К-28124/06 Про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ - Текст документа

розглянувши касаційну скаргу Орджонікідзевської ОДПI на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2004

у справі № 36/243

за позовом ВАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат"

до Орджонікідзевської ОДПI

ВДК України в м. Орджонікідзе

про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ та процентів

ВАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі-ВАТ "ОГЗК") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Орджонікідзевської ОДПI та ВДК України в м. Орджонікідзе про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ та процентів.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2004р., яке залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 у справі №36/243, позов відкритого акціонерного товариства Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.11.2004р. задоволено, з державного бюджету на користь товариства стягнуто суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за травень 2004р. в розмірі 328 666, 50 грн. та процентів в розмірі 272 068,33 грн. нарахованих на вказану заборгованість.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, Орджонікідзевська ОДПI звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 21.06.2004р. товариством до податкової інспекції було подано податкову декларацію за травень 2004 року.

Відповідно до зазначеної декларації сума податку, яка підлягала відшкодуванню з державного бюджету згідно з п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закон) України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) складала 13 171 423грн.

Станом на момент звернення з позовом вказана сума податку товариству не відшкодована що призвело до нарахування відсотків за період з 01.08. по 01.09.2004р. в сумі 93 912, 02грн.

В процесі розгляду справи господарським судом на підставі платіжного доручення №16 22.10.2004р. проведено часткове відшкодування податку, що слугувало підставою для уточнення позовних вимог.

Згідно з заявою від 03.11.2004р. товариство просило стягнути з державного бюджету заборгованість в сумі 328 666,50 грн. та відсотки в сумі 272 068,33 грн., нараховані за період з 01.08. по 15.11.2004р.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі - Закон) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пп.7.7.2 п.7.2 ст.7 вказаного Закону у строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання, чи ні.

Підпунктом 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону визначено, що у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами.

Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

В той же час. п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 названого Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Отже, аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - форсування доходів Державного бюджету України (п.19 ст.1 . ст.9 Бюджетного кодексу України (2542-14) ), а також з поняття податку, як особи, яка згідно з п.1.3 ст.3 Закону зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Тобто, як видно з системного аналізу вищевказаних норм, Законом встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредит)' з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконані всі необхідні дії, які потрібні для відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок. Проте, відповідачами не надано доказів відшкодування ПДВ.

З огляду на наведені норми та враховуючи підтверджений матеріалами справи факт несвоєчасного відшкодування товариству податку на додану вартість за травень 2004 року в сумі 328 666, 50 грн. та сплати цієї суми податку до державного бюджету контрагентами товариства, судова колегія погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Орджонікідзевської ОДПI задоволенню не підлягає, а ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2004 у справі №36/243- залишаються без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Орджонікідзевської ОДПI залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2004 у справі №36/243 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .