Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Шицького І.Б., суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" до відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання недійсним договору, В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2005 року відкрите акціонерне товариство "Харківський тракторний завод імені С.Орджонікідзе" пред'явило у господарському суді Харківської області позов до відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання недійсним договору застави товарів в обороті від 27 грудня 2002 року з тих мотивів, що спірний договір укладено з порушенням вимог частини 5 статті 11 Закону України "Про заставу" (2654-12) .

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням господарського суду Харківської області від 9 серпня 2005 року позов задоволено з тих підстав, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про заставу" (2654-12) , оскільки його умови не були погодженні з Фондом державного майна України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано та в позові відмовлено за відсутністю підстав для визнання спірного договору недійсним.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 року скасовано постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Харківської області залишено без змін.

23 лютого 2006 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 року у справі N 37/192-05.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням Вищим господарським судом України норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами, позивач є відкритим акціонерним товариством, створеним у процесі корпоратизації, щодо якого прийнято рішення про приватизацію майна.

Визнаючи недійсним укладений між сторонами договір застави, суд першої інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд України, виходив з того, що підставою недійсності зазначеного договору є недодержання вимог частини 5 статті 11 Закону України "Про заставу" (2654-12) , відповідно до якої з моменту прийняття рішення про приватизацію відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава його майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.

Проте висновки судів першої та касаційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (435-15) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України (435-15) . Застосовуючи до правовідносин сторін положення частини 5 статті 11 Закону України "Про заставу" (2654-12) , лише суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що згадана правова норма безпосередньо не визначає недійсність договору застави майна, укладеного без дотримання вимог цієї норми.

Крім того, проаналізувавши положення Порядку (z0171-01) , яким визначено основні засади прийняття органами приватизації рішення щодо погодження умов договору застави, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що цим Порядком передбачено подання до відповідного органу приватизації проекту договору застави або укладеного договору застави відповідно до вимог чинного законодавства (пункт 2.2, пункт 3.1, абзац 3 пункту 4 Порядку).

Слід зазначити, що статтею 4 Закону України "Про заставу" (2654-12) , якою визначено вимоги до предмету застави, не встановлено заборони щодо застави товарів в обороті або в переробці будь-якими суб'єктами підприємницької діяльності - заставодавцями.

Правильним є також висновок суду Харківського апеляційного господарського суду про те, що згідно з Порядком (z0171-01) саме позивач повинен звернутися до органу приватизації з відповідною письмовою заявою та необхідним пакетом документів для отримання рішення щодо погодження умов договору застави. Проте відкрите акціонерне товариство "Харківський тракторний завод імені С.Орджонікідзе" не надало доказів вчинення таких дій, відповідно й не надало доказів відмови органу приватизації в погодженні умов укладеного сторонами договору застави.

Не спростувавши висновку суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів факт порушення свого суб'єктивного цивільного права, Вищий господарський суд України не дав належної юридичної оцінки тій обставині, що звернення до суду з даним позовом фактично є намаганням відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод імені С.Орджонікідзе" покласти на відповідача несприятливі правові наслідки через невиконання самим позивачем свого обов'язку.

За цих обставин у Вищого господарського суду України не було законних підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Тому оскаржена постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а скасована нею законна й обґрунтована постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 року у справі N 37/192-05 - скасувати.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2005 року залишити в силі.

Постанова є остаточна і оскарженню не підлягає.