ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 40/594
(залишено без змін постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Всеукраїнської громадської організації "ХХХ" на постанову Вищого
господарського суду України від 16.12.2003 року у справі за
позовом Всеукраїнської громадської організації "ХХХ" до Державної
податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська про визнання
недійсним рішення,
встановила:
У жовтні 2001 року Всеукраїнська громадська організація "ХХХ"
звернулася з позовом до Державної податкової інспекції у Ч-ському
районі м. Н-ська про визнання недійсним рішення про застосування
та стягнення сум штрафних санкцій за порушення податкового
законодавства, зокрема, вимог Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Позовні вимоги обґрунтовувалися
тим, що висновки, на яких ґрунтується спірне рішення, не
відповідають фактичним обставинам справи та суперечать положенням
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідач позов не визнавав, посилаючись на його безпідставність.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від 16.05.2003 року,
залишеним без змін постановою Н-ського апеляційного господарського
суду від 30.09.2003 року, позов задоволено з тих мотивів, що
спірне рішення прийнято всупереч положенням Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2003 року
зазначені судові рішення скасовано та в позові відмовлено з тих
підстав, що судами першої та апеляційної інстанцій невірно
застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права.
Ухвалою від 25 березня 2004 року Верховним Судом України за
касаційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "ХХХ"
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого
господарського суду України від 16 грудня 2003 року з мотивів її
невідповідності нормам матеріального і процесуального права та
різного застосування Вищим господарським судом України положень
одного й того ж закону в аналогічних справах.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача, відповідача, перевіривши матеріали справи і рішення, які
приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Всеукраїнська громадська організація "ХХХ", виступаючи майновим
поручителем позичальника - спільного українсько-італійського
підприємства "YYY", уклала договір іпотеки з кредитором -
комерційним банком "SSS", відповідно до умов якого, звернення
стягнення на заставлене майно здійснюється у безспірному порядку
на підставі виконавчого напису нотаріуса. Позичальник своїх
зобов'язань не виконав. Таким чином, реалізація заставленого майна
була пов'язана з виконання цивільно-правової угоди та підпадає під
визначення операцій, які є об'єктом оподаткування податком на
додану вартість, відповідно до статті 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно до пункту 2.1 статті 2 зазначеного вище Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платником податку є особа, обсяг оподатковуваних
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом
будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців
перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, Вищий господарський суд України дійшов правильного висновку
про те, що позивач мав зареєструватися платником податку на додану
вартість відповідно до вимог пункту 9.3 статті 9 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки обсяг
оподаткованих операцій Всеукраїнської громадської організації
"ХХХ" з продажу товарів досяг меж встановлених пунктом 2.1 статті
2 цього ж Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до пункту 1 статті 111-18 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України за результатами
розгляду справи має право залишити постанову без змін, а скаргу
без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення коли суд визнає, що
постанова Вищого господарського суду України ухвалена з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки Вищого
господарського суду України.
Виходячи з наведеного, Судова палата не вбачає підстав для
скасування чи зміни оскаржуваної постанови.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата,
постановила:
Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "ХХХ"
залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду
України від 16.12.2003 року у справі № Х8 - без змін.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.