ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 3/139
(скасовано постанову ВГСУ)
головуючого,
суддів,
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
за участі представників
позивача: присутній,
відповідача: присутні,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Акціонерного товариства закритого типу "МК" (далі -Товариство) на
постанову Вищого господарського суду України від 6 квітня 2004
року у справі за позовом Комунального підприємства по утриманню
житлового господарства Печерського району м. Києва "П" (далі -
Підприємство) до Товариства про дострокове розірвання договору
оренди № 36447 від 23 вересня 1997 року та виселення,
встановила:
З позовом до Господарського суду м. Києва Підприємство звернулося
4 лютого 2003 року.
Заявлені позовні вимоги мотивовані порушенням Товариством вимог
статей 161, 269 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та пункту 4.2. договору оренди
нежитлового приміщення за № 36447, укладеного з позивачем 23
вересня 1997 року (далі - Договір оренди), позаяк Товариство
використовувало орендовані приміщення не за прямим призначенням,
як це передбачено пунктом 4.2. Договору оренди та довідкою
відповідача від 10 вересня 2002 року за № 431, про те, що він
використовує надане в оренду приміщення тільки для продажу
літератури українською та іншими мовами.
Товариство позов не визнало, мотивуючи свої заперечення посиланням
на угоду від 1 вересня 2002 року за № 47 про зміну умов Договору
оренди (далі - угода № 47), згідно з пунктом першим якої
Орендодавець та Орендар домовились про оренду приміщення з метою
використання для магазину. Воно вважає, що, здійснюючи виключно
торгівельну діяльність, не порушує умов Договору.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17 березня 2003 року
позов задоволено, Договір оренди розірвано на підставі пункту
першого статті 269 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та виселено Товариство з
орендованого приміщення. Суд дійшов висновку, що при підписанні
Договору оренди та угоди № 47 орендар взяв на себе обов'язок
використовувати приміщення лише для торгівлі поліграфічною
продукцією українською та іншими мовами.
Постановою від 18 червня 2003 року Київський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін,
обгрунтувавши її тими ж доводами, що і суд першої інстанції.
Постановою від 6 квітня 2004 року Вищий господарський суд України
постанову Київського апеляційного господарського суду залишив без
змін. Суд касаційної інстанції в обгрунтування законності
задоволення позову судами першої і апеляційної інстанцій додатково
послався на положення частини другої статті 18 і частини третьої
статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
(далі - Закон про оренду).
Товариство просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням
судом положень статей 4, 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, пункту першого
статті 18 Закону про оренду та статей 42, 84 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України).
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з
таких підстав. Оскаржена постанова Вищого господарського суду
України, якою підтверджено законність апеляційної постанови та
рішення суду першої інстанції щодо задоволення позову, грунтується
на висновку про те, що договором оренди № 36447 та додатковою
угодою № 47 до нього визначено пряме цільове призначення
-переданого в оренду приміщення - для книжкового магазину. А
використання частини займаного приміщення для торгівлі
канцелярськими виробами є згідно з частиною третьою статті 26
Закону про оренду ( 2269-12 ) (2269-12)
достатньою підставою для
дострокового розірвання договору оренди і виселення відповідача.
Проте, зазначений висновок господарських судів всіх інстанцій
помилковий, позаяк ґрунтується на неповному з'ясуванні фактичних
обставин справи та на неналежній оцінці наявних у ній доказів.
Одним із доводів касаційної скарги є посилання Товариства на те,
що воно стало орендарем спірного приміщення в результаті придбання
у серпні 1996 року патенту № 9-П на право його оренди строком на
10 років.
Проте вказаний патент судами не витребувався і не досліджувався.
Відповідно, під час розгляду справи не були враховані обставини,
пов'язані з правом власності Товариства на цей патент, а також
правове значення цього факту для вирішення спору по суті.
Зазначене свідчить про неповне з'ясування судами всіх фактичних
обставин справи, а тому ухвалені в ній рішення і постанови не
можуть вважатися обгрунтованими і законними, та підлягають
скасуванню передачею справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і
вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки
сторін, і залежно від встановленого правильно застосувати норми
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
України, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "МК"
задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 6
квітня 2004 року ( sp02/1121-1 ) (sp02/1121-1)
, постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18 червня 2003 року та рішення
Господарського суду м. Києва від 17 березня 2003 року скасувати,
а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.