Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 р. (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників агрофірми "З", державної податкової
інспекції у Рівненському районі Рівненської області, закритого
акціонерного товариства "ЛЗ", Української державної будівельної
корпорації,
розглянувши касаційну скаргу агрофірми "З" на постанову Вищого
господарського суду України від 05.11.2003 року № 8,
встановила:
У жовтні 1996 року товариство з обмеженою відповідальністю "ПП "М"
звернулося в арбітражний суд Рівненської області із заявою про
порушення справи про банкрутство колективного
сільськогосподарського підприємства агрофірми "З" (далі -
агрофірма "З", боржник) на підставі статті 5 Закону України "Про
банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
в редакції від 14.05.1992 року №
2343-Х11. Провадження у справі порушено ухвалою арбітражного суду
Рівненської області від 31.10.1996 року.
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від 11-15.04.1997
року визнано майнові вимоги кредиторів до боржника і, зокрема,
майнові вимоги державної податкової інспекції у Рівненському
районі Рівненської області (далі - ДПІ) у сумі 16 182 202 грн. 57
коп. Як зазначено в ухвалі, ця сума визнана за рішеннями про
застосування фінансових санкцій за порушення вимог Закону України
"Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та Указу
Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних)
операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", у тому числі
15 880 287 грн. 46 коп. -заборгованість по іноземному кредиту.
Водночас в описовій частині ухвали арбітражного суду Рівненської
області від 02.07.1997 року зазначено, що за ухвалою цього суду
від 11-15.04.1997 року ДПІ є кредитором із сумою майнових вимог
16 182 202 грн. та 15 880 287 грн. 46 коп. за поданням відділення
Державного казначейства у Рівненському районі.
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від 14.12.1998 року
визнано уточнені майнові вимоги кредиторів до боржника. Цією
ухвалою майнові вимоги ДПІ визнано у сумі 16 182 202 грн. 57 коп.
та 15 880 287 грн. 46 коп. заборгованості по іноземному кредиту.
В описових частинах інших ухвал, які виносились арбітражним судом
Рівненської області під час розгляду справи, зазначалось, що за
розрахунком ДПІ заборгованість боржника станом на 11.12.1998 року
складає 5 133 939 грн. 81 коп. (ухвала від 26.01.1999 року),
станом на 22.03.1999 року - 29 431 369 грн. 26 коп. (ухвала від
23.03.1999 року).
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від 10.01.2000 року
на підставі абзацу п'ятого частини 1 розділу V11 Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
в редакції від 30.06.1999 року № 784-Х1V
вирішено застосувати положення цього Закону при розгляді даної
справи щодо введення мораторію на задоволення вимог кредиторів,
процедури санації боржника тощо.
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від 28.02.2000 року
введено процедуру санації боржника та призначено керуючого
санацією. В описовій частині цієї ухвали наведено перелік осіб,
які є кредиторами у даній справі, та зазначено суми їх вимог, у
тому числі зазначено суму вимог ДПІ 48 494 446 грн.
Постановою господарського суду Рівненської області від 30.08.2001
року агрофірму "З" визнано банкрутом, призначено ліквідатора.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 25.03.2002
року зобов'язано ліквідатора подати реєстр вимог кредиторів із
зазначенням черговості задоволення їх вимог.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 12.03.2003
року зменшено розмір вимог ДПІ на суму 43 886 853 грн. 98 коп.
щодо заборгованості за кредитом, наданим під гарантію Уряду,
зобов'язано ліквідатора внести зміни до реєстру вимог кредиторів.
Суд зазначив, що заява ДПІ від 14.03.1997 року містила грошові
вимоги до боржника в сумі 301 915 грн. 11 коп., яка є податковим
боргом. В уточненнях від 11.12.1997 року, 11.12.1998 року,
22.03.1999 року ДПІ називала суми грошових вимог 15 880 267 грн.
46 коп. та 23 622 300 грн., пені 1 322 849 грн., але
підтверджуючих документів не надавала; заяви з майновими вимогами
до боржника в установленому порядку не подавала. На стадії
ліквідаційної процедури суду подавались реєстри вимог кредиторів,
у які включено вимоги ДПІ в сумі 43 886 853 грн., пізніше
48 494 496 грн. 53 коп., розмір яких також документально не
підтверджено; реєстри вимог судом не затверджувались. Зазначені
суми є не податковим боргом, а заборгованістю боржника за
кредитом, наданим під гарантію Уряду. Закон України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
уповноважує податкові
органи здійснювати заходи з погашення податкового боргу і не
регулює питання погашення кредитів, наданих за рахунок бюджетних
коштів, або позик, залучених державою чи під державні гарантії.
Суд також зазначив, що виконання зобов'язань за кредитною угодою
від 16.12.1997 року, укладеною між Міністерством фінансів України
та боржником (кредит під гарантію Уряду), забезпечено договором
застави. Тому кредитор має право стягнути борг за рахунок
заставленого майна відповідно до вимог статті 31 Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
.
За цих обставин суд дійшов висновку, що вимоги ДПІ, включені в
реєстр кредиторів, підлягають зменшенню на суму 43 886 853 грн. 98
коп.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
03-11.07.2003 року ухвалу господарського суду Рівненської області
від 12.03.2003 року залишено без змін.
На обґрунтування постанови апеляційний суд додатково послався на
положення частини 2 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів від
17.03.1993 року № 25-93 "Про надання державних гарантій щодо
іноземних кредитів, які надаються Україні відповідно до
міжнародних договорів" ( 25-93 ) (25-93)
та пункту 5 Положення про порядок
залучення іноземних кредитів та надання гарантій Кабінету
Міністрів України для забезпечення зобов'язань юридичних
осібрезидентів щодо їх погашення, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 05.05.1997 року № 414 ( 414-97-п ) (414-97-п)
(вказане Положення втратило чинність згідно з постановою Кабінету
Міністрів України від 11.07.2001 року № 787 ( 787-2001-п ) (787-2001-п)
). За
правилами цих нормативних актів агентські функції щодо
обслуговування іноземних кредитів, повернення яких гарантується
Кабінетом Міністрів України, виконували визначені ним
банки-агенти, з якими державні органи, уповноважені Кабінетом
Міністрів України, за погодженням з Міністерством фінансів України
укладали відповідні агентські угоди.
Суд зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України від 26.01.1998 року № 98 "Про додаткові заходи щодо
відшкодування витрат державного бюджету на виконання гарантійних
зобов'язань Кабінету Міністрів" ( 98-98-п ) (98-98-п)
банку України, як
банку-агенту, доручалося укласти угоду про переведення боргу за
іноземним кредитом агрофірми "З" на СП "АД-З"; Міністерству
фінансів України - укласти угоду з агрофірмою "З" про
відшкодування до кінця 1998 року витрат державного бюджету; Банку
- укласти кредитну угоду з СП "АД-З". Судом установлено, що
вказані заходи виконано. 22 травня 2000 року Банк листом №
16-301/278 запропонував боржнику для відшкодування витрат
державного бюджету добровільно передати предмет застави Банку або
іншій вказаній ним особі, яку Банк визначить після надання
агрофірмою "З" згоди на добровільну передачу предмета застави.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2003 року
№ 8 постанову Львівського апеляційного господарського суду від
03-11.07.2003 року та ухвалу господарського суду Рівненської
області від 12.03.2003 року скасовано. Суд касаційної інстанції
зазначив, що у разі визнання судом грошових вимог кредитора розмір
цих вимог не може змінюватись, окрім випадків перегляду судового
рішення в апеляційному або касаційному порядку, чи за
нововиявленими обставинами. Постанова вмотивована тим, що
зменшення суми грошових вимог ДПІ після їх визнання судом у справі
про банкрутство не передбачено Законом України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
та порушує майнові права кредитора.
5 лютого 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою агрофірми "З" порушено провадження з перегляду
у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 05.11.2003 року № 8. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої постанови з мотивів порушення положень
статей 8, 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, неправильного
застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Скасовуючи ухвалу господарського суду Рівненської області від
12.03.2003 року та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 03-11.07.2003 року у даній справі, Вищий
господарський суд України вмотивував оскаржену постанову тим, що
визнані судом грошові вимоги кредитора не можуть бути змінені,
окрім випадків перегляду відповідних судових рішень в апеляційному
та касаційному порядку, чи за нововиявленими обставинами.
Проте із зазначеними мотивами оскарженої постанови погодитись не
можна, оскільки їх наведено без врахування конкретних обставин, з
яких виходили суди першої й апеляційної інстанцій.
До винесення ухвали арбітражного суду Рівненської області від
10.01.2000 року про застосування при розгляді даної справи
положень Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
в редакції від
30.06.1999 року № 784-Х1V провадження у справі, зокрема на стадії
визнання майнових вимог кредиторів до боржника, здійснювалось за
правилами Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
в редакції
від 14.05.1992 року № 2343-Х11. Відповідно до частини 1 статті 3
цього Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
кредиторами визнавались громадяни або
юридичні особи, які мали підтверджені належними документами
майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких
повністю забезпечені заставою. Згідно зі статтею 10 цього Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
письмові заяви кредиторів з майновими вимогами до
боржника, а також документи, що їх підтверджують, розглядалися
судом, який за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою
визнавав їх чи відхиляв.
Як зазначено в ухвалі господарського суду Рівненської області від
12.03.2003 року, у процесі розгляду даної справи ДПІ подавала до
суду декілька заяв, у яких вказувались різні суми майнових вимог,
не підтверджені належними документами. Матеріали справи свідчать
про те, що сума вимог 43 886 853 грн. 98 коп. - заборгованість по
іноземному кредиту, яка включена ліквідатором до реєстру вимог
кредиторів, в установленому законом порядку судом не визнавалась;
реєстр вимог кредиторів судом не затверджувався.
За таких обставин, мотиви оскарженої постанови Вищого
господарського суду України не відповідають дійсності, а відтак ця
постанова не містить законних підстав для скасування судових
рішень у даній справі. Немає й інших підстав для скасування
постанови Львівського апеляційного господарського суду від
03-11.07.2003 року, який погодився з висновками суду першої
інстанції.
Зокрема суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано взяли до
уваги, що у зв'язку із заборгованістю агрофірми "З" перед
державним бюджетом у сумі 11 700 000 німецьких марок, що
утворилася станом на 01.07.1997 року внаслідок виконання Кабінетом
Міністрів України гарантійних зобов'язань по іноземному кредиту,
16 грудня 1997 року між Міністерством фінансів України та
агрофірмою "З" укладено кредитну угоду, зобов'язання за якою
забезпечено заставою цінних паперів на підставі договору від
04.02.1998 року, укладеного між Банком та агрофірмою "З".
Враховуючи викладене, оскаржена постанова підлягає скасуванню, а
скасована нею законна й обґрунтована постанова суду апеляційної
інстанції -залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу агрофірми "З" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp13/081-1 ) (sp13/081-1)
від 05.11.2003 року № 8 скасувати, а постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 03-11.07.2003 року
залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.