ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 21/405
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
головуючого судді,
суддів;
за участі представників
позивача: присутній
відповідача: присутній;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська (далі
-Інспекція) на постанову Вищого господарського суду України від 23
грудня 2003 року у справі за позовом Приватного підприємства "ХХХ"
(далі - Підприємство) до Інспекції про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень № 0001072301/0 від 13 листопада 2002
року та № 001072301/3 від 25 квітня 2003 року,
встановила:
З позовом до Господарського суду м. Н-ська Підприємство звернулося
18 квітня 2003 року.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що здійснені Підприємством
господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг), у
розрахунках за які були застосовані прості векселі, емітовані
третьою особою, не є бартерними, бо вексель в даному випадку не є
товаром, а - розрахунковим документом. Тому операції з передачі
векселів в рахунок оплати за отримані товари (роботи, послуги) не
є об'єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ).
Інспекція позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що
ідповідно до пункту 1.6. статті 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
цінні папери, в
т.ч. векселі, що використовуються у будь-яких операціях, крім
операцій з їх випуску (емісії) та погашення, є товарами, а тому
зазначені операції позивача є товарообмінними.
Рішенням Господарського суду м. Н-ська від 18 липня 2003 року
позов задоволено частково: податкове повідомлення-рішення №
001072301/3 від 25 квітня 2003 року визнано недійсним, а в решті
позову провадження у справі припинено. Судове рішення обґрунтовано
тим, що: відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України
"Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
векселі є валютними цінностями; положення підпункту 3.2.4. пункту
3.2. статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
відносять до операцій, що не є об'єктом
оподаткування, будь-які операції з обігу валютних цінностей; отже
операції з передачі векселів в рахунок оплати за
товарно-матеріальні цінності не є об'єктом оподаткування ПДВ.
Окрім того, суд застосував до спірних правовідносин підпункт
4.4.1. пункту 4.4. статті 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно з яким у разі коли норма
закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі
закону, або коли норми різних законів чи різних
нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне)
трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих
органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь
як платника податків, так і контролюючого органу, рішення
приймається на користь платника податків.
Постановою від 23 жовтня 2003 року Н-ський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін,
обґрунтувавши її тими ж висновками, що і суд першої інстанції.
Зазначена постанова апеляційного суду залишена без змін оскарженою
постановою Вищого господарського суду України від 23 грудня 2003
року.
Інспекція просить постанову Вищого господарського суду України в
частині залишення без змін судових рішень щодо визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення № 001072301/3 від 25 квітня 2003
року скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним
застосуванням судами положень Декрету Кабінету Міністрів України
"Про систему валютного регулювання і валютного контролю"
( 15-93 ) (15-93)
, пункту 1.6. статті 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, підпункту 3.2.4. пункту 3.2.
статті 3 і підпункту 7.4.3. пункту 7.4. статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Підприємство у відзиві на касаційну скаргу Інспекції просить її
відхилити, мотивуючи свої заперечення, зокрема, посиланнями на:
висновок судово-бухгалтерської експертизи Н-ського
науково-дослідного інституту судових експертиз № 3139 від 4 липня
2003 року, згідно з яким висновки Інспекції, що містяться в акті
перевірки від 4 листопада 2002 року за № 2301-087 та податковому
повідомленні-рішенні № 001072301/3 від 25 квітня 2003 року про
донарахування Підприємству податкового зобов'язання в сумі
4 126 121 грн. нормативно та документально не підтверджуються;
лист Комітету з питань промислової політики Верховної Ради України
від 30 червня 1999 року за № 06-11/12=240, відповідно до якого
операція з передачі векселя і використання його в розрахунках за
одержані товари (роботи, послуги) є однією з форм розрахунків і
операцій з валютними цінностями, яка не є об'єктом обкладання ПДВ;
лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і
банківської діяльності від 29 вересня 1998 року за № 06-10/479,
згідно з яким операції з цінними паперами ні на первинному, ні на
вторинному ринку не є об'єктом обкладання ПДВ.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Залишаючи без змін постанову апеляційного суду і, відповідно,
-рішення суду першої інстанції про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Інспекції № 001072301/3 від 25 березня 2003
року, Вищий господарський суд України виходив з того, що передача
позивачем в рахунок оплати за придбані товари векселів не є
бартерною (товарообмінною) операцією, а є розрахунковою операцією
щодо оплати товарів за договорами купівлі-продажу.
Тобто, на думку суду, вексель виконував функції розрахункового
документа.
З однозначністю зазначеного висновку суду касаційної інстанції
погодитись не можна, оскільки вексель в податкових відносинах має
інший ніж розрахунковий документ юридичний характер.
Зокрема, для цілей оподаткування відповідно до пункту 1.6 статті 1
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
вексель, як цінний папір, що використовується у
будь-яких операціях (крім операцій з їх (емісії) та погашення), є
товаром.
Згідні з пунктом 1.19. зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
проведення
розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій,
ніж грошова, є бартером (товарним обміном).
Господарські суди встановили і це підтверджується матеріалами
справи, що в додаткових угодах до укладених позивачем договорів
купівлі- продажу замість грошової форми розрахунків передбачалася
передача векселів. А факт передачі векселів в рахунок оплати
придбаних товарів підтверджується відповідними актами їх
приймання-передачі, складеними між позивачем і продавцями.
Окрім того, відповідно до частини першої пункту 1.31. названого
Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
продаж товарів - будь-які операції, що
здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки
та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу
прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно
від строків її надання, а також операції з безоплатного надання
товарів. Передача векселів в рахунок оплати за придбані товари,
виконані роботи або одержані послуги передбачає перехід права
власності на них до продавця, а тому має ознаки операції з продажу
товарів. Такі операції відповідно до підпункту 3.1. статті 3
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є
об'єктом оподаткування чим податком.
Відтак господарські суди всіх інстанцій дали помилкову юридичну
оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені
ними судові рішення і постанови не можна вважати законними і
обґрунтованими.
У зв'язку з цим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене,
з'ясувати дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосувати
закон, що регулює спірні правовідносини, та ухвалити у справі
законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ч-ському районі
м. Н-ська задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України від 23 грудня 2003 року ( sp01/1002-1 ) (sp01/1002-1)
, постанову
Н-ського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2003
року та рішення Господарського суду м. Н-ська від 18 липня
2003 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.