Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 червня 2006 року й ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про визнання незаконними та скасування рішення опікунської ради від 17 серпня 2005 року, рішення виконавчого комітету №388 від 25 серпня 2005 року та стягнення моральної шкоди, -

встановила:

У вересні 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду зі скаргою, яку в грудні цього ж року виклала у формі адміністративного позову, де вказувала що 17.08.2005 року опікунською радою при виконавчому комітеті Автозаводської районної ради без її участі було розглянуто питання про визначення місця проживання її малолітніх дітей ОСОБА_2та ОСОБА_3

Рішенням виконавчого комітету Автозаводської районної ради від 25.08.2005 року мотивовано тим, що вона являється членом секти "Свідки Єгови" та залучає до цього дітей. Згідно висновку психологів така ситуація загрожує психічному здоров'ю дітей, проживання дітей з батьком забезпечить їм щасливе дитинство. Тому на підставі ст.ст. 19, 161 Сімейного Кодексу України (2947-14) , ст.ст. 34, 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) виконавчий комітет Автозаводської районної ради вирішив визначити місце проживання дітей з батьком.

Позивачка вважала дані рішення незаконними з підстав порушення ч.3, ч.5 ст. 19, ст.ст. 171, 191 СК України (2947-14) , а висновок психологів, на якому грунтується рішення опікунської ради, отриманий незаконним шляхом, з встановленням неправдивих фактів будь-якої загрози психічному здоров'ю її дітей та повністю спростований шкільним психологом школи, де навчається ОСОБА_2. Сама релігійна організація "Свідки Єгови" знаходиться на території України на законних підставах та офіційно зареєстрована.

Посилаючись на вищевикладене ОСОБА_1. просила суд визнати незаконними та скасувати рішення опікунської ради виконавчого комітету Автозаводської районної ради від 17.08.2005 р., рішення виконавчого комітету Автозаводської районної ради від 25.08.2005 р. №388, стягнувши з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 червня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2006 року апеляційну скаргу позивачки задоволено частково та скасовано постанову суду першої інстанції, а провадження по справі закрито.

В поданій касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України (2747-15) ).

Розглядаючи дану справу та відмовляючи у задоволенні вимог заявниці, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Проте з таким висновком вірно не погодилась колегія суддів апеляційного суду.

Так, судом першої інстанції встановлено, що спірні правовідносини у справі виникли між громадянином з однієї сторони та суб'єктом владних повноважень - з іншої. Але при цьому судом не були враховані положення ст. 3 КАС України (2747-15) , де в пункті 1 дається визначення справи адміністративної юрисдикції, ознакою якої є наявність публічно-правового спору, та частини 1 ст. 15 ЦПК України (1618-15) , у відповідності з якою розгляд справ, що виникають із сімейних відносин, здійснюється в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, слід визнати обгрунтованим висновок апеляційного суду про те, що зазначений спір не є адміністративним, оскільки заявлені у справі вимоги випливають із сімейних відносин.

Визначена ст. 17 КАС України (2747-15) компетенція адміністративних судів на цей спір не поширюється.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

За таких обставин за правилами ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2006 року, якою скасовано постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 червня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .