Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Барбари В. П.,

Суддів:Гуля В. С.,

Карпечкіна П. Ф.,

Колесника П. І.,

Потильчака О. І.,

Черногуза Ф. Ф.,

Щотки С. О.,

за участю представників товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Луцьктеплоенерго" – Сафульки С. Ф., Кропиви О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Луцьктеплоенерго" на постанову Вищого господарського суду України від 3 серпня 2006 року в справі № 7/61-75 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Луцьктеплоенерго" до закритого акціонерного товариства "Волинський шовковий комбінат", державного комунального підприємства "Луцьктепло", третя особа – Волинське обласне бюро технічної інвентаризації про визнання права власності,

У березні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Луцьктеплоенерго" звернулось з позовом до закритого акціонерного товариства "Волинський шовковий комбінат" та державного комунального підприємства "Луцьктепло" за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів - Волинського обласного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.

Заявлені позовні вимоги мотивовані відмовою позивачу у здійсненні державної реєстрації права власності через невідповідність представлених товариством правовстановлюючих документів приписам Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року за №7/5 (z0157-02) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №157/6445 18 лютого 2002 року (z0157-02) ) та положенням інших актів чинного законодавства України.

Рішенням господарського суду Волинської області від 16 березня 2006 року у справі № 7/61-75 позов задоволено. Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Луцьктеплоенерго" право власності на об'єкти нерухомого майна: насосну станцію 2-го підйому, каналізаційно-насосну станцію, водоприйомний колодязь, які знаходяться по вул. Червоноармійська, 83а у м. Луцьку, а також блок попередньої очистки, станцію водопідготовки, комірку мокрого зберігання, установку для випробування флотоконденсату, газорозподільний пункт, будівлю мазутонасосної з естакадою, камеру управління № 1 з резервуаром на 5000 м-3, камеру управління № 2 з резервуаром на 5000 м-3 будівлю котельні з димовою трубою та приймальну ємність з насосною, які знаходяться по вул. Карбишева, 2 у м. Луцьку .

Судове рішення мотивоване тим, що позивач на законних підставах набув право власності на спірне нерухоме майно, оскільки останнє було передане до його статутного капіталу засновниками, а відтак, відмова у здійсненні державної реєстрації права власності на вказані об'єкти нерухомості є неправомірною.

Постановою Вищого господарського суду України від 3 серпня 2006 року рішення господарського суду Волинської області від 16 березня 2006 року скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Волинської області в іншому складі суддів.

Постанова суду мотивована неповним встановленням обставин справи у рішенні господарського суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 28 вересня 2006 року порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови з мотивів її невідповідності нормам матеріального та процесуального права і різного застосування Вищим господарським судом України положень одного й того ж закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України обґрунтовував свою постанову тим, що місцевий суд належно не дослідив обставини передачі засновниками спірного майна до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Луцьктеплоенерго" та, зокрема, не з'ясував передавалося вказане майно у власність чи у користування позивача.

Проте з такими висновками не можна погодитися з наступних підстав.

Господарським судом встановлено, що в 2004 році закрите акціонерне товариство "Волинський шовковий комбінат" (далі – Комбінат), товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго-трейд" (далі - Товариство) та державне комунальне підприємство "Луцьктепло" (далі - Підприємство) утворили товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Луцьктеплоенерго" (далі - Компанія) та передали у якості внесків до статутного капіталу Компанії спірне нерухоме майно та грошові кошти на загальну суму 17922200 грн. При цьому Підприємство виступило учасником Компанії на виконання рішення Луцької міської ради від 21 серпня 2004 року № 19/3 "Про вступ державного комунального підприємства "Луцьктепло" в склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Луцьктеплоенерго", яким доручено державному комунальному підприємству "Луцьктепло" вступити в склад учасників Компанії та сформувати частку Підприємства в статутному фонді Компанії в розмірі 6973200 грн. за рахунок майна котельні по вул. Карбишева, 2 у м. Луцьку.

Зазначений порядок вступу Підприємства в склад учасників господарського товариства та передача до його статутного капіталу майна Підприємства, що перебуває у комунальній власності не суперечить приписам статей 75, 77, 78, 136 Господарського кодексу України.

Обставини передачі спірного нерухомого майна до статутного капіталу Компанії з достовірністю встановлені господарським судом першої інстанції, підтверджуються матеріалами справи, а саме, актами приймання-передачі майна до статутного капіталу Компанії від 30 грудня 2004 року та від 1 березня 2005 року, положеннями пунктів 1.4, 3.2, 3.4, статуту Компанії, затвердженого рішенням Луцької міської ради від 17 листопада 2004 року № 20/15 "Про затвердження Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Луцьктеплоенерго" у новій редакції" та додатком до нього і не заперечуються в оскаржуваній постанові суду касаційної інстанції.

Водночас, як встановлено місцевим господарським судом, зазначені акти приймання-передачі майна, статут та рішення не містять застережень про те, що внеском учасника до статутного капіталу Компанії є майнові права, в тому числі право користування спірним майном, а не саме майно учасника. Натомість, згідно положень пунктів 3.1, 3.2, статуту Компанії одним із джерел формування майна компанії, яке належить їй на праві власності є матеріальні внески учасників.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про власність" об'єктами права власності господарського товариства є, зокрема, грошові та майнові внески його учасників.

Зазначена норма вказаного Закону кореспондується з положеннями статті 115 Цивільного кодексу України, статті 85 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України "Про господарські товариства", згідно з якими товариство є власником майна переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу.

Вкладами учасників та засновників до статутного капіталу господарського товариства згідно з приписами статті 115 Цивільного кодексу України, статті 86 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України "Про господарські товариства" можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що будь-яке майно, що передане учасником як вклад до господарського товариства і включене до його статутного капіталу, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства.

За цих обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивач є власником спірного майна та правильно задовольнив позов.

Рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону й скасоване судом касаційної інстанції без законних підстав.

Враховуючи викладене, касаційну скаргу Компанії слід задовольнити, оскаржену постанову Вищого господарського суду України від 3 серпня 2006 року скасувати, а скасоване нею законне і обґрунтоване рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Виходячи з положення статей 6 та 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) щодо визнання статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законних рішень суду першої інстанції. У зв'язку з цим наведений у статті - 111-18 Господарського процесуального кодексу України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111-17 – 111-19 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Луцьктеплоенерго" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 3 серпня 2006 року скасувати.

Рішення господарського суду Волинської області від 16 березня 2006 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Правова позиція по справі № 3-3756к06

Будь-яке майно, що передане учасником як вклад до господарського товариства і включене до його статутного капіталу, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства.

Суддя С. О. Щотка