такий платіж, як обов'язковий
в Законі України від 25.06.1991 р. "Про систему оподаткування" (в
редакції Закону України від 18.02.1997р. № 77/97-ВР) ( 1251-12 ) (1251-12)
не наведений, він не підлягає сплаті. Позивач сплатив зазначені
кошти помилково, оскільки правові підстави для їх сплати відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України від 16.05.1995 р.
№ 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
регулювання використання
радіочастотного спектра України і позицій радіоелектронних засобів
на геостаціонарній орбіті з Україні є виключним правом держави і
покладається на Кабінет Міністрів України.
В цій же статті 20 Закону України від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР
"Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
наведені принципи діяльності щодо
використання радіочастотного спектра і радіоелектронних засобів та
забезпечення їх електромагнітної сумісності, але серед них не
зазначено такого принципу, як ошатність використання
радіочастотного спектра.
Стаття 21 Закону України від 16.05.1995р. № 160/95-ВР "Про
зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
має назву "тарифи на послуги зв'язку та за
користування радіочастотами". В частині 1 статті 21 Закону України
від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР " Про зв'язок " ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
зазначено, що тарифи на послуги зв'язку та за користування
радіочастотами регулюються державою згідно з чинним законодавством
України. В частині 2 цієї ж статті Кабінету Міністрів надається
право визначати граничні тарифи на послуги зв'язку. Частиною 3
цієї ж статті надається право Адміністрації зв'язку України
встановлювати порядок взаєморозрахунків між підприємствами
зв'язку.
Отже, позивач вважає, що із змісту ст. 21 Закону України від
16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
вбачається,
що законодавець розрізняє тарифи на послуги зв'язку та тарифи на
користування радіочастотами. Визначення граничних тарифів на
послуги зв'язку доручено Кабінету Міністрів України частиною 2
цієї статті. Але ані стаття 20, ні стаття 21 Закону України від
16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
не містить
права Кабінету Міністрів України визначати тарифи на користування
радіочастотами.
Відповідач (Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м.
Киева) проти позову заперечує, посилаючись на те, що стаття 21
Закону України від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок"
( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
встановлює ошатність користування радіочастотами, а
визначення граничних тарифів на послуги зв'язку відносить до
компетенції Кабінету Міністрів України. Постановою Кабінету
Міністрів України від 17.09.1996р. №1135 ( 1135-96-п ) (1135-96-п)
встановлено
порядок оплати за використання радіочастот - щомісячно рівними
частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним: плата за
радіочастоти є платою за послуги, яка надається з боку держави
суб'єктам підприємницької діяльності за виділення і користування
останніми радіочастотами та радіочастотним каналом, обов'язок
сплати якої передбачений ЗУ "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996р. № 1135 "Про
вдосконалення механізму використання радіочастотного ресурсу"
( 1135-96-п ) (1135-96-п)
(із змінами та доповненнями) зобов'язано Мінзв'язок
разом з Головним управлінням з питань радіочастот при Кабінету
Міністрів України розробити щорічні ставки плати за використання
радіочастот (пункт 1). Зазначена плата повинна вноситись до
Державного бюджету (пункт 2 постанови).
Суд розглянув матеріали справи і визнав посилання відповідача на
те, що плата за користування радіочастотами є платою за послуги,
що надається державною суб'єктам підприємницької діяльності за
виділення і користування останніми радіочастотами і радіочастотним
каналом не доведеним, оскільки в Законі України 16.05.1995 р. №
160/95-ВР " Про зв'язок " ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
в статті 1 виділення
радіочастоти або радіочастотного каналу визначається як запис
певного частотного каналу в узгодженому плані, прийнятому
відповідним органом; присвоєння радіочастоти або радіочастотного
каналу - це дозвіл на використання конкретної радіочастоти або
смуги. Послуга зв'язку в розумінні ст. 1 цього ж Закону - це
результат діяльності оператора зв'язку, спрямований на задоволення
потреб споживачів.
За використання радіочастоти позивач сплатив кошти у вигляді плати
за отримання ліцензії, що підтверджується наявними в матеріалах
справи копіями платіжних доручень.
Ніяких доказів про те, що позивач оплачував державі отримані від
неї послуги, відповідачем не надано.
За таких обставин Закони України, які б передбачали перерахування
позивачем плати за користування радіочастотами, не існують,
Законом України 16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок"
( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
визначення розмірів такої плати до компетенції
Кабінету Міністрів України не віднесено, і в силу вимог частини 2
статті 4 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, арбітражний суд не застосовує
акти державних органів, якщо ці акти не відповідають законодавству
України.
Листом ДПАУ від 11.06.1997р. № 19-0417/10-4353 ( v4353225-97 ) (v4353225-97)
передбачено, що плата надходить до Державного бюджету на розділ
12, параграф 25, символ 62. В платіжних дорученнях позивач
зазначав код бюджетної класифікації.
Відповідно до Інструкції про особливості застосування Декрету
Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 8-93 "Про
стягнення не внесених податків і неподаткових платежів" ( 8-93 ) (8-93)
,
затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 02.11.93р.
№84, зареєстрованого Міністерством юстиції України 15.11.93р. за №
169 ( z0169-93 ) (z0169-93)
(із змінами і доповненнями) , провадиться
стягнення не внесених у встановлені строки податків, податкового
кредиту та інших платежів, в тому числі платежів щодо
відшкодування витрат Державного бюджету України на виконання
кредитних та гарантійних зобов'язань України, які виникли
внаслідок невиконання юридичними особами-позичальниками своїх
зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах
повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії,
передбачених Класифікацією доходів і видатків Державного та
місцевих бюджетів України, до Державного бюджету України, бюджету
Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, інших місцевих
бюджетів і позабюджетних фондів, внесків до державних цільових
фондів, сум фінансових санкцій, що застосовуються до підприємств,
установ, організацій і громадян за порушення сплати податків і
неподаткових платежів до бюджетів і державних цільових фондів.
Оскільки позивач сплачував кошти до Державного бюджету, ці суми
повертаються в порядку передбаченому цією Інструкцією ( z0169-93 ) (z0169-93)
, тобто за рішенням відділення Державного казначейства України на
підставі висновку податкового органу (пункт 40). Без висновку
органів податкової служби Державне казначейство України не може
провести відшкодування.
З відповіді на претензію Державної податкової інспекції у Н-ному
районі м. Києва вбачається, що такий висновок до Відділення
Державного казначейства у Н-ному районі м. Києва не надавався.
Тому позовні вимоги до Відділення Державного казначейства у Н-ному
районі м. Києва на думку суду були заявлені передчасно, і в цій
частині задоволенню не підлягають.
Встановлене у п. 38 вищеназваної Інструкції ( z0169-93 ) (z0169-93)
обмеження
про повернення неправильно сплачених платежів не більше, як за
один рік до виявлення неправильної сплати, не може застосовуватися
до вимог позивача, оскільки плата за користування радіочастотами,
як обов'язковий платіж не передбачена законами України, і в позові
йдеться не про повернення неправильно сплаченого обов'язкового
платежу, а про повернення безпідставно перерахованих в бюджет
коштів.
Претензія позивача до відповідача Державної податкової інспекції у
Н-ному районі м. Києва від ХХ.ХХ.2000р. була відхилена. Відповідач
Відділення державного казначейства у Н-ному районі м. Києва на
претензію позивача від ХХ.ХХ.2000р. відповіді не надав.
Сума, що оспорюється позивачем, відповідачами не заперечується.
За таких умов суд вважає позовні вимоги до Державної податкової
інспекції у Н-ному районі м. Києва обґрунтованими, так як
відповідачі не отримували сплачених позивачем коштів у власне
розпорядження. Кошти позивача зараховувалися до держбюджету, тому
підстав для стягнення їх з відповідачів немає. Відповідач
відділення Державного казначейства у Н-ному районі м. Києва також
не є власником цих коштів, а лише розпоряджається ними, виконуючи
свою основну функцію. Тому позовні вимоги, щодо відповідача
відділення державного казначейства у Н-ному районі м. Києва також:
носять немайновий характер, оскільки стосуються спонукання
відповідача провести відшкодування, а не стягнення спірної суми з
відповідача. За таких умов держмито повинно було сплачуватися в
сумі 85 грн. Тому керуючись статтями 4, 33, 49, 82-85 АПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, вирішив позов задовольнити частково і зобов'язати
Державну податкову інспекцію у Н-ному районі м. Києва протягом
п'яти днів з моменту отримання рішення надати до Відділення
Державного казначейства у Н-ному районі м. Києва висновок про
повернення товариству з обмеженою відповідальністю "ХХХ" 1020134,4
грн., сплачених в 1999 році. В решті позову відмовити. Стягнути з
Державної податкової інспекції у Н-ному районі м. Києва на користь
товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" 42, 5 грн. судових
витрат.
Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "ХХХ" 10116,34
гривень надмірно сплаченого держмита за платіжним дорученням №
1261 від 22.03.2000р., яке знаходиться в матеріалах справи та
видати накази.
Державна податкова інспекція у Н-ному районі м. Києва не
погодившись з рішенням суду ХХ.ХХ.2000 р. звернулася до
арбітражного суду м. Києва із заявою про перевірки рішення в
порядку нагляду, звертаючи увагу на те, що при прийнятті
оспорюваного рішення суд неправильно застосував норми
матеріального та процесуального права.
Відповідач посилається на те, що ст. 21 Закону України від
16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
встановлює
ошатність користування радіочастотами, визначення граничних
тарифів на послуги зв'язку відносить до компетенції Кабінету
Міністрів України, який своєю постановою від 17.09.1996 р. №1135
( 1135-96-п ) (1135-96-п)
встановив порядок оплати за використання
радіочастот: щомісячно рівними частинами до 15 числа місяця, що
настає за звітним. Плата за радіочастоти є платою за послуги, які
надаються з боку держави суб'єктам підприємницької діяльності за
виділення і користування останніми радіочастотами та
радіочастотним каналом, обов'язок сплати якої передбачений Законом
України від 16.05.1995р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
.
Перевіркою матеріалів справи встановлено що позивач, обґрунтовуючи
свої позовні вимоги щодо повернення помилково сплачених сум,
посилається на те, що він вносив плату за використання
радіочастот, а оскільки такий платіж як обов'язковий в Законі
України "Про систему оподаткування" не наведений, він не підлягає
сплаті, а отже, позивач сплатив зазначені кошти помилково,
оскільки правові підстави для їх сплати відсутні.
Відповідно до приписів норм частини 1 статті 20 Закон України від
16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
регулювання
використання радіочастотного спектра в Україні і позицій
радіоелектронних засобів на геостаціонарній орбіті в Україні є
виключним правом держави і покладається на Кабінет Міністрів
України. В той же час в ст. 20 Закону України від 16.05.1995 р. №
160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
законодавець наводить
принципи, на яких здійснюється діяльність щодо використання
радіочастотного спектра і радіоелектронних засобів та забезпечення
їх електромагнітної сумісності, серед яких не зазначено принцип
ошатності використання радіочастотного спектру.
Подальший аналіз Закону України від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про
зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
, зокрема приписів норм частини 1 статті 21,
свідчить, що тарифи на послуги зв'язку та за користування
радіочастотами регулюються державою згідно з чинним законодавством
України.
Суд робить цілком вірний висновок щодо того, що із змісту статті
21 Закону України від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР " Про зв'язок "
( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
вбачається, що законодавець розрізняє тарифи на
послуги зв'язку та тарифи на користування радіочастотами. Порядок
визначення граничних тарифів на послуги зв'язку, відповідно до
приписів норм частини 2 статті 20 Закону України від 16.05.1995 р.
№ 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
встановлюється Кабінетом
Міністрів України. В той же час законодавець не надав такого права
ні статтею 20, ні статтею 21 Закону України від 16.05.1995 р. №
160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
Кабінету Міністрів України
визначати тарифи на користування радіочастотами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. № 1135
"Про вдосконалення механізму використання радіочастотного ресурсу"
( 1135-96-п ) (1135-96-п)
(із змінами та доповненнями) зобов'язано Мінзв'язок
разом з Головним управлінням з питань радіочастот при Кабінету
Міністрів України розробити плати за використання радіочастот
(пункт 1). Зазначена плата повинна надходити до Державного бюджету
(пункт 2). Держкомзв'язку України на виконання пункту 1 зазначеної
вище постанови Кабінету Міністрів України № 1135 своїм наказом №
183/20 від 25.12.1998 р. "Про затвердження ставок плати за
використання радіочастот на 1999 рік" ( z0031-99 ) (z0031-99)
затвердив
ставки плати за використання радіочастот на 1999 рік, який, як і
відповідний наказ Держкомзв'язку № 141 від 09.12.1999 р. "Про
затвердження ставок плати за використання радіочастот на 2000р."
( z0006-00 ) (z0006-00)
, було також: прийнято в порушення чинного
законодавства України. Аналіз наказу, зазначається в рішенні
Державного комітету України з питань регуляторної політики та
підприємництва "Про необхідність усунення порушень вимог Указу
Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 "Про усунення обмежень,
що стримують розвиток підприємницької діяльності" Державним
комітетом зв'язку та інформатизації України" № 17-70/6 від
30.06.2000р. ( v70_6563-00 ) (v70_6563-00)
, свідчить про те, що він виданий з
перевищенням повноважень Держкомзв'язку та порушує принципи
дерегулювання підприємницької діяльності". В зв'язку з не
скасуванням Держкомзв'язком у місячний термін наказу, дія
останнього відповідно до чинного законодавства зупиняється.
Суд робить вірний висновок щодо безпідставності твердження
відповідача про те, що плата за користування радіочастотами є
платою за послуги, що надаються державою суб'єктом підприємницької
діяльності за виділення і користування останніми радіочастотами і
радіочастотним каналом, оскільки в статті 1 Закону України від
16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
виділення
радіочастоти або радіочастотного каналу визначається як запис
певного частотного каналу в узгодженому плані, прийнятому
відповідним органом; присвоєння радіочастоти або радіочастотного
каналу - це дозвіл на використання конкретної радіочастоти або
смуги. Послуга зв'язку згідно приписів статті 1 цього ж Закону -
це результат діяльності оператора зв'язку, спрямований на
задоволення потреб споживачів.
Позивач за використання радіочастот сплатив кошти у вигляді плати
за отримання ліцензії, що підтверджується доданими до матеріалів
справи копіями платіжних доручень. Відповідач не надав суду ніяких
доказів того, що позивач сплачував 1999 році кошти до бюджету
держави, отримані від останньої послуги.
Іншими словами, в 1999 році не існувало законів України, які б
передбачали перерахування позивачем плати за користування
радіочастотами. Крім того, Законом України від 16.05.1995 р. №
160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
визначення розмірів такої
плати до компетенції Кабінету Міністрів України не віднесено, а
отже в силу вимог частини 2 статті 4 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
арбітражний суд не застосовує акти державних органів, якщо ці акти
не відповідають законодавству України. Одноразовий платіж за
видачу ліцензії на використання щомісячного збору за використання
радіочастотного ресурсу було запроваджено законодавцем лише в 2000
р. Законом України "Про радіочастотний ресурс України" (№ 1770 від
01.06.2000 р.) ( 1770-14 ) (1770-14)
, зокрема частиною 3 статті 24 Закону,
ставки яких відповідно до приписів частини 5 статті 34 цього ж
Закону визначаються Кабінетом Міністрів України. Прикінцевими
положеннями Закону України від 01.06.2000 р.№ 1770-ХІІ "Про
радіочастотний ресурс України" ( 1770-14 ) (1770-14)
(стаття 28) законодавець
доповнив частину 1 статті 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
пунктом 24 наступного змісту: "24" збір
за використання радіочастотного ресурсу України". Отже, цілком
обгрунтовано можна вважати, що із змісту Закону України "Про
радіочастотний ресурс України" ( 1770-14 ) (1770-14)
випливає, що збір за
використання радіочастотного ресурсу України є обов'язковим
платежем до бюджету України лише після його включення до частини 1
статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
та з дати набуття чинності Закону України "Про радіочастотний
ресурс України" ( 1770-14 ) (1770-14)
. А отже, виходячи із того, що податки
і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено
Законом України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, сплаті не
підлягають (частина 4 статті 1), позивач в 1999 р. не повинен
здійснювати платежі до бюджету за користування радіочастотами.
Таким чином, з огляду на вище викладене, у суду були всі підстави
для задоволення позовних вимог та керуючись ст. 106-108 АПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, постановив рішення арбітражного суду м. Києва
від 10.05.2000. р. по справі № 25/45 залишити без змін.
Але, і перегляд рішення арбітражного суду м. Києва від ХХ.ХХ.2000
р. у справі арбітражного суду м. Києва про повернення неправомірно
сплачених грошових коштів товариству з обмеженою відповідальністю
"ХХХ" в порядку нагляду, не зупинив Державну податкову інспекцію у
Н-ному районі м. Києва, от вже не любить податкова терпіти
поразки, а прийдеться. Рішенням задоволена вимоги ТОВ "ХХХ", а
постановою про перегляд рішення в порядку нагляду рішення залишено
без змін.
І, ХХ.ХХ.2000 р. Судова колегія по перегляду рішень, ухвал,
постанов Вищого арбітражного суду України розглянула заяву
Державної податкової інспекції у Н-ному районі м. Києва про
перевірку постанови від ХХ.ХХ.2000 р. арбітражного суду м. Києва
за позовом ТОВ "ХХХ" до Державної податкової інспекції у Н-ному
районі м. Києва про стягнення 1020134, 40 гривень. Рішенням від
ХХ.ХХ.2000 р. задоволена вимоги позивача (ТОВ "ХХХ") з посиланням
на те, що Законів України, які б передбачали перерахування
позивачем плати за користування радіочастотами, не існує. Законом
України від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
визначення розмірів такої плати до компетенції Кабінету Міністрів
України не віднесено, і в силу вимог ч.2 ст. 4 Арбітражного
процесуального кодексу України, арбітражний суд не застосовує акти
державних органів, якщо ці акти не відповідають законодавству
України.
Постановою заступника Голови арбітражного суду м. Києва від
ХХ.ХХ.2000р. рішення суду залишено без змін. Заявник Державної
податкової інспекції у Н-ному районі м. Києва просить рішення та
постанову суду скасувати, посилаючись на те, що при прийнятті
оспорюваного рішення суд неправильно застосував норми
матеріального та процесуального права.
Відповідач посилається на те, що стаття 21 Закону України від
16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
встановлює
ошатність користування радіочастотами, визначення граничних
тарифів на послуги зв'язку відносить до компетенції Кабінету
Міністрів України, який своєю постановою від 17.09.1996 р. №1135
( 1135-96-п ) (1135-96-п)
встановив порядок оплати за використання
радіочастот: щомісячно рівними частинами до 15 числа місяця, що
настає за звітним. Плата за радіочастоти є платою за послуги, які
надаються з боку держави суб'єктам підприємницької діяльності за
виділення і користування останніми радіочастотами та
радіочастотним каналом, обов'язок сплати якої передбачений Законом
України від 16.05.1995р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
.
Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне. Позивач,
обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо повернення помилково
сплачених сум, посилається на Закон України " Про систему
оподаткування " ( 1251-12 ) (1251-12)
, в якому платіж за використання
радіочастот як обов'язковий не наведений, а отже, сплаті не
підлягає. В зв'язку з чим сплачені позивачем протягом січня-грудня
1999 року, як платежі за використання радіочастот є такими, що
сплачені помилково, оскільки правові підстави для їх сплати
відсутні.
Всього позивач сплатив на рахунок Відділення Державного
казначейства в Н-ному району м. Києва 1 020 134,4 грн.
Відповідно до приписів норм частини 1 статті 20 Закону України від
16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
регулювання
використання радіочастотного спектра в Україні і позицій
радіоелектронних засобів на геостаціонарній орбіті в Україні є
виключним правом держави і покладається на Кабінет Міністрів
України. В той же час, серед зазначених в статті 20 Закону України
від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР " Про зв'язок " ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
принципів, якими регулюється діяльність щодо використання
радіочастотного спектра і радіоелектронних засобів та забезпечення
їх електромагнітної сумісності, відсутній принцип оплатності
використання радіочастотного спектру.
Крім того, в Законі України від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про
зв'язок" (частина 1 статті 21) ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
зазначається, що
тарифи на послуги зв'язку та за користування радіочастотами
регулюються державою, згідно з чинним законодавством України.
Із змісту статті 21 Закону України від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР
"Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
вбачається, що законодавець розрізнює
тарифи на послуги зв'язку та тарифи на користування
радіочастотами. Порядок визначення граничних тарифів на послуги
зв'язку, відповідно до приписів норм частини 2 статті 20 Закону
України від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
встановлюється Кабінетом Міністрів України, але законодавець не
надав Кабінету Міністрів України ні стаття 20, ні стаття 21 Закону
України від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
права визначати тарифи на користування радіочастотами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. №1135 "Про
вдосконалення механізму використання радіочастотного ресурсу" (із
змінами та доповненнями) ( 1135-96-п ) (1135-96-п)
зобов'язано Мінзв'язок
разом з Головним управлінням з питань радіочастот при Кабінеті
Міністрів України розробити щорічні ставки плати за використання
радіочастот (пункт 1). Зазначена плата повинна вноситись до
Державного бюджету (пункт 2). Держкомзв'язку України на виконання
пункту 1 зазначеної вище постанови Кабінету Міністрів України
№1135 ( 1135-96-п ) (1135-96-п)
своїм наказом № 183/20 від 25.12.1998 р.
"Про затвердження ставок плати за використання радіочастот на 1999
рік" ( z0031-99 ) (z0031-99)
затвердив ставки плати за використання
радіочастот на 1999 рік, який, як і відповідний наказ
Держкомзв'язку №141 від 09.12.1999 р. "Про затвердження ставок
плати за використання радіочастот на 2000 р." ( z0006-00 ) (z0006-00)
, було
також прийнято в порушення чинного законодавства України.
Рішенням Державного комітету України з питань регуляторної
політики та підприємництва № 17-70/6 від 30.06.2000 р. "Про
необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від
03.02.1998 р. № 79/98 " Про усунення обмежень, що стримують
розвиток підприємницької діяльності" Державним комітетом зв'язку
та інформатизації України " ( v70_6563-00 ) (v70_6563-00)
дія наказу
Держкомзв'язку № 183/20 від 25.12.1998 р. "Про затвердження ставок
плати за використання радіочастот на 1999 рік" ( z0031-99 ) (z0031-99)
як
такого, що порушує принципи дерегулювання підприємницької
діяльності, зупинена.
Судом зроблено висновок щодо безпідставності твердження
відповідача про те, що плата за користування радіочастотами є
платою за послуги, що надаються державою суб'єктам підприємницької
діяльності за виділення і користування останніми радіочастотами і
радіочастотним каналом, оскільки в статті 1 Закону України від
16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
виділення
радіочастоти або радіочастотного каналу визначається як запис
певного частотного каналу в узгодженому плані, прийнятому
відповідним органом; присвоєння радіочастоти або радіочастотного
каналу - це дозвіл на використання конкретної радіочастоти або
смуги. Послуга зв'язку згідно приписів стаття 1 цього ж Закону -
це результат діяльності оператора зв'язку, спрямований на
задоволення потреб споживачів.
Позивач надав суду докази - копії платіжних, доручень, за якими
він сплатив кошти у вигляді плати за отримання ліцензії за
використання радіочастот.
Відповідач не надав суду ніяких доказів того, що позивач сплачував
1999 році кошти до бюджету держави саме за отримані від останньої
послуги.
Позивач довів, що в 1999 році не існувало законів України, норми
яких передбачали б обов'язкове перерахування позивачем плати за
користування радіочастотами. Крім того, Законом України від
16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
визначення
розмірів такої плати до компетенції Кабінету Міністрів України не
віднесено, а отже в силу вимог частини 2 статті 4 Арбітражного
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, арбітражний суд не
застосовує акти державних органів, якщо ці акти суперечать нормам
чинного законодавства України.
З огляду на викладене вбачається, що одноразовий платіж за видачу
ліцензії на використання радіочастот та щомісячного збору за
використання радіочастотного ресурсу було запроваджено
законодавцем лише в 2000, а саме: відповідно до частини З статті
24 Закону України від 01.06.2000 р. № 7770-7/7 "Про радіочастотний
ресурс України" ( 1770-14 ) (1770-14)
. Цим Законом також зазначено, що
ставки за використання радіочастотного ресурсу визначаються
Кабінетом Міністрів України відповідно до приписів частини 5
статті 34 цього ж Закону. Крім того, законодавець в прикінцевих,
положенням Закону України від 01.06.2000 р. № 7770-777 "Про
радіочастотний ресурс України" ( 1770-14 ) (1770-14)
(ст.28) доповнив
частину 1 статті 14 Закону України " Про систему оподаткування "
( 1251-12 ) (1251-12)
пунктом 24 наступного змісту: "24" збір за
використання радіочастотного ресурсу України". Отже, цілком
обгрунтовано можна вважати, що із змісту Закону України від
01.06.2000 р. № 7770-7/7 " Про радіочастотний ресурс України "
( 1770-14 ) (1770-14)
випливає, що збір за використання радіочастотного
ресурсу України є обов'язковим платежем до бюджету України лише
після його включення до частини 1 статті 14 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
та з дати набуття чинності
Закону України "Про радіочастотний ресурс України" ( 1770-14 ) (1770-14)
. А
отже, виходячи із того, що податки і збори (обов'язкові платежі),
справляння яких не передбачено Законом України "Про систему
оподаткування", ( 1251-12 ) (1251-12)
сплаті не підлягають (частина 4 статті
1), позивач в 1999 не повинен був здійснювати платежі до бюджету
за користування радіочастотами.
За таких обставин, рішення, від ХХ.ХХ.2000 р. та постанова від
ХХ.ХХ.2000 р. арбітражного суду м. Києва, відповідають матеріалам
справи та чинному законодавству.
Керуючись статтями 106-108 Арбітражного процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова колегія по перегляду рішень, ухвал,
постанов Вищого арбітражного кодексу України, постановила рішення
арбітражного суду м. Києва від ХХ.ХХ.2000 р. та постанову
арбітражного суду м. Києва від ХХ.ХХ.2000 р. залишити без змін. Як
Ви вважаєте, чи правильно вчинив суд?
Аргумент щодо посилання у позові на те, що плата за використання
радіочастот, як обов'язковий платіж в Законі України від
25.06.1991 р. "Про систему оподаткування" (в редакції Закону
України від 18.02.1997 р. № 77/97-ВР) ( 1251-12 ) (1251-12)
не наведений, і
тому не підлягає сплаті, дійсно має під собою не аби яке
підґрунтя. У статті 1 Закону України від 25.06.1991 р. "Про
систему оподаткування" (в редакції Закону України від 18.02.1997р.
№ 77/97-ВР) ( 1251-12 ) (1251-12)
визначено, що податки і збори (обов'язкові
платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не
підлягають.
Щодо посилання на норми статей Закону України від 16.05.1995 р. №
160/95-ВР "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
, а саме розмежування тарифів
на послуги зв'язку та використання радіочастотного ресурсу. Дійсно
у статті 21 Закону України від 16.05.1995 р. № 160/95-ВР "Про
зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
визначено, що тарифи на послуги зв'язку та
за користування радіочастотами регулюються державою згідно з
чинним законодавством України. Що мається на увазі у даному
випадку під словосполученням "регулюються державою", чи є Кабінет
Міністрів України органом, який уповноважено державою регулювати
тарифи за користування радіочастотами? Суд у даному випадку
вирішив, що на Кабінет Міністрів України не покладено обов'язку
встановлювати тарифи за використання радіочастотного ресурсу, як
природного ресурсу України. Існує чи мало нормативних документів,
якими затверджено порядки справляння плати за спеціальне
використання природних ресурсів, і ніколи не виникало запитань
щодо правомірності їх прийняття.
У статті 2 Закону України від 01.06.2000 р. № 1770-111 "Про
радіочастотний ресурс України" ( 1770-14 ) (1770-14)
визначено, що
радіочастотний ресурс України як її природний ресурс с об'єктом
права власності Українського народу, а згідно зі статтею 14 Закону
України від 25.06.1991 р. № 1251-XII " Про систему оподаткування "
( 1251-12 ) (1251-12)
до загальнодержавних податків і зборів належить збір
за спеціальне використання природних ресурсів. Все ж таки
законодавець в прикінцевих, положенням Закону України від
01.06.2000 р. № 1770-НІ " Про радіочастотний ресурс України "
( 1770-14 ) (1770-14)
(стаття 28) доповнив частину 1 статті 14 Закону
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
пунктом 24
наступного змісту: "збір за використання радіочастотного ресурсу
України". Отже, гулком обгрунтовано можна вважати, що із змісту
Закону України від 01.06.2000 р. № 1770-111 "Про радіочастотний
ресурс України" ( 1770-14 ) (1770-14)
випливає, що збір за використання
радіочастотного ресурсу України є обов'язковим платежем до бюджету
України лише після його включення до частини 1 статті 14 Закону
України "Про систему оподаткування"( 1251-12 ) (1251-12)
. У Постанові про
перевірку постанови від ХХ.ХХ.2000 р. сказано, що збір за
використання радіочастотного ресурсу України с обов'язковим
платежем до бюджету України лише після його включення до частини 1
статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
та з дати набуття чинності Закону України від 01.06.2000 р.№
1770-ХІІ "Про радіочастотний ресурс України" ( 1770-14 ) (1770-14)
, тут є
невідповідність Закону України " Про систему оподаткування "
( 1251-12 ) (1251-12)
. Річ у тому, що у прикінцевих положеннях Закону
України від 01.06.2000 р.№ 1770-ХІІ "Про радіочастотний ресурс
України" ( 1770-14 ) (1770-14)
визначено, що цей Закон вступає у дію з дня
його опублікування. Щодо нововведеного пункту 24 статті 14 Закону
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, то у частині 6
статті 1 цього Закону визначено, що зміни і доповнення до цього
Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання
пільг, зміни податків, зборів (обов'язкових платежів), механізму
їх сплати вносяться до цього Закону, інших законів України про
оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового
бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного
року, А отже, виходячи із того, що податки і збори (обов'язкові
платежі), справляння яких не передбачено Законом України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, сплаті не підлягають (частина
4 статті І), позивач в 1999 році не повинен був здійснювати
платежі до бюджету за користування радіочастотами.
На підставі вищезазначеного, керуючись здоровим глуздом, можливо
зробити висновок, що суд прийняв вірне рішення. Цей процес ще раз
підтверджує статистику та думку багатьох, що у господарських
процесах суд приймає рішення керуючись принципами справедливості
та рівноправ'я.