СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.05.2006 Справа N 264/12-05
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: головуючого - Шицького І.Б., суддів: Барбари В.П.,
Лилака Д.Д., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., за
участі представників позивача: Ш., Н., відповідача - Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл ю Джей-Херсон"
(далі - Товариство) на постанову Вищого господарського суду
України від 16 лютого 2006 року у справі N 264/12-05 за позовом
Товариства до Відкритого акціонерного товариства "Яготинське
хлібоприймальне підприємство" (далі - Підприємство)
про стягнення 603357 грн. 33 коп. збитків
В С Т А Н О В И Л А:
З позовом у Господарський суд Київської області Товариство
звернулося 15 червня 2005 року, обґрунтувавши заявлену позовну
вимогу неналежним виконанням Підприємством своїх зобов'язань за
договором відповідального зберігання зерна N ЗБ-ЯХ-0000158 від
25 листопада 2003 року (далі - договір зберігання). Зокрема,
позивач зазначив, що:
- відповідно до пункту 1.4 та 2.1 вказаного договору
Підприємство, як зберігач, взяло на себе обов'язок у строк до
31 грудня 2003 року повернути за вимогою Товариства отримане на
зберігання зерно кукурудзи третього класу врожаю 2003 року в
кількості 2335,112 тонн (далі - зерно);
- у грудні 2003 року Товариство звернулося до Підприємства з
вимогою повернути зі зберігання зазначене зерно, однак відповідач
повернув лише 623,460 тонн, а решта зерна в кількості
1711,652 тонн не була видана;
- внаслідок прострочення Підприємством виконання зобов'язання
за договором зберігання у Товариства виникли збитки у вигляді
упущеної вигоди, що складається з різниці між ціною переданого на
зберігання зерна та його ринковою ціною станом на 18 листопада
2005 року у разі його реалізації.
Підприємство позов не визнало, мотивуючи свої заперечення,
зокрема, тим, що:
- вимога Товариства щодо відшкодування збитків, пов'язаних з
неналежним виконанням договору зберігання зерна вже була предметом
розгляду у господарському суді у справі N 70/7-04/17/12/18-05 за
позовом Товариства до Підприємства про спонукання останнього
виконати пункт 2.1 договору зберігання шляхом повернення
1711,652 тонн зерна та стягнення збитків в сумі 490360 грн.
03 коп. Рішенням Господарського суду Київської області від
3-6 червня 2005 року у вказаній справі позов задоволено частково:
зобов'язано Підприємство виконати пункт 2.1 договору зберігання
шляхом повернення зі схову 1711,652 тонн зерна та здійснення його
відвантаження, а в стягненні збитків відмовлено;
- неможливість відповідача виконати прийняте за договором
зберігання зобов'язання щодо своєчасного повернення зерна зі
зберігання на вимогу позивача, викликана подіями непереборної сили
при відсутності вини Підприємства та обумовлено необережністю
Товариства, позаяк партія зерна кукурудзи обсягом 1693266 кг
визнана речовим доказом у порушеній 4 грудня 2003 року Яготинським
РВ ГУ МВС України кримінальній справі N 26-5343 за ознаками
злочину, передбаченого статтею 190 Кримінального кодексу України
( 2341-14 ) (2341-14)
(шахрайство), а постановою від 23 грудня 2003 року цей
речовий доказ передано слідчими органами на зберігання
Підприємства. Крім того, складська квитанція на спірне зерно, що є
єдиним товаророзпорядчим документом на підтвердження права
Товариства отримати зерно зі зберігання, разом з іншими
документами вилучені слідчими органами протоколом виїмки
Яготинського РВ ГУ МВС України від 26 грудня 2003 року в якості
речового доказу у зазначеній кримінальній справі;
- пред'явлені до стягнення збитки у вигляді упущеної вигоди
необґрунтовані Товариством належними доказами.
9 серпня 2005 року Підприємство подало зустрічну позовну
заяву про визнання частково недійсним договору зберігання, яку
ухвалою суду від 15 серпня 2005 року повернуто без розгляду на
підставі пунктів третього та п'ятого статті 63 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України).
Рішенням Господарського суду Київської області від 30 вересня
2005 року позов задоволено на підставі частини другої статті 35
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та статей 525, 526, 612, 623, 629
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК України).
Зокрема, місцевий суд зазначив, що факт неналежного виконання
Підприємством договору зберігання зерна встановлений у справі
N 70/7-04/17/12/18-05, а оскільки відповідач своєчасно у
встановлені строки не виконав покладених на нього обов'язків, то
тим самим завдав Товариству збитки у вигляді зменшення вартості
зерна за період із листопада-грудня 2003 року до березня
2005 року, згідно з середньо-ринковими цінами. Крім того, суд
вказав, що у справі N 70/7-04/17/12/18-05 предметом розгляду були
інші, ніж у даній справі, збитки Товариства, а саме: сума сплачена
Товариством за оформлення документації на відправлення зерна; сума
не отриманого балансового прибутку, запланованого від продажу
зерна за зовнішньоекономічним контрактом, який Товариство не
змогло виконати з вини Підприємства, та нарахованого податку на
прибуток за цим контрактом. Твердження ж Підприємства, про те, що
Товариство у справі N 70/7-04/17/12/18-05 пред'явило вимоги щодо
стягнення як зазначених збитків у сумі 471 980 грн. 27 коп., так і
збитків у сумі 603357 грн. 33 коп. у вигляді неодержаної вигоди
від реалізації зерна за ринковими цінами, що є предметом розгляду
у даній справі, безпідставні, оскільки ухвалою від З червня
2005 року у справі N 70/7-04/17/12/18-05 збільшені та додатково
подані вимоги в сумі 603357 грн. 33 коп. залишені без розгляду, що
не позбавило Товариство права повторно звернутися з відповідною
вимогою до суду.
Постановою від 31 жовтня 2005 року Київський міжобласний
апеляційний господарський суд зазначене судове рішення залишив без
змін з тих самих підстав.
Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій
оскарженою постановою Вищий господарський суд України скасував, а
справу передав на новий розгляд. Постанова суду касаційної
інстанції обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій,
задовольняючи позов про відшкодування збитків, не врахували
відсутність у даному випадку вини Підприємства, оскільки складська
квитанція на спірне зерно, яка є єдиним товаророзпорядчим
документом, на підставі якої у Підприємства виникає обов'язок
повернути зерно Товариству, вилучена протоколом виїмки у
відповідача, а відповідно до частини п'ятої статті 24 Закону
України "Про зерно та ринок зерна в Україні" ( 37-15 ) (37-15)
видача
зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в
обмін на виписані на це зерно складські документи.
Товариство просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним
застосуванням судом норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення та постанову судів першої й апеляційної
інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, Вищий
господарський суд України послався на те, що у Підприємства
відсутня вина в простроченні видачі зі зберігання зерна за
договором зберігання, позаяк суди попередніх інстанцій не надали
належної юридичної оцінки тому факту, що протоколом Броварського
СМВ РСБЕЗ ГУ МВС України від 9 грудня 2003 року на партію зерна,
яке підлягало поверненню позивачу було накладено арешт, а
протоколом виїмки Яготинського РВ ГУ МВС України від 26 грудня
2003 року, вся документація щодо передачі зерна кукурудзи обсягом
1693266 кг від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма
"Урожай" до Товариства, в тому числі оригінал складської квитанції
N 535 від 25 листопада 2003 року серії АЖ N 001335 (далі -
складська квитанція N 535), на підставі якої у Підприємства
виникає обов'язок повернути зерно Товариству, вилучені у
Підприємства.
Відповідно до частини п'ятої статті 24 Закону України "Про
зерно та ринок зерна в Україні" ( 37-15 ) (37-15)
, на яку посилався і
Вищий господарський суд України, видача зерна володільцеві
складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на
це зерно складські документи.
Місцевим судом у справі N 70/7-04/17/12/18-05, рішення якого
залишено без змін постановою Вищого господарського суду України
від 30 серпня 2005 року, встановлено, що: на виконання пункту 1.1
договору зберігання зерна Підприємство прийняло від Товариства на
зберігання кукурудзу фуражну в кількості 2335,112 тонн, про що
була виписана складська квитанція N 535; у зв'язку із
пред'явленням експедитором 2 грудня 2003 року вимоги про видачу
зерна зі зберігання, яка була прийнята Підприємством як належна,
воно почало відвантаження зерна кукурудзи на підставі складської
квитанції N 535, проте було видано лише 623,460 тонн, що
підтверджується залізничними накладними з 5 грудня 2003 року до
9 грудня 2003 року; решта 1711,652 тонн зерна, належного
Товариству, Підприємство зі зберігання не видало.
Відповідно до частини другої статті 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням господарського суду
(іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду
однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в
яких беруть участь ті самі сторони.
Факт пред'явлення складської квитанції N 535 Підприємству не
заперечується у даній справі і ним самим. Крім того, зазначена
складська квитанція була вилучена саме у відповідача.
Відтак, Товариством було дотримано вимоги частини п'ятої
статті 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні"
( 37-15 ) (37-15)
щодо передачі зберігачу складського документа, а тому
Підприємство не мало законних підстав не видавати Товариству зерно
зі зберігання.
Статтею 415 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що особа, яка
здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від
охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно на першу вимогу
особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову. Це
положення закону відображено і в договорі зберігання.
Як вбачається з матеріалів справи, зерно належить до речей,
які визначені лише родовими ознаками, воно було здане на
зберігання і знаходиться на елеваторі Підприємства серед іншого
зерна кукурудзи такого ж сорту і такої ж якості, а тому відповідно
до статті 423 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
відповідач зобов'язаний був
повернути позивачеві рівну або обумовлену сторонами кількість
зерна, зданого на схов, того ж сорту і якості.
Згідно з частинами першою та другою статті 612 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не
приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк,
встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив
виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані
простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково
настала після прострочення.
Зазначеним рішенням у справі N 70/7-04/17/12/18-05 суд
зобов'язав Підприємство повернути Товариству 1711,652 тонн зерна,
а згодом за заявою кредитора змінено спосіб його виконання шляхом
стягнення з боржника вартості зерна.
Проте, зазначені обставини не враховані місцевим та
апеляційним судами при ухвалені рішення і постанови, а тому вони
обґрунтовано скасовані Вищим господарським судом України.
Тому підстави для скасування оскарженої постанови Вищого
господарського суду України відсутні.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Дабл ю Джей-Херсон" залишити без задоволення, а постанову Вищого
господарського суду України від 16 лютого 2006 року без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.