Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Шицького І.Б.,

Суддів: Барбари В.П.,Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф.,

Колесника П.І., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

Щотки С.О. -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу спільного підприємства "Удіміс" на постанову Вищого господарського суду України від 26 липня 2006 року в справі №30-16/326-04-8063 за позовом спільного українсько-болгарського підприємства "Удіміс" до акціонерного товариства "Консам", суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, 3-тя особа - відкрите акціонерне товариство "Уманське автотранспортне підприємство - 17107", про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

У жовтні 2004 року спільне українсько-болгарське підприємство (далі - СП) "Удіміс" звернулося до суду з позовом до акціонерного товариства (далі - АТ) "Консам", суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (далі - СПД ФО) ОСОБА_1, з урахуванням уточнень, про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна бази відпочинку "Лада", укладеного 19 жовтня 2002 року між відповідачами. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 28 липня 2000 року наглядова рада АТ "Консам" прийняла рішення про уступку своєї частки в майні бази відпочинку "Лада" на користь СП "Удіміс" на виконання якого, зазначене майно було передано підприємству 4 квітня 2001 року згідно акта прийому-передачі. Посилаючись на те, що СП "Удіміс" є власником зазначеного майна, а АТ "Консам" незаконно здійснило відчуження цього майна за договором купівлі-продажу від 19 жовтня 2002 року, укладеного з СПД ФО ОСОБА_1, тому оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, порушує права та законні інтереси спільного підприємства та є недійсним.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Одеської області від 6 грудня 2005 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 7 лютого 2006 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 26 липня 2006 року, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 28 вересня 2006 року за касаційною скаргою СП "Удіміс" порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26 липня 2006 року. Касаційна скарга обґрунтовується невідповідністю оскаржуваної постанови Конституції України (254к/96-ВР) , нормам матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, і, відповідно рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України погодився з їхніми висновками про недоведеність позивачем права власності на спірне майно та відсутність порушення його прав і законних інтересів. Крім того, такі висновки судових інстанцій, з посиланням на ч.2 ст. 35 ГПК України, обґрунтовані наявністю рішення господарського суду Одеської області від 12 січня 2004 року в справі №1/406-03-9957, яке набрало законної сили і яким визнано укладеним оспорюваний в даній справі договір купівлі-продажу та визнано право власності СПД ФО ОСОБА_1 на частину майна бази відпочинку "Лада".

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику у справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно ст. 225 ЦК УРСР та положень Закону України "Про власність" (697-12) право продажу майна належить власникові.

З матеріалів справи вбачається, що СП "Удіміс" заявлено позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 19 жовтня 2002 року між АТ "Консам" та СПД ФО ОСОБА_1, предметом якого є майно бази відпочину "Лада", розташованої у с. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, СП "Удіміс" посилалося на те, що на час укладення оспорюваного договору АТ "Консам" не мало правовстановлюючих документів на спірне майно.

Судом установлено, що 26 вересня 1975 року між Білгород-Дністровською швейною фабрикою, Уманським автотранспортним підприємством 23112, яке в подальшому було перетворене у ВАТ "Уманське автотранспортне підприємство - 17107", та Кишинівським трестом крупнопанельного домобудування, правонаступником якого є АТ "Консам", було укладено договір згідно умов якого Білгород-Дністровська швейна фабрика зобов'язувалась здійснити остаточне оформлення відводу земельної ділянки для перелічених трьох організацій, узгодити будівництво бази відпочинку, прийняти дольову участь в будівництві та експлуатації бази відпочинку, вносити орендну плату за землю Раді депутатів трудящих с. Затока. Разом із тим, інші сторони договору взяли на себе зобов'язання щодо будівництва та експлуатації зазначеної бази, розташованої на території Ради депутатів трудящих с. Затока.

29 червня 1993 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (продавець) та організацією орендарів "Білгород-Дністровська швейна фабрика" (покупець) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу НОМЕР_2відповідно до умов якого продавець продав покупцю державне майно, передане в оренду організації орендарів "Білгород-Дністровська швейна фабрика", у вигляді цілісного майнового комплексу, згідно акта оцінки від 23 червня 1993 року. Зазначене майно було передано покупцю згідно акта передачі проданого майна від 15 жовтня 1993 року.

Відповідно до листа регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 13 листопада 2002 року та доданого до нього переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу, організації орендарів "Білгород-Дністровська швейна фабрика" згідно договору купівлі-продажу від 29 червня 1993 року та на підставі інвентаризаційних описів і відомостей індексації основних фондів було передане державне майно цілісного майнового комплексу до складу якого, між іншим, увійшли будинки бази відпочинку "Лада", розташованої у с. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області.

Згідно договору НОМЕР_1 від 2 липня 1995 року про створення та діяльність СП "Удіміс" колективне підприємство "Білгород-Дністровська швейна фабрика" виступило учасником цього підприємства та в якості вкладу до статутного фонду створеного підприємства передало вартість цілісного майнового комплексу швейної фабрики. Даний факт підтверджується Статутом СП "Удіміс".

17 квітня 2000 року ВАТ "Уманське автотранспортне підприємство - 17107" дало згоду на спільне користування базою відпочинку "Лада" з СП "Удіміс" згідно розподілу земельної ділянки.

22 жовтня 2003 року було укладено договір про співробітництво між СП "Удіміс" та ВАТ "Уманське автотранспортне підприємство - 17107", предметом якого є взаємовигідне співробітництво сторін у питанні щодо функціонування бази відпочинку "Лада".

28 липня 2000 року наглядова рада АТ "Консам" прийняла рішення про уступку своєї частки в майні бази відпочинку "Лада" на користь СП "Удіміс" на виконання якого, зазначене майно було передано підприємству 4 квітня 2001 року згідно акта прийому-передачі.

Крім того, в матеріалах справи наявний договір оренди майна бази відпочинку "Лада", укладений 23 серпня 2002 року між СП "Удіміс" (орендодавець) та СПД ФО ОСОБА_1 (орендар). Зі змісту договору вбачається, що майно бази відпочинку "Лада" перебуває на балансі орендодавця.

Відповідно до п.5 ст. 48 Закону України "Про власність" положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Вирішуючи спір та дійшовши висновку про відсутність у СП "Удіміс" права власності на спірне майно, а у зв'язку із цим, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача, судові інстанції не дали відповідної правової оцінки зазначеним фактам; при наявності суперечливих даних щодо володіння і користування спірним майном, судові інстанції при вирішенні справи належним чином не з'ясували чи відповідає оспорюваний договір вимогам закону з огляду на те, що судом не досліджувалось і в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують право власності на спірне майно бази відпочинку "Лада" або право володіння ним, а у зв'язку із цим судом не встановлено, чи мало право, відповідно до вимог закону, АТ "Консам" здійснювати відчуження зазначених об'єктів та якими доказами це підтверджується.

За таких обставин постановлені в справі судові рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов'язки сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями - 111-17-- 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

Касаційну скаргу спільного підприємства "Удіміс" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 26 липня 2006 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 7 лютого 2006 року та рішення господарського суду Одеської області від 6 грудня 2005 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.