К/С  № 5-100/05

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів  Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Степашка О.I.

при секретарі:  Iльченко О.М.

за участю представників 

позивача: Цуркана М.Н.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 28.02.2005 р.

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.08.2005 р.

у справі № 14/183

за позовом  Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Міраж"

до  Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 28.02.2005 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.08.2005 р., позовні вимоги задоволені повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000232310/0/246 від 09.07.2004 р. в частині нарахування СТОВ "Міраж" штрафної (фінансової) санкції з податку на додану вартість в сумі 4 760,00 грн.  Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що податкова інспекція, прийнявши спірне податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій, вийшла за межі своїх повноважень, оскільки законодавством не передбачено стягнення штрафної санкції в розмірі 100 відсотків від несплаченої суми податку на додану вартість.

Добровеличківська МДПI  подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення. Посилається на те, що при застосуванні штрафних санкцій податкова інспекція керується Iнструкцією про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 р. № 110 (z0268-01) , а штрафні санкції застосовані відповідно до абз. 3 п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Представник позивача в судовому засіданні просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, свого представника в судове засідання не направив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено таке.

Актом перевірки від 08.07.2004 р. податковою інспекцією було зафіксовано порушення позивачем п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п.п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , які полягали у невідображенні позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2002 року реалізації зерна сої у кількості 30 тонн  на загальну суму 23 800,00 грн., в тому числі ПДВ - 4 760,00 грн.  Також виявлено порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , яке полягало у віднесенні до податкового кредиту суми ПДВ з придбання товарно-матеріальних цінностей, вартість яких не відносить до складу валових витрат.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.07.2004 р. № 0000232310/0/246, яким визначено позивачу штрафні санкції з податку на додану вартість в сумі 5 133,00 грн.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій позивачем були подані декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції власного виробництва за листопад 2002 року, однак в них не відображено зобов'язання з ПДВ щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва (реалізація зерна сої в кількості 30 тон на загальну суму 28300 грн.). Податок не перерахований на окремий рахунок, як передбачено п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів податку на додану вартість, що не підлягають сплаті до бюджету,  які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах  із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою КМУ № 271 від 26.02.1999 (271-99-п) р.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про допущення позивачем порушення ведення податкового обліку господарських операцій, що унеможливило використання ним пільг для сільськогосподарських товаровиробників.

Оскільки позивач не здійснив належного податкового обліку пільгових господарських операцій та не перерахував суми податку на додану вартість на спеціальний рахунок, від сплати яких він звільнений, визначення податковим органом позивачу податку на додану вартість в розмірі 4 760,00 грн., що підлягав перерахуванню на окремий рахунок, є правомірним.

За приписами абз. 3 п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Суд касаційної інстанції знаходить обгрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності у податкового органу правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій  за порушення норм п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) у розмірі 100 відсотків несплаченої суми податку. Статтею 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами", згідно із якою за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, не передбачає накладення штрафної санкції, застосованої відповідачем у спірному податковому повідомленні-рішенні.

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанції узгоджуються з обставинами у справі та відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, про те, що штрафні санкції правомірно застосовані ним на підставі абз. 3 п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) суд касаційної інстанції знаходить такими, що не відповідають законодавству, оскільки вказаною нормою не передбачено застосування штрафних санкцій у розмірі 100 відсотків від несплаченої суми податку на додану вартість.

Керуючись ст. ст. 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, - 

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 28.02.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.08.2005 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.