Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши касаційне подання Генерального прокурора України та касаційну скаргу державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів на постанову Вищого господарського суду України від 18.07.2006 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Голографія" до державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів; третя особа – Департамент ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх справ про стягнення 7645596, 54 грн.,

У листопаді 2005 року ТОВ "Спеціалізоване підприємство "Голограіфя" (далі – ТОВ "Голографія") звернулося до господарського суду м.Києва з позовом до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі – ДП "Комбінат") про стягнення 7645596, 54 грн. пені та трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що відповідач не виконав умови договорів купівлі-продажу голографічних захисних елементів №№ 227/56, 233/57, 239/58 від 23.02.2004 року, 226/89, 227/56, 234/87, 238/88, 240/85, 241/84, 246/83, 247/86 від 17.03.2005 року та 288/63 від 03.03.2005 року по оплаті поставленої продукції.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних вимог.

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.03.2006 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 року та постановою Вищого господарського суду України від 18.07.2006 року позов задоволено повністю, посилаючись на те, що згідно зі ст. 551, п.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання зобов'язаний сплатити пеню, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

31.08.2006 року Верховним Судом України за касаційним поданням Генерального прокурора України та касаційною скаргою державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.07.2006 року. Скарга мотивується невідповідністю постанови рішенням Вищого господарського суду України з питань застосування норм матеріального права та різним застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи Судова палата вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Залишаючи без змін судові рішення у справі Вищий господарський суд України обгрунтував свою постанову тим, що господарські суди всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності та правильно застосували норми матеріального права.

З такими доводами погодитись не можна з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що між виконавцем – ТОВ "Спеціалізоване підприємство Голографія" та замовником – державним підприємством "Поліграфічний комбінат Україна" по виготовленню цінних паперів на виконання договору від 09.12.2003 року № 139/ЦП-10/35, укладеного між ДП "Комбінат" і Департаментом ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України (далі МВС України), укладені договори про закупівлю голографічних захисних елементів: №№ 227/56, 3233/57, 239/58 від 23.02.2004 року; №№ 234/87, 238/88, 240/85, 241/84, 246/83, 247/86 від 17.03.2004 року; № 247/18 від 04.01.2005 року та № 288/63 від 03.03.2005 року (далі Договори).

За умовами договору "ТОВ "Голографія" виготовляє і поставляє голографічні захисні елементи на замовлення МВС України, а ДП "Комбінат" приймає продукцію і оплачує її вартість.

Розділом 5 всіх Договорів встановлено, що ДП "Комбінат" оплачує вартість отриманої від ТОВ "Голографія" продукції, протягом трьох банківських днів з моменту отримання коштів від МВС України.

Протягом 2004-2005 років МВС України платіжними дорученнями перерахувало ДП "Комбінат" кошти в сумі 208807893,22 грн., 107682829,22 грн. та 101350826,36 грн.

Проте відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по оплаті отриманої продукції, сплативши ТОВ "Голографія" лише 103350826, 36 грн.

Рішеннями господарського суду м. Києва від 21.10.2005 року у справах №№30/88, 30/89, 30/91 та 30/92 стягнуто з ДП "Комбінат" на користь ТОВ "Голографія" заборгованість за договорами №№ 233/57, 239/58, 241/84 та 247/86.

Таким чином господарські суди прийшли до обгрунтованого висновку, щодо застосування до ДП "Комбінат" штрафних санкцій за неналежне виконання договірних зобов'язань передбачених розділом шість Договорів.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання відповідно до ст. 223 ГК України застосовуються загальні та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) , якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Господарські суди не врахували, що за ст. 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відносно стягнення неустойки (штрафу, пені) цей термін обмежено в один рік (ч.2 ст. 258 ЦК України).

Статтею ж 232 Господарського кодексу України (436-15) визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, неправильно застосувавши ст. 258 ЦК України господарські суди прийшли до необгрунтованого висновку про стягнення з ДП "Комбінат" пені за весь період – з 04.11.2004 по 13.01.2006 року.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 626, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У розділі 6 Договорів сторони передбачили, що у разі порушення строку та/або умов сплати Замовник сплачує на користь Виконавця пеню у розмірі облікової ставки НБУ від розміру несвоєчасно чи неповно сплаченої суми, що діяла, саме на момент порушення, за кожний день прострочення платежу. На вказані умови Договорів господарські суди не звернули увагу, тому прийшли до помилкового висновку щодо визначення суми пені із облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який сплачується пеня.

Поза увагою суду залишились обставини з'ясування обов'язків Відповідача з оплати продукції у період з 29.04.2005 по 10.05.2005 року щодо перерахування МВС України коштів в сумі 10428370 грн.

За таких обставин всі судові рішення у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-17 – 111-19 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата

касаційне подання Генерального прокурора України та касаційну скаргу державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 18.07.2006 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 року та рішення господарського суду м. Києва від 02.03.2006 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.