ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 25/48
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
суддів
за участю представника приватного підприємця Г-и Г.Д. - П-а В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
приватного підприємця Г-и Г.Д.,
встановила:
У січні 2003 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва звернулось
до господарського суду м. Києва з позовом до приватного підприємця
Г-и Г.Д. та ТОВ "Підприємство "Р" про стягнення в доход держави
безпідставно придбаного майна на суму 495 282 грн. 70 коп. Позовні
вимоги обґрунтовувались тим, що приватний підприємець Г-а Г.Д.
перевозив товари без відповідних документів. Така діяльність
спрямована на ненадходження коштів до бюджету, тобто здійснюється
з метою, що суперечить інтересам держави. Крім того, приватний
підприємець Г-а Г.Д. перевозив товар, не маючи ліцензії на
вантажні перевезення.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19 червня 2003 року
позов задоволено частково. Стягнуто в доход держави майно
загальною вартістю 495 282 грн. 70 коп. , зазначене у протоколі
огляду місця події від 28 листопада 2002 року № 004292 та вилучене
у приватного підприємця Г-и Г.Д.. У задоволенні позову до ТОВ
"Підприємство "Р" відмовлено.
Це рішення мотивовано тим, що знаходження товару у приватного
підприємця Г-и Г.Д. без відповідних документів є безпідставним
придбанням майна у розумінні ст. 470 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. У позові
до ТОВ "Підприємство "Р" відмовлено, оскільки майно передане йому
на зберігання згідно вказівки головного управління податкової
міліції ДПІ у Солом'янському районі м. Києва.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24
вересня 2003 року вищевказане рішення скасовано. У задоволенні
позову відмовлено, оскільки вилучене у приватного підприємця Г-и
Г.Д. майно не є його власністю і було передане для перевезення на
підставі договорів, які містяться в матеріалах справи. Дані
обставини виключають застосування ст. 470 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23 жовтня
2003 року роз'яснено суть постанови Київського апеляційного
господарського суду від 24 вересня 2003 року та зазначено, що
вилучене майно повинно бути повернуто приватному підприємцеві Г-і
Г.Д.
Постановою Вищого господарського суду України від 9 січня 2004
року № 25 постанову від 24 вересня 2003 року та ухвалу від 23
жовтня 2003 року Київського апеляційного господарського суду
скасовано, а рішення господарського суду м. Києва від 19 червня
2003 року залишено без змін.
Постанова обгрунтована тим, що наявність у приватного підприємця
Г-и Г.Д. спірного майна без підстав, передбачених Законом України
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст. 358 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
або інших
установлених законом підстав, свідчить про неправомірність набуття
товару згідно з положеннями ст. 470 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Ухвалою Верховного Суду України від 1 квітня 2004 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 9 січня 2004 року № 25 за
касаційною скаргою приватного підприємця Г-и Г.Д., де поставлено
питання про скасування цієї постанови та припинення провадження у
справі. Посилання зроблені на порушення та неправильне
застосування норм матеріального і процесуального права,
невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та рішенням Верховного Суду України.
Заслухавши доповідача, пояснення представника приватного
підприємця Ги Г.Д., який підтримав доводи касаційної скарги і
просив її задовольнити, та перевіривши матеріали справи, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову апеляційного
суд та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з
того, що податковий орган мав право стягувати в доход держави
майно, вилучене у приватного підприємця Г-и Г.Д. як безпідставно
придбане.
Проте такі висновки зроблені без урахування обставин справи та
вимог законодавства.
Із матеріалів справи вбачається, що у мотивувальній частині
рішення від 19 червня 2003 року господарський суд м. Києва визнав
неукладеними договори н перевезення вантажу, укладені між
приватним підприємцем Г-ю Г.Д. та громадянами.
Таке рішення прийнято судом із перевищенням повноважень,
передбачених чинним законодавством.
Так, згідно з вимогами п. 2 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі
позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних
інтересів позивачів або третіх осіб із самостійними вимогами на
предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Проте, позивач не заявляв позовні вимоги про визнання договорів
перевезення неукладеними та не звертався з відповідними
клопотаннями під час розгляду справи.
У письмових поясненнях приватний підприємець Г-а Г.Д. зазначив, що
здійснює підприємницьку діяльність із надання послуг у галузі
перевезень на замовлення фізичних та юридичних осіб. 26 листопада
2002 року до нього звернулись громадяни і запропонували перевезти
товар до м. Києва. Після узгодження умов та вартості перевезення
вказані громадяни заповнили бланки договорів, які він підписав.
Зазначений у протоколі огляду місця події товар перевозився ним на
виконання договорів перевезення, (а.с. 114-115).
До матеріалів справи долучено оригінали договорів на перевезення
вантажу, які були укладені між Г-ю Г.Д. та приватними підприємцями
Оч А.В., В-о Г.П. , Т-м М.М., В-о Л.Ф., К-о В.О, Н-ю І.В. та К-ь
Н.І. У додатках до зазначених договорів наведено перелік майна, що
передається для перевезення, та його вартість (а.с. 118-141).
Крім того, 28 січня 2003 року Солом'янський районний суд м. Києва
листом повідомив, що в його провадженні знаходиться цивільна
справа № 2-3686 за позовом групи громадян, які просять визнати за
ними право власності на майно, що було вилучене у приватного
підприємця Г-и Г.Д. 28 листопада 2002 року.
Таким чином, апеляційний суд зробив правильні висновки, що
вилучене у приватного підприємця Г-и Г.Д. майно не є його
власністю та передане йому для перевезення на підставі договорів,
що містяться в матеріалах справи.
Статтею 470 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що майно, придбане за
рахунок іншої особи не за угодою, а внаслідок інших дій, вчинених
з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,
якщо воно не підлягає конфіскації, стягується в доход держави.
Особа, яка безпідставно одержала майно, зобов'язана також
повернути або відшкодувати всі доходи, що вона мала, або повинна
була мати з безпідставно придбаного майна.
Аналіз змісту цієї статті ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
свідчить, що її
положення застосовуються за наявності наступних умов: майно
придбане безпідставно; у набувача є намір привласнити чуже майно;
ці умисні протиправні дії не пов'язані з укладанням угод;
протиправні дії не підпадають під норми кримінального або
адміністративного законодавства, що передбачає конфіскацію
безпідставно придбаного майна.
Апеляційна інстанція дійшла обгрунтованого висновку, що ст. 470 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
застосована господарським судом м. Києва
неправильно.
Так, майно, що є предметом спору по даній справі, приватному
підприємцеві Г-і Г.Д. не належить і є власністю інших громадян.
Вилученим на підставі ст. 470 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
як безпідставно
придбане може бути лише те майно, що знаходиться у власності
особи, до якої заявлено позов. Це випливає з самого змісту терміну
"безпідставно придбане майно". Для регулювання відносин, не
пов'язаних із перебуванням майна саме у власності особи без
достатньої правової підстави, законодавцем застосовуються інші
терміни, наприклад, "безпідставно збережене майно"
У разі наявності договірних відносин між особою, у володінні якої
знаходиться майно, та його власником, застосування ст. 470 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
виключається. У даному випадку власники передали товар
Г-і Г.Д. на підставі договорів перевезення. Позивачем не надано
доказів того, що він мав намір чуже майно привласнити.
За таких обставин апеляційна інстанція дійшла обгрунтованого
висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про
стягнення в доход держави товарів вартістю 495 282 грн., вилучених
у приватного підприємця Г-и Г.Д. згідно протоколу огляду місця
події від 28 листопада 2002 року № 004292.
З урахуванням наведеного постанову Вищого господарського суду
України від 9 січня 2004 року № 25 слід скасувати, а постанову від
24 вересня 2003 року та ухвалу від 23 жовтня 2003 року Київського
апеляційного господарського суду - залишити в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу приватного підприємця Г-и Г.Д. задовольнити
частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 9 січня 2004 року
( sp01/1427-1 ) (sp01/1427-1)
№ 25 скасувати, а постанову від 24 вересня 2003 року
та ухвалу від 23 жовтня 2003 року Київського апеляційного господарського
суду - залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.