ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
12.04.2005 Справа N 32/629
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на постанову Вищого
господарського суду України від 12 січня 2005 року N 32/629 у
справі за позовом приватного підприємства "Оптимум" до ДПІ у
Дніпровському районі м. Києва та відділення Державного
казначейства у Дніпровському районі м. Києва
про стягнення 2298374 грн. суми бюджетної заборгованості з податку
на додану вартість за січень 2002 року та 122112 грн. 61 коп.
відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості,
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2003 року приватне підприємство "Оптимум" подало до
господарського суду міста Києва позов до ДПІ у Дніпровському
районі м. Києва та відділення Державного казначейства у
Дніпровському районі м. Києва про стягнення 2298374 грн. суми
бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за січень
2002 року та 122112 грн. 61 коп. відсотків, нарахованих на суму
бюджетної заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що за
договором купівлі-продажу від 25 грудня 2001 року N 18/12-01
позивач придбав у ТОВ "САНДРА" резистори прецизійні на загальну
суму 13791760 грн., у тому числі 2298626 грн. 67 коп. податку на
додану вартість, які відображено у податковій накладній та
включено до податкової декларації за січень 2002 року. 7 листопада
2002 позивач подав до податкового органу уточнену податкову
декларацію, де відображено від'ємне значення ПДВ у сумі
2298374 грн. Згідно з положеннями ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
ця сума є бюджетною
заборгованістю та підлягає відшкодуванню з Державного бюджету
України. На момент подачі позову на банківський рахунок позивача
кошти в рахунок бюджетного відшкодування не надходили.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23 березня
2004 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України
на користь позивача 2298374 грн. суми бюджетної заборгованості з
податку на додану вартість за січень 2002 року та 122112 грн.
61 коп. відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
18 травня 2004 року вищевказане рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 12 січня
2005 року N 32/629 постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18 травня 2004 року залишено без змін.
Рішення та постанови мотивовані тим, що оскільки позивачем у
податковій декларації за січень 2002 року заявлено, що сума
бюджетного відшкодування у розмірі 2298374 грн. відповідно до пп.
7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підлягає сплаті на банківський рахунок позивача, то
зазначене бюджетне відшкодування мало відбутися протягом місяця,
наступного після подачі вказаної декларації. На момент розгляду
судами справи на банківський рахунок позивача кошти в рахунок
бюджетного відшкодування не надходили. У відповідності з
вищевказаною нормою закону на бюджетну заборгованість
нараховуються відсотки на рівні 120% від облікової ставки НБУ.
Ухвалою Верховного Суду України від 17 березня 2005 року
порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови
Вищого господарського суду України від 12 січня 2005 року N 32/629
за касаційною скаргою ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, де
поставлено питання про скасування цієї постанови, постанови
Київського апеляційного господарського суду від 18 травня
2004 року і рішення господарського суду міста Києва від 23 березня
2004 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
При вирішенні даного спору судами не взято до уваги те, що
відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі - Закон) бюджетне відшкодування - це
сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку
з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Приймаючи оскаржувану постанову, Вищий господарський суд
України на підставі пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
дійшов висновку про те, що для включення сум
податку на додану вартість до податкового кредиту достатньо таких
підстав, як здійснення операції з придбання товарів та наявність
належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником
податку на додану вартість.
У той же час, наведена вище норма - пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачає, крім визначених судом
обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на
податковий кредит, ще наявність такої підстави, як сплата
платником податку у звітному періоді відповідних сум податку.
Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку на додану вартість зараховуються до Державного
бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного
відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.
Тобто законодавцем чітко передбачено, що однією з
обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з
податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету
України.
Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які
були сплачені до бюджету, випливає з самої суті поняття податку,
його основної функції - формування доходів Державного бюджету
України (п. 19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
, а також з поняття платника податку на додану
вартість, як особи, яка зобов'язана здійснювати утримання та
внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п. 1.3 ст. 1
Закону).
Системний аналіз вищевказаних норм свідчить, що Законом
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою,
надходженням до бюджету податку на додану вартість та
відшкодуванням цього податку. При цьому зазначені етапи нерозривно
пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних
сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та
відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що
були сплачені у вигляді податку.
За змістом Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на відшкодування
виникає лише при фактичному надходженні податку на додану вартість
до Державного бюджету України від платника податку - продавця, а
не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати
покупцем податку в ціні товару.
Ненадходження податку на додану вартість до бюджету є
наслідком того, що установчі документи одного з постачальників
продавця (ТОВ "САН-ДРА") - приватного підприємства "Діксі-98" -
визнані недійсними рішенням Дарницького районного суду м. Києва
від 4 вересня 2001 року. Наведене свідчить про невідповідність
вимогам Закону усіх податкових накладних, виданих приватним
підприємством "Діксі-98", та безпідставність включення ТОВ
"САН-ДРА" та позивачем відповідних сум до податкового кредиту з
податку на додану вартість.
Крім того, ще одного постачальника - ТОВ "АСТ" - було
ліквідовано згідно з рішенням ДПІ у Мінському районі м. Києва від
31 липня 2002 року та рішенням виконкому Мінського району м. Києва
від 23 серпня 2002 року N 731. У відповідності з поясненнями
директора ТОВ "АСТ" Барчука В.І. підприємство ніяких
фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "САН-ДРА" не мало.
Згідно довідки N 1 від 5 грудня 2002 року та відповіді від
20 грудня 2002 року N 1942/7/23-121 ДПІ у м. Полтава встановлено,
що Полтавська виправна колонія N 6-4 та Божківська виправна
колонія-16 не реалізовували резистори прецизійні ТОВ "САН-ДРА".
Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм
матеріального права призвели до неправильного вирішення спору, усі
ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа -
передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому
розгляді справи слід врахувати наведене та вирішити спір
відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-21 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 12 січня
2005 року N 32/629, постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18 травня 2004 року та рішення
господарського суду міста Києва від 23 березня 2004 року
скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.