Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Шицького I.Б.

суддів: Барбари В.П., Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.I., Потильчака О.I., Черногуза Ф.Ф. та Щотки С.О.,

за участю представників ТОВ "Телерадіокомпанія "АIТI" - Зозулі Т.М. і Костинчука П.М. та Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення - Єфимова О.М. і Мори В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "АIТI" на постанову Вищого господарського суду України від 18 липня 2006 року № 39/207-40/341 у справі за позовом ТОВ "Телерадіокомпанія "АIТI" до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення 22 735 204 грн. 11 коп.,

в с т а н о в и л а:

У липні 2004 року ТОВ "Телерадіокомпанія "АIТI" подало до господарського суду м. Києва позов до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення 22 735 204 грн. 11 коп.. Позовні вимоги мотивовані тим, що у результаті односторонньої відмови відповідача від виконання своїх обов'язків за договором від 6 жовтня 1999 року № 10-4-85Д про надання послуг зв'язку для трансляції телевізійних програм позивач не отримав доход від розміщення (транслювання) реклами на каналі УТ-2 (т. 1, а.с. 3-10).

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 24 жовтня 2005 року відмовлено у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано доказів існування неотриманого доходу (т.3, а.с. 66-70).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2006 року вищевказане рішення суду змінено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 926 800 грн. збитків у вигляді неотриманих доходів. У задоволенні решти позову відмовлено. Постанова мотивована тим, що у результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань позивачу були заподіяні збитки у вигляді неотриманих доходів (т. 3, а.с. 169-175).

Постановою Вищого господарського суду України від 18 липня 2006 року № 39/207-40/341 постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2006 року скасовано, а рішення господарського суду м. Києва від 24 жовтня 2005 року залишено без змін (т. 3, а.с. 199-206).

Ця постанова обгрунтована відсутністю протиправної поведінки відповідача та причинного зв'язку між діями відповідача та можливими збитками позивача.

Ухвалою Верховного Суду України від 14 вересня 2006 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 18 липня 2006 року № 39/207-40/341 за касаційною скаргою ТОВ "Телерадіокомпанія "АIТI", де поставлено питання про скасування цієї постанови та залишення без змін постанови Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2006 року. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права і невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України (т. 3, а.с. 228).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення господарського суду м. Києва від 24 жовтня 2005 року, послався на те, що позивач не подав обгрунтованого розрахунку заподіяних йому збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) та не довів реальної можливості правомірного отримання доходів від цієї діяльності у визначеному ним розмірі.

Крім того, зазначено, що звернувшись до суду з позовом у липні 2004 року, ТОВ "Телерадіокомпанія "АIТI" пропустило строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в разі необхідності його задоволення по суті.

Висновки, зроблені касаційною інстанцією, не відповідають вимогам закону та суперечать даним, що містяться в матеріалах справи.

Так із матеріалів справи вбачається, що 13 травня 1999 року Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення видала ТОВ "Телерадіокомпанія АIТI" (позивачу) ліцензію № 000965 на право користування загальнонаціональним каналом мовлення УТ-2 строком на 5 років (т. 1, а.с. 103).

6 жовтня 1999 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 10-4-85Д про надання концерном РРТ телерадіокомпанії "АIТI" послуг зв'язку для трансляції телевізійних програм. При цьому відповідач зобов'язувався надавати послуги по ТВ мовленню тільки на підставі та згідно ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на право користування каналом мовлення (п. 3.1.) (т.1, а.с. 104-107).

Розпочати мовлення згідно укладеного договору позивач мав з 1 січня 2000 року.

30 грудня 1999 року відповідач листом № 10-4-1808 повідомив позивача про призупинення надання послуг зв'язку до з'ясування обставин правомірності видачі національною Радою України з питань телебачення і радіомовлення зазначеної вище ліцензії.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що нормативні акти, затверджені Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою і Національною радою з питань телебачення і радіомовлення, прийняті після підписання даного договору, є обов'язковими для виконання сторонами і є підставою для внесення змін до договору.

Відповідач не надав доказів того, що будь-які нормативні акти зазначених вище органів влади були (або могли бути) підставою відмовитися в односторонньому порядку від надання послуг позивачу та звільняють його від відповідальності, передбаченої законодавством.

Разом з тим, пункт 7.3 договору № 10-4-85 Д надавав позивачеві право оскаржити до суду відмову Концерну РРТ в наданні послуг.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" право розпочати мовлення зберігається за телерадіоорганізацією протягом одного року з дня набрання ліцензією чинності. Якщо телерадіоорганізація протягом року з часу набрання ліцензією чинності не розпочала мовлення, ліцензія втрачає чинність.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 28 серпня 2000 року у справі № 5/78-7/77 визнано, що видана Телерадіокомпанії "АIТI" ліцензія № 000965 втратила чинність з 15 травня 2000 року.

Односторонньою відмовою від виконання умов договору № 19-4-85Д відповідач зробив неможливим вихід в ефір Телерадіокомпанії "АIТI".

Згідно зі статтею 22 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (3759-12) підприємства зв'язку, які надають послуги телерадіоорганізаціям по забезпеченню телерадіомовлення, не можуть відмовити у наданні наявних технічних засобів мовлення організаціям, які мають ліцензію Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на право користування каналами мовлення і не мають заборгованості з оплати цієї послуги. Після прийняття рішення Вищим арбітражним судом України з 29 серпня 2000 року позивач був позбавлений права здійснювати трансляцію згідно ліцензії № 000965 та отримувати прибуток від комерційної реклами.

Відповідно до статей 161, 162 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У постанові Верховного Суду України від 5 липня 2005 року у справі № 39/207 при передачі її на новий розгляд до суду першої інстанції зазначено, що судами не з'ясовано низки обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, щодо встановлення неправомірності дій відповідача. Судами першої та касаційної інстанцій не було взято це до уваги.

Статтею 111-21 ГПК України (1798-12) передбачено, що вказівки, які містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У відповідності з статтею 46 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (3759-12) порушенням законодавства України про телебачення і радіомовлення є, зокрема, порушення інтересів та законних прав телерадіоорганізацій, що отримали ліцензію.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Тобто, вимагаючи відшкодування упущеної вигоди, кредитор повинен довести, що за звичайних обставин він мав право розраховувати на одержання доходу у разі належного виконання зобов'язання боржником.

Стаття 44 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (3759-12) встановлює, що джерелами фінансування телерадіоорганізацій є бюджетні асигнування, абонентна плата, а також кошти, отримані, зокрема, від виробництва і трансляції реклами.

Відповідно до статті 32 ГПК України (1798-12) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд апеляційної інстанції дослідив надані ТОВ "Телерадіокомпанія "АIТI" докази, які доводять право позивача розраховувати на отримання доходів від здійснення трансляції реклами. Зокрема укладені позивачем договори про трансляцію реклами ДП "Разборн ТV" та з компанією "SI Management", затверджені розцінки на трансляцію реклами, факсимільне повідомлення від 11 грудня 2002 року від ЗАТ "Спільне українське-нідерландське підприємство "АГБ Україна", яким підтверджується здійснення трансляції реклами на каналі УТ-2 у період з 13 жовтня 2001 року по 31 жовтня 2001 року, висновок № 2485 судово-бухгалтерської експертизи по господарській справі № 12/276.

У зв'язку з цим зроблено висновок щодо доведеності суми збитків у вигляді неотриманого позивачем доходу за період з 1 січня 2000 року по 28 серпня 2000 року. Розмір неотриманого доходу від розміщення реклами за вказаний період обраховано у відповідності з висновком судово-бухгалтерської експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз по господарській справі № 12/276, де вказується, що розрахункова сума чистого доходу за період з 1 січня 2000 року по 28 серпня 2000 року мала б складати 2 926 800 грн. (т. 1, а.с. 41-56).

Відповідно до статті 76 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Враховуючи положення пункту 8. 3 договору № 10-4-85Д від 6 жовтня 1999 року, апеляційна інстанція дійшла правильного висновку, що позивач не міг дізнатись про порушення свого права, отримавши лист відповідача, в якому йшлося про призупинення надання позивачу послуг зв'язку. Призупинення виконання обов'язків за договором не означає припинення чи розірвання договору. Позивач у зв'язку з наведеним зазначав, що відповідач у будь-який момент міг відновити надання послуг зв'язку, що й сталося в період з 13 жовтня 2001 року по 31 жовтня 2001 року. Тому дату початку перебігу строку позовної давності слід обчислювати з 8 жовтня 2001 року, тобто з дати припинення дії договору від 6 жовтня 1999 року № 10-4-85Д.

Таким чином, перебіг строку позовної давності за договором № 10-4-85Д від на день пред'явлення позивачем позову не закінчився.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-21 ГПК України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "АIТI" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 18 липня 2006 року № 39/207-40/341 скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2006 року залишити в силі.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Апеляційна інстанція у своїй постанові обгрунтовано зазначила, що наведені докази є такими фактичними даними, які дозволяють дійти висновку про реальну можливість позивача отримувати доходи від трансляції реклами. Перебіг строку позовної давності за договором № 10-4-125Д від 1 листопада 2001 року на день пред'явлення позивачем позову не закінчився.