СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.04.2006 Справа N 31/215
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: головуючого - Шицького І.Б., суддів: Барбари В.П.,
Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,
Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., за участі представників позивача
- Хажанця В.М., відповідача - Огренчук Г.О., розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з
обмеженою відповідальністю "Міком-Хаус" (далі - Товариство) на
постанову Вищого господарського суду України від 17 січня
2006 року у справі N 31/215 за позовом Відкритого акціонерного
товариства "Акціонерна компанія "Київреконструкція" (далі -
Компанія) до Товариства, за участі третьої особи - Головного
управління комунальної власності міста Києва Київської міської
державної адміністрації
про здійснення захисту порушеного права
В С Т А Н О В И Л А:
З позовом у Господарський суд міста Києва Компанія звернулась
14 березня 2005 року, мотивувавши заявлену вимогу положеннями
статті 15, абзацу третього частини другої статті 16 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК України) і частини другої
статті 20 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
(далі - ГК
України) та тим, що:
- Компанія є орендарем нежитлового будинку N 16/7 (літ. "А")
по вул. Круглоуніверситетській в місті Києві (далі - будинок
N 16/7) на підставі рішення Київської міської ради від
18 листопада 2004 року N 696/2106 ( ra0696023-04 ) (ra0696023-04)
;
- поруч із вказаним будинком N 16/7 проводиться будівництво
житлово-офісного комплексу з автостоянкою, що розташований по
вул. Крутий Узвіз, 7 у Печерському районі міста Києва (далі - ЖБК
N 7), замовником-інвестором якого є Товариство;
- зазначені ремонтно-будівельні роботи по вул. Крутий Узвіз,
7 здійснюються без дозволу та належного погодження із Головним
управлінням контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном
м. Києва та Управлінням державного архітектурно-будівельного
контролю Київської міської державної адміністрації;
- відповідно до проекту будівництва ЖБК N 7 передбачається
здійснення примикання зазначеного ЖБК до будинку N 16/7 та
закриття вікон у торцевій стіні вказаного будинку, що, на думку
позивача, призводить до порушення його прав та охоронюваних
законом інтересів як орендаря будинку N 16/7.
Компанія просила суд зобов'язати Товариство припинити
будь-які будівельні роботи на території будинку N 16/7.
Товариство позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим,
що Компанія не є орендарем будинку N 16/7, а лише мала намір ним
стати, про що свідчить укладений 1 грудня 2005 року між Компанією
та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі -
Підприємство) попередній договір N 10/1425, який на момент подачі
позовної заяви втратив свою чинність, а тому позивач не є
користувачем будинку N 16/7 і, відповідно, його права Товариством
не могли бути порушенні. Крім того, відповідач зазначив, що
орендарем вказаного будинку N 16/7 є Міністерство внутрішніх справ
України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 квітня
2005 року позов задоволено з тих підстав, що:
- позивач має намір у найближчий час отримати у користування
будинок N 16/7, про що свідчить наданий у судовому засіданні
попередній договір N 06/1425 від 1 лютого 2005 року (дійсний до
1 червня 2005 року), укладений з Підприємством, як орендодавцем
вказаного будинку, та зацікавлений у тому, щоб цей будинок
відповідав відповідній технічній характеристиці, що підтверджує
його дійсний інтерес щодо використання у подальшому будинку N 16/7
та прилеглої до нього території;
- проектом ЖБК N 7 передбачається примикання ЖБК до будинку
N 16/7 та закриття вікон у торцевій стіні вказаного будинку, чим
порушується охоронюваний законом інтерес Компанії;
- Товариство не надало суду документальних доказів, якими б
підтверджувалось його право на початок будь-яких робіт у будинку
N 16/7 та прилеглій до нього земельній ділянці, а також доказів на
підтвердження того факту, що воно має необхідні погодження та
дозволи на проведення ремонтно-будівельних робіт у будинку N 16/7
та прилеглої до нього території (земельній ділянці).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
9 червня 2005 року зазначене судове рішення скасовано, а в позові
відмовлено.
Апеляційний суд встановив, що Товариство на момент прийняття
місцевим судом рішення мало відповідні дозволи на проведення
будівельних робіт з будівництва ЖБК N 7. Крім того, апеляційний
суд зазначив, що позивач довів належним чином порушення
Товариством його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки
не надав суду доказів укладання основного договору оренди будинку
N 16/7, а попередній договір не є доказом фактичного користування
спірним будинком.
Оскарженою постановою від 17 січня 2006 року Вищий
господарський суд України постанову Київського апеляційного
господарського суду скасував, а рішення Господарського суду
м. Києва залишив без змін з наведених у цьому рішенні підстав.
Товариство просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу порушенням судом
норм матеріального та процесуального права, а саме статті 41
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статті 4 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, статей 32, 34, 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України),
невідповідністю оскарженої постанови рішенню Конституційного Суду
України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 ( v018p710-04 ) (v018p710-04)
щодо
офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4
Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (1618-15)
(справа про
охоронюваний законом інтерес), а також виявленням факту різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про
задоволення позову, Вищий господарський суд України погодився з
його висновком про те, що існування попереднього договору свідчить
про існування прагнення Компанії до користування будинком N 16/7,
а відтак, про існування охоронюваного законом інтересу Компанії як
майбутнього користувача будинком N 16/7.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від
1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 ( v018p710-04 ) (v018p710-04)
у справі
N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів
України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої
статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (1618-15)
(справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний
законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4
Цивільного процесуального кодексу України та інших законах
України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба
розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним
та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом
об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві
простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового
захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення
індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать
Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і законам України, суспільним
інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим
загальноправовим засадам.
Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
рішення Конституційного Суду України є
обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до
застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні
підвідомчих їм спорів.
Під час розгляду справи суди встановили, що Компанія статусу
орендаря будинку N 16/7 не набула, цим будинком фактично не
користується, а тому названий нею інтерес не пов'язаний з її
суб'єктивними правами і тому не підлягає правовому захисту і не
може вважатись законним інтересом. Крім того цей інтерес
спрямований на ущемлення прав відповідача.
Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в
разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього
Кодексу, згідно з частиною третьою якої не допускаються дії особи,
що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також
зловживання правом в інших формах.
Відтак, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні
позову.
Тому, оскаржена постанова Вищого господарського суду України
підлягає скасуванню як незаконна, а постанова апеляційного суду -
залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Міком-Хаус" задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України від 17 січня 2006 року скасувати, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 9 червня 2005 року залишити в
силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.