Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" на постанову Вищого господарського суду України від 8 липня 2008 року у справі №23/295 за позовом відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" (далі – ВАТ "Київенергобуд") до дочірнього підприємства "Київенергопідряд" відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" (далі – ДП "Київенергопідряд"), товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство Ед-Ворлд" (далі – ТОВ "Ед-Ворлд") про визнання недійсним договору; за зустрічним позовом ТОВ "Ед-Ворлд" до ДП "Київенергопідряд", ВАТ "Київенергобуд" про визнання права власності,

У липні 2007 року ВАТ "Київенергобуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу об’єктів незавершеного будівництва від 21 квітня 2003 року та зобов’язання ТОВ "Ед-Ворлд" повернути йому в натурі все майно, одержане за цим договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що за умовами оспорюваної угоди ДП "Київенергопідряд" продало ТОВ "Ед-Ворлд" майно, яке належить ВАТ "Київенергобуд" на праві власності, не маючи на це відповідних повноважень. Крім того, дане майно не могло бути предметом договору купівлі-продажу, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 січня 2001 року у справі №23/447 про визнання ВАТ "Київенергобуд" банкрутом з метою забезпечення грошових вимог кредиторів було накладено арешт на все майно боржника – ВАТ "Київенергобуд". Також позивач вказував на те, що під час укладення вищезазначеного договору купівлі-продажу відповідачами було порушено вимоги закону щодо обов’язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації цієї угоди, що тягне за собою нікчемність даного правочину.

Заперечуючи проти позову, ТОВ "Ед-Ворлд" пред’явило зустрічний позов про визнання права власності на майно, яке є предметом оспорюваної угоди, посилаючись на те, що дані об’єкти нерухомості ВАТ "Київенергобуд" передало до статутного фонду ДП "Київенергопідряд", а відтак останнє набуло права власності на вказане майно та правомірно в подальшому здійснило його продаж ТОВ "Ед-Ворлд". Оскільки ВАТ "Київенергобуд" не визнає право власності ТОВ "Ед-Ворлд" на вищезазначене майно, позивач за зустрічним позовом, посилаючись на статтю 392 Цивільного кодексу України, просив суд про задоволення своїх вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 6 березня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2008 року, первісний позов задоволено частково: визнано недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу від 21 квітня 2003 року та зобов’язано кожну з сторін цієї угоди повернути іншій стороні все одержане за спірним правочином. У зустрічному позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 8 липня 2008 року зазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 7 серпня 2008 року за касаційною скаргою ВАТ "Київенергобуд" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови з підстав її невідповідності положенням Конституції України (254к/96-ВР) , різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України виходив із того, що судами в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України належним чином не встановлено правовий режим спірних об’єктів нерухомості, оскільки не досліджено правовстановлюючих документів на дане майно, а також не з’ясовано питання, чи належало це майно на праві власності ВАТ "Київенергобуд". Крім того, суд касаційної інстанції вказував на те, що захист порушених прав здійснюється в установленому порядку судом в межах трирічного строку позовної давності, який для первісного позову слід обраховувати починаючи з моменту укладення договору купівлі-продажу від 21 квітня 2003 року.

Проте з цим погодитися не можна, виходячи з наступного.

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції було встановлено, що наказом Міністерства енергетики та електрифікації України №64 від 15 березня 1994 року, копія якого міститься у матеріалах даної справи (т. 1, а.с. 121), затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу тресту "Київенергобуд" та засновано на його базі відкрите акціонерне товариство "Київенергобуд", що є стороною у даній справі.

Пунктом 5 вказаного Наказу передбачено, що ВАТ "Київенергобуд" є правонаступником тресту "Київенергобуд".

Відповідно до акту про передачу будівель та споруд будівельної бази котельні житлового масиву "Позняки", які знаходяться в незавершеному будівництві, підприємством теплових мереж акціонерному товариству "Київенергобуд", що був затверджений Міністерством енергетики та електрифікації України, погоджений із виробничим енергетичним об’єднанням "Київенерго" і складений згідно з наказами Міненерго України №103 від 7 липня 1993 року та №192 від 12 серпня 1994 року (т. 1, а.с. 122), позивачу за первісним позовом було передано, крім іншого майна, склад генпідрядника та майданчик для складання матеріалів генпідрядника, а також була надана частина території Р/К "Позняки" площею 4,87 га.

Водночас судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до рішень органів управління акціонерного товариства "Київенергобуд" шляхом перетворення його структурного підрозділу створено дочірнє підприємство "Київенергопідряд", у зв’язку з чим 2 грудня 1996 року головою правління акціонерного товариства "Київенергобуд" було затверджено статут дочірнього підприємства "Київенергопідряд" акціонерного товариства "Київенергобуд", який зареєстровано Харківською районною державною адміністрацією міста Києва 9 січня 1997 року (т. 1, а.с. 37-50).

Згідно з пунктом 4.1 вищезазначеного Статуту статутний фонд ДП "Київенергопідряд" складається з вартості внесеного ВАТ "Київенергобуд" майна.

Пунктом 3.9 Статуту передбачено, що майно ДП "Київенергопідряд" формується за рахунок власності позивача за первісним позовом і закріплюється за підприємством на праві господарського відання.

За пунктом 3.11 Статуту ДП "Київенергопідряд" має право продавати засоби виробництва та інші матеріальні цінності тільки за згодою ВАТ "Київенергобуд", а пунктом 7.3 Статуту встановлено, що погодження проведення операцій розпорядження нерухомим майном підприємства на суму від 10 до 25 відсотків статутного фонду відноситься до компетенції ради директорів ВАТ "Київенергобуд".

3 січня 1997 року ДП "Київенергопідряд" та ВАТ "Київенергобуд" підписали акт про передачу будівель та споруд будівельної бази котельні житлового масиву "Позняки" акціонерним товариством "Київенергобуд дочірньому підприємству "Київенергопідряд", за яким останньому було передано, крім іншого, склад генпідрядника, майданчик для складання матеріалів генпідрядника, та частину території Р/К "Позняки" площею 4,87 га (т. 1, а.с. 34).

За таких обставин Господарський суд міста Києва та Київський апеляційний господарський суд дійшли обґрунтованого та мотивованого висновку про те, що спірне майно, передане до статутного фонду ДП "Київенергопідряд", є власністю позивача за первісним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 48 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (який був чинний на момент укладення оспорюваного договору) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

За статтею 225 цього Кодексу право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Аналогічна норма закріплена у статті 658 Цивільного кодексу України.

Судами встановлено, що 21 квітня 2003 року між відповідачами в простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу об’єктів незавершеного будівництва, за умовами якого ДП "Київенергопідряд" продало ТОВ "Ед-Ворлд" за ціною 125 000 грн. 00 коп. частину будівлі генпідрядника площею 320 м-2 зі ступенем готовності 90%, майданчик із бетонним покриттям для складування матеріалів, що прилягає до складу, площею 4800 м-2, металевий вагончик (контора прораба) у кількості двох штук. Також відповідно до пункту 1.2 даної угоди продавець уступив покупцю земельну ділянку площею 4800 м-2, на якій розміщена будівля, що є предметом купівлі-продажу.

Згідно статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

За змістом статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили є обов’язковими на всій території України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 січня 2001 року Господарським судом міста Києва винесено ухвалу у справі №23/447, якою накладено арешт на все майно ВАТ "Київенергобуд", а також заборонено посадовим особам ВАТ "Київенергобуд" та іншим особам вчиняти дії щодо його майнових активів (т. 1, а.с. 18).

За таких обставин Господарський суд міста Києва та Київський апеляційний господарський суд на підставі наявних у справі доказів та керуючись вищезазначеними вимогами закону обґрунтовано встановили, що ДП "Київенергопідряд" у встановленому порядку не було наділено повноваженнями відчужувати спірні об’єкти нерухомості, крім того, продаж спірного майна відбувся всупереч прийнятої у справі №23/447 ухвали Господарського суду міста Києва від 10 січня 2001 року про накладення арешту на майно ВАТ "Київенергобуд". Відтак, оспорюваний договір визнали недійсним.

Також не можна погодитися з висновком суду касаційної інстанції про те, що права ВАТ "Київенергобуд" не підлягають захисту у зв’язку з тим, що останнім було пропущено строк позовної давності.

Відповідно до статей 6, 71 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) захист цивільних прав здійснюється в установленому законом порядку в межах трирічного строку позовної давності.

Зі змісту статті 76 вказаного Кодексу вбачається, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічна норма також міститься у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України.

Судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду спору встановлено, що факт укладення спірного договору було виявлено лише у липні 2005 року, тобто з часу, коли обов’язки керівника ВАТ "Київенергобуд" було покладено на арбітражного керуючого Ковезу А.І. (ухвала Господарського суду міста Києва від 27 липня 2005 року №23/447), який і пред’явив відповідний позов в інтересах вищезазначеного товариства. Відтак, суди вказаних інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Не погодившись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для застосування позовної давності та не навівши достатньої правової мотивації своєї позиції, касаційна інстанція, порушуючи вказані вимоги закону, при розгляді даної справи вийшла за межі своїх повноважень, оскільки такими своїми діями фактично здійснила переоцінку доказів, що містяться в матеріалах справи.

Вказані порушення норм процесуального права також є підставою для скасування оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України.

Враховуючи вкладене, Київський апеляційний господарський суд зробив правильний висновок про обґрунтованість вимог за первісним позовом щодо недійсності спірного правочину та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, а відтак правомірно залишив в силі законне рішення суду першої інстанції.

Отже, у Вищого господарського суду України не було визначених Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) підстав для скасування законних і обґрунтованих рішень судів нижчих інстанцій, у зв’язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статей 125, 129 Конституції України, статей 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної постанови суду апеляційної інстанції. Отже, наведений у статті - 111-18 Господарського процесуального кодексу України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для залишення в силі Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України постанови Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2008 року.

Керуючись статтями- 111-17-- 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 8 липня 2008 року скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2008 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.