П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2006 року
м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого: Барбари В. П.,
Суддів: Карпечкіна П. Ф., Колесника П. I.,
Новікової Т. О., Потильчака О. I.,
Черногуза Ф. Ф., Щотки С. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії
"Нафтогаз України" на постанову Вищого господарського суду України
від 11 жовтня 2006 ( rs179856 ) (rs179856)
року у справі за позовом
дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії
"Нафтогаз України" до відкритого акціонерного товариства
"Тернопільгаз" про стягнення 18 445 312, 74 грн.,
в с т а н о в и л а :
В серпні 2003 року дочірня компанія "Газ України"
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі -
Компанія) звернулася до господарського суду Тернопільської області
з позовом до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню
та газифікації "Тернопільгаз" (далі - Товариство) про стягнення
18 445 312, 74 грн. заборгованості за переданий у 2002 році
природний газ, інфляційних нарахувань на суму боргу, відсотків
річних, пені.
Позивач зазначав, що на підставі договору на постачання
природного газу для потреб населення від 28 грудня 2001 року №
06/01-801-00000001 (далі - Договір від 28 грудня 2001 року)
протягом січня-грудня 2002 року Компанія передала Товариству 424
463, 50 тис. м-3 природного газу на загальну суму 51 659 941, 19
грн. Відповідач розрахувався за переданий природний газ частково в
сумі 35 377 460, 70 грн., заборгувавши 16 282 480, 49 грн. На цю
суму позивач нарахував пеню в розмірі подвійної облікової ставки
Національного банку України на підставі п. 6.2 договору, індекс
інфляції та 3% річних на підставі статті 214 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Заперечуючи проти позову відповідач, зокрема, посилався на
те, що позивачем безпідставно включено в суму основного боргу
вартість комерційних втрат поставленого газу; законодавством
передбачений порядок розрахунків за постачання природного газу для
потреб населення, шляхом перерахування коштів з розподільного
рахунку відповідно до Алгоритму, а відтак, відповідач не був
розпорядником коштів, що надходили до нього від населення за
спожитий природний газ і не може нести майнової відповідальності;
у позивача відсутні правові підстави для стягнення інфляційних та
3-х процентів річних відповідно до ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 6
лютого 2006 року позов задоволено частково: стягнуто з Товариства
на користь Компанії 14 312 144, 85 грн. основного боргу та 1410,
55 грн. судових витрат. В частині стягнення 288 087, 06 грн.
провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. В задоволенні решти позовних
вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
11 травня 2006 року, яка залишена без змін постановою Вищого
господарського суду України від 11 жовтня 2006 року, рішення
господарського суду Тернопільської області від 6 лютого 2006 року
скасоване в частині стягнення основного боргу в сумі 14 312 144,
85 грн. та прийняте нове рішення в цій частині про стягнення
основного боргу в сумі 9 132 918, 47 грн. В решті рішення залишене
без змін.
Судові акти обгрунтовані посиланням на те, що оскільки
відповідач постачав спірний природний газ виключно населенню, він
не є власником вказаного газу, а відтак, не несе ризики його
втрати під час транспортування та постачання споживачам. Договором
від 28 грудня 2001 року не обумовлені порядок обліку та оплати
комерційних втрат газу, а отже, оплата вартості цих втрат не може
бути покладена на відповідача; законодавством передбачений єдиний
порядок розрахунків за постачання природного газу для потреб
населення, шляхом перерахування коштів з розподільного рахунку
відповідно до Алгоритму, а відтак, відповідач не мав можливості
розпоряджатися цими коштами на власний розсуд, що виключає
стягнення з нього пені.
7 грудня 2006 року Верховним Судом України порушено
провадження за касаційною скаргою дочірньої компанії "Газ України"
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у якій
ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського
суду України від 11 жовтня 2006 року. В обгрунтування скарги
зроблено посилання на неправильне застосування судом касаційної
інстанції норм матеріального права, різне застосування Вищим
господарським судом України одного й того ж положення закону в
аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, 28 грудня 2001 року
сторони уклали договір №06/01-801-00000001 на постачання
природного газу для потреб населення відповідно до умов якого, в
редакції узгодженого сторонами протоколу розбіжностей, позивач
зобов'язався передати відповідачу в 2002 році природний газ
виключно для потреб населення в обсязі, з врахуванням комерційних
втрат, до 520000 тис. м-3, а відповідач - прийняти та оплатити газ
на умовах даного договору (п. 1.1).
Кількість газу, поставленого відповідачу, оформлюється
щомісячними актами приймання-передачі газу, які є підставою для
остаточних розрахунків (п.п. 3.3, 3.4).
Як встановлено господарськими судами на підставі актів
приймання-передачі газу, актів дооцінки, долучених до матеріалів
справи, протягом січня-грудня 2002 р. відповідачу поставлено за
цим договором природний газ у обсязі 424 463, 50 тис. м-3 на
загальну суму 51 659 941,19 грн.
Зобов'язання з оплати переданого природного газу виконані
відповідачем лише частково, в зв'язку з чим заборгованість за
поставлений природний газ за висновками суду апеляційної та
касаційної інстанцій становила 15 994 393, 43 грн., з яких 9 132
918, 47 грн. становила заборгованість населення за спожитий
природний газ, а 6 823 824,96 грн. - вартість комерційних втрат
газу.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції апеляційний
суд, з яким погодився Вищий господарський суд України, виходив з
того, що до розміру заборгованості безпідставно включена кількість
і вартість комерційних втрат газу, а також втрат, пов'язаних з
відтоками (притоками) газу, які не підлягають стягненню, оскільки
питання компенсації таких втрат Договором від 28 грудня 2001 року
не врегульовано.
Такий висновок є помилковим, оскільки господарські суди
дійшли його без врахування п. 2.1. Договору від 28 грудня 2001
року яким прямо передбачено, що постачальник передає покупцеві газ
з урахуванням комерційних втрат.
За змістом статті 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір вважається
укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних
умовах. Iстотними, зокрема, є всі ті умови, щодо яких за заявою
однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Як вбачається з тексту Протоколу розбіжностей, складеного
відповідачем до Договору від 28 грудня 2001 року та погодженого
сторонами, умова до говору стосовно постачання газу та його
споживання з урахуванням комерційних втрат відповідачем не
оспорювалась. Договір не визнано недійсним повністю або в частині
умов поставки чи розрахунків.
З текстів примірників актів подачі-приймання природного газу,
які складені сторонами відповідно до порядку та умов постачання,
приймання газу, встановленого розділом 3 цього договору,
вбачається, що в 2002 році відповідач здійснював приймання та
реалізацію природного газу для населення, в тому числі з
урахуванням як комерційних втрат (акти за січень-березень), так і
втрат внаслідок відтоків природного газу (акти за квітень
грудень).
Погоджуючи шляхом підписання за підсумками відповідних
періодів актів про обсяги поставленого та прийнятого природного
газу, сторони зазначили, що частина газу спожита в якості
комерційних втрат, а також втрат внаслідок відтоків газу і ціну
цього газу розрахували за роздрібною ціною на газ для населення за
відсутності лічильників газу, затвердженою Національною комісією
регулювання електроенергетики України.
Зазначені обсяги втрат відповідачем не оспорюються і
визначені як різниця між обсягами надходження газу до
газорозподільної мережі та сумою обсягів реалізації природного
газу населенню, а оскільки весь обсяг природного газу придбано у
позивача оплатно, то і обсяг цих втрат повинен бути компенсований
відповідачем, що відповідало, зокрема, приписам пунктів 2.6-2.10
Тимчасового положення про облік відтоків та притоків природного
газу, затвердженого наказом НАК "Нафтогаз України" від 9 серпня
1999 року №209 (далі - наказ №209), зареєстрованого Міністерством
юстиції України від 13 вересня 1999 року за №617/3910
( z0617-99 ) (z0617-99)
.
Висновок апеляційного господарського суду про те, що
зазначений наказ був чинним лише протягом 1999 року є помилковим,
оскільки дія наказу протягом року стосувалася виключно
встановлення рівня граничних розрахункових втрат газу для областей
(міст), що представлені в якості окремого додатку з відповідною
вказівкою про чинність протягом 1999 року.
Затверджене наказом №209 ( z0617-99 ) (z0617-99)
Тимчасове положення
про облік відтоків та притоків природного газу було чинним на
момент виконання контрагентами умов договору, оскільки не містило
застережень, щодо строку дії і втратило чинність за наказом НАК
"Нафтогаз України" від 9 червня 2004 року №326 у зв'язку з
затвердженням наказом Міністерства палива та енергетики України
від 25 лютого 2004 року №112 "Положення про порядок обліку обсягів
розбалансування природного газу в газорозподільних мережах".
Встановивши, що відповідач є газозбутовою організацією,
апеляційний та касаційний господарські суди не врахували положення
пункту 3 Порядку розподілу коштів, що надходять за використаний
природний газ на розподільні та консолідований розподільний
рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та дочірній
компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної
компанії "Нафтогаз України" (затверджений наказом НАК "Нафтогаз
України" від 19 листопада 1998 року та зареєстрований в
Міністерстві юстиції України 30 листопада 1998 року за №765/3205
( z0765-98 ) (z0765-98)
), відповідно до якого газозбутовою організацією є
підприємство, яке транспортує природний газ по розподільних
мережах середнього та низького тиску безпосередньо до всіх
споживачів, а також є власником газу, який постачається населенню,
комунально-побутовим споживачам та бюджетним організаціям, та
дійшли хибного висновку про те, що відповідач не є власником газу,
який ним поставлявся для потреб населення.
Водночас, прийнявши поставлений позивачем природний газ у
кількості, яка зазначена в актах приймання-передачі з урахуванням
комерційних втрат та втрат внаслідок відтоків газу, відповідач, як
покупець за Договором від 28 грудня 2001 року, в силу ст.ст. 4,
128, 130, 161, 162, 245 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
набув як право
власності на вказану продукцію, так і риск її випадкової загибелі
(знищення), а відтак, зобов'язаний здійснити оплату вказаної
продукції за встановленими цінами. Аналогічні приписи містяться у
ст.ст. 11, 323, 334, 525, 526, 712 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, чинного
на момент вирішення справи судами.
Крім того, всупереч вимогам законодавства господарськими
судами всіх інстанцій відмовлено у стягненні нарахованої пені з
посиланням на те, що відповідач не має права визначати порядок,
розміри та строки розрахунків з позивачем, оскільки це не
відповідає постанові Кабінету Міністрів України та Національного
банку України від 13 листопада 1998 року № 1785 ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
"Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ".
Постановою НКРЕ від 12 липня 2000 року № 759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
"Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на
розподільчі рахунки газозбутових підприємств Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний
газ" на виконання постанови Кабінету Міністрів України і
Національного банку України від 27 травня 2000 року № 840
( 840-2000-п ) (840-2000-п)
"Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів
України і Національного банку України від 13 листопада 1998 року №
1785" було розроблено алгоритм, який визначає послідовність дій
підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів
на розподільчі рахунки підприємств за поставлений природний газ.
Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором
щодо строків оплати вартості поставленого газу, не припиняє
зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, у тому числі
шляхом реалізації свого права на стягнення боргу з споживачів
природного газу.
Водночас, оскільки предметом Договору від 28 грудня 2001 року
є постачання природного газу для потреб населення, вказана позовна
вимога мала бути розглянута з урахуванням приписів Закону України
"Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за
житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію"
( 554-15 ) (554-15)
від 20 лютого 2003 року №554-IV, ст. 1 якого
передбачено, що заборгованість з квартирної плати та плати за
комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги
водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та
рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих
будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим
Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг,
реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу
та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. Статтею 5
цього Закону встановлено, що на суму реструктуризованої
заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним
підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками
енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються
для надання послуг.
Вказані обставини під час розгляду справи господарськими
судами з'ясовані не були.
Крім того, передчасним слід визнати рішення господарського
суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 1 644 598,58
грн. основного боргу з посиланням на те, що вказана сума є
вартістю підсумкових втрат газу, рівень яких не перевищує рівня
граничних розрахункових втрат природного газу, затверджених
наказом №209 ( z0617-99 ) (z0617-99)
.
Як зазначалося, в частині встановлення рівня граничних
розрахункових втрат газу для областей (міст) положення наказу №209
( z0617-99 ) (z0617-99)
були чинними протягом 1999 року, а відтак, їх дія не
може поширюватись на інший період часу.
Порушення вимог матеріального права, допущені судами при
розгляді справи, є підставою для скасування винесених судових
рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду слід проаналізувати
господарські стосунки між позивачем та відповідачем, розрахунки за
поставлений газ, врахувати наведене та вирішити спір із
дотриманням вимог закону.
Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 111-17 -111-21 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України"
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 11 жовтня
( rs179856 ) (rs179856)
2006 року, постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 11 травня 2006 року та рішення
господарського суду Тернопільської області від 6 лютого 2006 року
у справі №1/16-2364 скасувати, а справу передати на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
.
Головуючий: В. П. Барбара
Судді: П. Ф. Карпечкін
П. I. Колесник
Т. О. Новікова
О. I. Потильчак
Ф. Ф. Черногуз
С. О. Щотка
Правова позиція по справі № 3-4457к06
Покупець, прийнявши поставлений природний газ, набуває як
право власності на вказану продукцію, так і риск її випадкової
загибелі (знищення), а відтак, зобов'язаний здійснити оплату
вказаної продукції за встановленими цінами.
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики
України № 759 від 12 липня 2000 року затверджено алгоритм
розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним
режимом використання газопостачальних підприємств. Згідно з
положеннями згаданої постанови алгоритм не впливає на домовленість
сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого
газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору,
у тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу зі
споживачів природного газу.