ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
17.01.2006 Справа N 5/53(22/139)
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний
комбінат "Запоріжсталь" (далі - Товариство) на постанову Вищого
господарського суду України від 3 листопада 2005 року у справі за
N 5/53(22/139) за позовом Товариства до Державного підприємства
"Придніпровська залізниця" (далі - Підприємство)
про стягнення 6932 грн. 52 коп.,
В С Т А Н О В И Л А:
З позовом до господарського суду Дніпропетровської області
позивач звернувся 16 березня 2004 року, обґрунтувавши заявлену
позовну вимогу безпідставністю списання відповідачем в
безакцептному порядку з особового рахунку Товариства спірної суми
як плати за послуги з візування залізничних накладних.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
14 квітня 2005 року, залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 червня
2005 року, в позові відмовлено.
Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій
оскарженою постановою Вищий господарський суд України залишив без
змін.
Ухвалені у справі судові рішення всіх інстанцій обґрунтовані
посиланнями на положення статей 5, 62 Статуту залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
(далі - Статут), пунктів 2.6, 2.7, 2.8, 2.10 Правил
розрахунків за перевезення вантажів (затверджені наказом
Міністерства транспорту України N 644 ( z0864-00 ) (z0864-00)
від
21 листопада 2000 року; далі - Правила) та пунктів 3.2 - 4.4
укладеного між сторонами договору N ПР/ДН-3-03/173/205/НЮ про
організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за
перевезення та надані залізницею послуги (20/2003/905) від
17 квітня 2003 року (далі - Договір). На думку суддів, з фактичних
обставин справи та на підставі зазначених правових актів випливає,
що відповідач мав право самостійно списувати з особового рахунку
позивача кошти за надані послуги з візування залізничних
накладних.
Не заперечуючи факт надання відповідачем зазначених послуг і
суму сплати за них, позивач вважав, що списання цих коштів повинно
відбуватися у взаємоузгодженому порядку шляхом підписання
накопичувальних карток про надані послуги і їх вартість
працівниками залізничної станції та платника.
У зв'язку з цим він просить всі судові рішення та постанови
скасувати і передати справу на новий розгляд, мотивуючи касаційну
скаргу невідповідністю оскарженої постанови рішенням Верховного
Суду України, неправильним застосування судом норм матеріального
та процесуального права, а також виявленням факту різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги на постанову
апеляційного суду і рішення суду першої інстанції, Вищий
господарський суд України виходив з того, що відповідно до пункту
3.2 Договору у міру виконання перевезень та надання послуг
відповідач має право списувати відповідні суми (перевізну плату,
додаткові збори, штрафи) з особового рахунку позивача на підставі
перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за
користування вагонами, контейнерами і т. ін.
Зі змісту зазначеного пункту вбачається, що Договір
встановлює тільки підстави списання коштів, але не передбачає
порядку списання.
Тому, судам слід було врахувати, що відповідно до пункту 2.6
Правил ( z0864-00 ) (z0864-00)
списання коштів з рахунку платника
здійснюється, зокрема, на підставі накопичувальних карток,
складених станціями в трьох примірниках, із зазначенням в них
відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості
підтверджуються підписами працівників станції і платника, а в разі
їх непогодження представник вантажовласника зобов'язаний підписати
їх із застереженнями. В такому разі спірні питання повинні
вирішуватися у претензійно-позовному порядку.
Право Міністерства транспорту України встановлювати порядок
розрахунків за перевезення вантажів не суперечить положенням
пунктів 5, 62 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
.
Відтак, плата за надання послуг може стягуватися залізницею
після її узгодження з вантажовласником.
В даній справі судами встановлено, що позивач підписав
накопичувальні картки із застереженнями, що є доказом відсутності
його згоди на списання спірної суми, а тому безакцептне списання
відповідачем зазначених коштів із особового рахунку Товариства
суперечить встановленому законодавством порядку.
У зв'язку з цим оскаржені у справі рішення та постанови
ухвалені судами в результаті неправильного застосування норм
матеріального права, а тому підлягають скасуванню як незаконні і
необґрунтовані.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" задовольнити,
постанову Вищого господарського суду України від 3 листопада
2005 року, постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 14 червня 2005 року та рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 14 квітня
2005 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.