СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.04.2006 Справа N 45/435
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: головуючого - Барбари В.П., суддів: Карпечкіна П.Ф.,
Колесника П.І., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,
за участі представників позивача - Д., відповідача - Б., К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Акціонерного комерційного банку "Райффайзенбанк Україна" (далі -
Банк) на постанову Вищого господарського суду України від 19 січня
2006 року у справі N 45/435 за позовом Компанії "Хавако Трейдінг
Лімітед" (далі - Компанія) до Банку, за участі третьої особи -
Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа-Груп"
про визнання недійсним договору N PL/SR-2004/228 застави майнових
прав вимоги (майнова порука) від 30 квітня 2004 року, повернення
безпідставно набутого майна та відшкодування доходів отриманих від
цього майна
В С Т А Н О В И Л А:
З позовом у Господарський суд м. Києва Компанія звернулася
14 липня 2005 року, мотивувавши заявлену вимогу тим, що спірний
договір застави не відповідає положенням статті 576 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК України), статтям 4, 12, 16,
49 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
та статті 18 Закону
України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
. Зокрема,
позивач зазначив, що:
- відповідно до частини першої статті 576 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема
річ, цінні папери, майнові, що може бути відчужене заставодавцем і
на яке може бути звернене стягнення;
- частиною п'ятою статті 4 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
передбачено, що предметом застави не можуть бути
вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава
яких забороняється законом;
- спірний депозитний сертифікат є іменним;
- згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про
цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
іменні сертифікати обігу
не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним;
- майнові права за депозитним сертифікатом є похідними від
останнього, а тому, оскільки іменний депозитний сертифікат
відчуженню не підлягає, то не можуть підлягати відчуженню і
майнові права за ним;
- при визнанні договору застави недійсним Банк зобов'язаний
повернути Компанії депозит у сумі 260 000 доларів США разом з
нарахованими відповідно до статті 536 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
процентами за користування чужими грошовими коштами.
Банк позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що
предметом спірного договору застави є майнові вимоги за депозитним
сертифікатом, а не за ощадним, а частина друга статті 18 Закону
України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
встановлює
обмеження щодо обігу ощадного сертифікату. Крім того, предметом
застави є майнове право вимоги за депозитним сертифікатом,
обмежень на розпорядження яким законом не встановлено. Позивачем
також не доведено особистий характер вимоги за спірним депозитним
сертифікатом.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17 серпня 2005 року
позов задоволено частково: на підставі статей 203, 215 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
визнано недійсним договір N PL/SR-2004/228 від
30 квітня 2004 року, стягнуто з відповідача на підставі частини
першої статті 216 та статті 536 ЦК України 260000 доларів США
суми депозиту, 915,78 доларів США відсотків за депозитним
сертифікатом, 6695,72 доларів США процентів за користування чужими
коштами, а в решті позову відмовлено. Судове рішення обґрунтовано
тим, що:
- на момент укладення сторонами оспорюваного договору застави
право застави у відповідача не виникло і виникнути не могло,
оскільки предмет застави на момент укладання договору був
відсутній;
- законодавство України визначає поняття "ощадний сертифікат"
та поняття "депозитний сертифікат" такими, що є тотожними і мають
однакове правове регулювання, чинне законодавство України не
містить окремих вимог щодо обов'язкових реквізитів депозитного
сертифікату, які б відрізнялися від обов'язкових реквізитів
ощадного сертифікату, а тому спірні депозитні сертифікати за
правовою природою є іменними ощадними сертифікатами;
- сам відповідач ототожнює поняття "депозитний сертифікат" та
"ощадний сертифікат", позаяк укладені між сторонами договори
депозиту мають назву: "Договір про розміщення строкового депозиту
з видачею ощадного сертифікату";
- майнові права вимоги за депозитними сертифікатами мають
особистий характер для позивача і в силу частини третьої статті 18
Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
не
можуть бути ним відчужені, в тому числі і передані в заставу;
- оскільки договір застави судом визнано недійсним, то Банк
зобов'язаний повернути Компанії грошові кошти, отримані ним за
депозитним сертифікатом серії АБ 000497, а саме - суму депозиту у
розмірі 260000 доларів США з нарахуванням на цю суму процентів
відповідно до статті 536 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Постановою від 2 листопада 2005 року Київський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення скасував, а в позові
відмовив з тих підстав, що передача у заставу майнових прав до
укладання депозитного договору не суперечить вимогам діючого
законодавства, зокрема, статтям 4, 12, 16, 49 Закону України "Про
заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, а стаття 4 названого Закону та стаття 576 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
до спірних відносин не застосовуються, позаяк
предметом договору застави є майнові права вимоги за депозитним
сертифікатом, а не депозитний сертифікат.
Оскарженою постановою Вищий господарський суд України
постанову Київського апеляційного господарського суду скасував, а
рішення Господарського суду м. Києва залишив без змін з підстав,
зазначених у вказаному рішенні.
Банк просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням
судом норм матеріального права, а також невідповідністю оскарженої
постанови статті 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
. Банк,
зокрема, зазначає, що пунктом 3.1 Положення про порядок здійснення
банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і
фізичними особами (затверджено Постановою Правління Національного
банку України від 3 грудня 2003 року N 516 ( z1256-03 ) (z1256-03)
та
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року
за N 1256/8577; далі Положення N 516) передбачено, що проведення
розрахункових операцій за вкладними (депозитними) рахунками
юридичної особи забороняється, крім операцій, пов'язаних з
реалізацією майнових прав на суму вкладу (депозиту) відповідно до
укладених договорів застави та законодавства України. Виходячи з
зазначеної норми, Банк вважає, що застава майнових прав вимоги
(майнова порука) надає йому право на стягнення грошових коштів з
депозитного рахунку Компанії.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судами
першої та апеляційної інстанції, що:
- 30 квітня 2004 року між Банком (заставодержатель) та
Компанією (заставодавець) в забезпечення виконання зобов'язань
Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа-Груп" за
договором про надання кредитної лінії N 19/1-096/2004 від
29 квітня 2004 року, укладено договір N PL/SR-2004/228 застави
майнових прав вимоги (майнова порука) від 30 квітня 2004 року
(далі - договір застави від 30 квітня 2004 року), відповідно до
пункту 1.2 якого предметом застави сторони визначили майнові права
вимоги за депозитним сертифікатом серії АБ N 003444;
- зазначений депозитний сертифікат виданий на підставі
договору N АБ/003444 про розміщення строкового депозиту з видачею
ощадного сертифікату від 14 травня 2004 року;
- відповідно до додаткової угоди N 4 від 21 серпня 2004 року
до договору застави від 30 квітня 2004 року, предмет застави було
змінено, а саме: майнові права за депозитним сертифікатом серії
АБ N 003444 змінено на майнові права за депозитним сертифікатом
серії АБ N 000497, виданий заставодержателем заставодавцю
21 серпня 2004 року.
Зважаючи на те, що договір застави було укладено раніше ніж
видано депозитний сертифікат, майнове право вимоги за яким
виступало предметом застави, місцевий суд дійшов висновку про те,
що на момент укладання договору застави право застави у
відповідача не виникло і виникнути не могло, оскільки предмет
застави був відсутній, що суперечить статтям 12, 16, 49 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Зазначений висновок є помилковим, позаяк згідно з частиною
першою статті 49 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
заставодавець може укласти договір застави як належних йому на
момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він
є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Пунктом 1.2 договору застави від 30 квітня 2004 року
передбачено предметом застави майнові права заставодавця за
депозитним сертифікатом N АБ 003444, який повинен був бути виданий
14 травня 2004 року.
Отже, договором застави предмет застави було чітко
передбачено, а тому передача у заставу майнових прав до укладання
депозитного договору і, відповідно, видачі депозитного сертифікату
не суперечить вимогам діючого законодавства.
Дійшовши висновку про те, що поняття "ощадний сертифікат" та
"депозитний сертифікат" діючим законодавством визнаються такими,
що є тотожними і мають однакове правове регулювання та
застосовуючи статтю 18 Закону України "Про цінні папери і фондову
біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
, якою передбачена заборона продажу (відчуження)
іншим особам іменних сертифікатів, суди першої та касаційної
інстанцій не звернули увагу на те, що предметом застави
передбачені майнові права вимоги за депозитним сертифікатом, а не
сам депозитний сертифікат.
Відповідно до пункту четвертого статті 12 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
особа може за відплатним або безвідплатним договором
передати своє майнове право іншій особі, крім випадків,
встановлених законом.
Пунктом першим статті 576 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено,
що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні
папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на
яке може бути звернене стягнення, а згідно з частиною п'ятою цієї
ж статті предметом застави не можуть бути вимоги, які мають
особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена
законом.
Аналогічне положення містить і частина п'ята статті 4 Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, якою встановлено, що предметом
застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а
також інші вимоги, застава яких забороняється законом.
У разі звернення стягнення на заставлені майнові права
вимоги, відбувається заміна кредитора у зобов'язанні шляхом
відступлення права вимоги, на яку поширюються відповідні положення
законодавства, що регулюють заміну кредитора у зобов'язанні.
Так, згідно зі статтею 515 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
заміна
кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з
особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди,
завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Законодавча заборона заміни кредитора у зобов'язаннях,
нерозривно пов'язаних з особою кредитора, обумовлена передусім
тим, що такі зобов'язання за своєю природою не пристосовані до
передачі.
Отже, з'ясовуючи чи носять вимоги особистий характер, судам
необхідно враховувати те, чи пристосовані такі вимоги до передачі
їх третій особі, чи ні.
Суди першої та касаційної інстанцій задовольняючи позов,
виходили з того, що майнові права вимоги за депозитним
сертифікатом серії АБ N 003444 (депозитним сертифікатом серії
АБ N 000497) мають особистий характер, оскільки він є іменним
сертифікатом, і тому майнові права вимоги за ним належать лише
особі, названій у цьому сертифікаті, а саме - Компанії в особі її
представництва в Україні. Крім того, Вищий господарський суд
України зазначив, що позаяк відповідно до частини першої
статті 1065 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та пункту 1.1 Положення N 516
( z1256-03 ) (z1256-03)
ощадний (депозитний) сертифікат засвідчує право
власника сертифіката на одержання після закінчення встановленого
строку суми вкладу (депозиту) та процентів, встановлених
сертифікатом, то відчуження сертифіката відбувається в разі
відчуження самого майнового права, яке засвідчується таким
сертифікатом.
Такі висновки судів першої та касаційної інстанцій є
помилковими, оскільки по-перше перехід права вимоги за
сертифікатом не тягне за собою перехід права власності на такий
сертифікат, а по-друге майнові вимоги за депозитним сертифікатом
нерозривно не пов'язані з особою, зазначеною в ньому, і
передбачають можливість їх передачі до іншої особи, а тому не
носять особистий характер.
Відтак, заборона на заставу майнових прав вимоги за
депозитним сертифікатом чинним законодавством не передбачена, а
тому у суду першої інстанції не було підстав для визнання договору
застави недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суд
першої інстанції безпідставно задовольнив позовну вимогу про
стягнення з відповідача суми депозиту з нарахованими відсотками,
позаяк згідно з підпунктом "є" пункту 3.1 та пункту 5.5.1 договору
застави від 30 квітня 2004 року сторонами узгоджені умови, за
якими заставодержатель має право незалежно від настання терміну
виконання боргових зобов'язань отримати їх виконання за рахунок
сум, що підлягають виплаті заставодавцю за правом вимоги Компанії
до Банку, встановленого депозитним сертифікатом.
У зв'язку з цим, Вищий господарський суд України, скасовуючи
постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого
суду про задоволення позову, неправильно застосував норми
матеріального і процесуального права, які регулюють спірні
правовідносини, що призвело до ухвалення ним незаконної постанови,
а тому вона підлягає скасуванню.
Натомість постанова суду апеляційної інстанції про відмову в
позові Компанії ґрунтується на всебічному та повному дослідженні
фактичних обставин і на належній оцінці доказів, що мають значення
для розгляду справи і вирішення спору по суті, а юридичні висновки
ґрунтуються на положеннях норм матеріального права.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку
"Райффайзенбанк Україна" задовольнити, постанову Вищого
господарського суду України від 19 січня 2006 року скасувати, а
постанову Київського апеляційного господарського суду від
2 листопада 2005 року залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.