Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Гончар Л.Я., Лиски Т.О., Сороки М.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 19 травня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької  області від 3 серпня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління МВС України в Хмельницькій області та Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" про стягнення одноразової допомоги, -

встановила:

В грудні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому вказував, що з 1992 року по 2003 рік перебував на службі в органах внутрішніх справ, де отримав захворювання, що пов'язане з проходженням служби.

У зв'язку з цим позивач звернувся із заявою до Управління МВС України в Хмельницькій області щодо виплати йому одноразової допомоги у розмірі 22032,00 грн.

Управлінням МВС України в Хмельницькій області у виплаті зазначених коштів відмовлено.

Вважаючи, що такими діями порушено його право на матеріальне забезпечення, передбачене статтею 23 Закону України "Про міліцію" (565-12) , заявник просив суд винести рішення, яким зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову допомогу в сумі 22 032,00 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 19 травня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької  області від

3 серпня 2005 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України (2747-15) , підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ з 7 грудня 1992 року до 14 липня 2003 року. В період служби, яка безпосередньо не була пов'язана з виконанням обов'язків по охороні громадського порядку і громадської безпеки, захворів і через 2 місяці після звільнення медико-соціальною експертною комісією визнаний інвалідом 3 групи.

У зв'язку з цим він звернувся за виплатою одноразової допомоги відповідно до п.2б Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №59 від 29.06.91 (59-91-п) .

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що оскільки позивач отримав захворювання в період служби, яка безпосередньо не була пов'язана з виконанням обов'язків по охороні громадського порядку і громадської безпеки, то при обчисленні розміру матеріальної допомоги, що підлягає виплаті, в даному випадку слід керуватися положеннями постанови Кабінету Міністрів України №488 від 19.08.1992 (488-92-п) р. "Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум", на підставі якої страховиком було нараховано та виплачену суму матеріальної допомоги в розмірі 3600 грн.

Зазначений висновок колегія суддів визнає обгрунтованим, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію" (565-12) , працівник міліції підлягає обов'язковому державному страхуванню, порядок і умови якого встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 23 закріплює основні положення державного страхування та відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва працівника міліції, а також визначає граничні суми грошових виплат у разі настання страхового випадку.

Відповідно до п. 3 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про міліцію" (565-12) від 25 грудня 1990 року, стаття 23 набрала чинності після затвердження постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 29 червня 1991 (59-91-п) року (у редакції постанови № 627 (627-92-п) від 19 листопада 1992 року зі змінами, внесеними постановами від 9 березня 1995 року № 165 (165-95-п) та від 22 березня 1995 року № 206 (206-95-п) ) Положення про порядок і умови державного обов'язкового страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України (далі - Положення), яким визначено порядок і умови проведення страхових виплат, передбачених законом у разі настання подій, вичерпний перелік яких наведено в законі, встановлено критерії визначення розміру відшкодування в залежності від ступеня втрати працездатності в межах граничної суми, встановленої цією нормою закону, визначено строки і порядок виплати страхових сум.

За змістом пунктів 1, 3, 4, 5 Положення, МВС України перераховує страхові платежі з державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України на спеціальний рахунок страховиків, уповноважених для здійснення цього виду страхування, які при настанні страхових подій, передбачених у п. 2 цього Положення, проводять виплату страхових сум.

Спори, які виникають з приводу виплати страхових сум, вирішуються в судовому порядку, сторонами в якому є застрахований (його спадкоємці) і страховик. (п. 4 Положення).

При цьому Положення в межах, передбачених законом, визначає розмір одноразових страхових виплат окремо: для випадків загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю, і окремо - у випадках, не пов'язаних безпосередньо із зазначеною участю.

Враховуючи, що зазначене Положення відповідно до п. 3 Постанови Верховної Ради України від 25 грудня 1990 року прийняте на підставі ст. 23 Закону України "Про міліцію" (565-12) і з часом його прийняття пов'язаний час введення в дію цієї статті, висновок позивача про те, що передбачене Положенням страхове відшкодування є самостійною грошовою виплатою, відмінною від грошової виплати, передбаченої п. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію" (565-12) , є невірним.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України (2747-15) підстави для їх обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити Бондару Євгенію Вікторовичу у задоволенні його касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,  колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 19 травня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької  області від 3 серпня 2005 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.