Коментар до рішення № 10/014

ХХ.09.2003 року Державна податкова адміністрація у місті Севастополі (далі - позивач) звернулась з позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним рішення XXIII сесії Севастопольської міської ради (далі - відповідач) № 945 від 18.12.2001 р. "Про надання пільги по сплаті єдиного податку на здійснення підприємницької діяльності", яким громадянину Б. (далі - третя особа) було у вигляді пільги знижено встановлену ставку єдиного податку.

Рішенням XXIII сесії Севастопольської міської ради від 18.12.2001 № 945 приватному підприємцю громадянину Б., в порядку виключення, було надано пільгу по сплаті єдиного податку, шляхом зниження йому встановленої ставки по цьому виду діяльності до 20 грн. в місяць. Пільга була надана за рахунок коштів, що надходять від цього виду податку у місцевий бюджет.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спрощена система оподаткування для суб'єктів малого підприємництва вводилась як пільга, а тому застосування пільги щодо сплати єдиного податку суперечить змісту поняття спрощеної системи оподаткування.

Крім того Указ Президента України від 28.06.1999 р. № 746/99 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) не передбачає надання пільг по сплаті єдиного податку.

Відповідач відзив на позов не надав, явку повноважних представників у судове засідання не забезпечив.

Третя особа пояснень по суті спору не надала, явку повноважних представників не забезпечила.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд, встановив, що Рішенням XXIII сесії Севастопольської міської ради від 18.12.2001 № 945 приватному підприємцю громадянину Б., в порядку виключення, було надано пільгу по сплаті єдиного податку, шляхом зниження йому встановленої ставки по цьому виду діяльності до 20 грн. в місяць. Пільга була надана за рахунок коштів, що надходять від цього виду податку у місцевий бюджет.

Відповідно до статті 3 Закону України 25.06.1991 р. № 1251-ХП "Про систему оподаткування" (1251-12) система оподаткування будується на принципі рівності, який полягає у недопущені будь-які проявів податкової дискримінації, забезпеченні однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб) при визначені обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Отже, пільги по сплаті окремих видів податків та зборів (обов'язкових платежів) встановлюватись лише щодо певних категорій громадян, а не конкретних осіб.

Таким чином, рішенням Севастопольської міської ради від 18.12.2001 № 945 про надання громадянину Б. пільги по сплаті єдиного податку було порушено положення статті 3 Закону України"Про систему оподаткування" від 25.06.1991, (1251-12) а саме передбачений цією статтею принцип рівності.

Згідно Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та місцевого самоврядування діють у межах повноважень наданих їм законом.

Пунктом 28 статті 26 Закону України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) передбачено, що до виключної компетенції сільських селищних та міських рад народних депутатів відноситься прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевим податкам і зборам.

Оскільки єдиний податок не є місцевим податком чи збором, тому надання пільг по його сплаті до компетенції міської ради не відноситься.

Крім того, підстави для надання пільги по податку повинні передбачатись нормативно-правовим актом, яким встановлено даний податок чи обов'язковий платіж, Указ Президента України від 28.06.1999 р. № 746/99 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) не передбачає можливості надання пільг по сплаті єдиного податку.

Враховуючи наведене, рішення XXIII сесії Севастопольської міської ради від 18.12.2001 №945 було прийняте з перевищенням повноважень наданих Севастопольській міській раді згідно чинного законодавства та з порушенням норм діючого законодавства України.

За таких обставин Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати Суд поклав на відповідача та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , вирішив позов задовольнити, визнати недійсним рішення XXIII сесії Севастопольської міської ради № 945 від 18.12.2001 р. Стягнути з Севастопольської міської ради в доход Державного бюджету України 85 грн. судових витрат. Правовий аналіз ситуації:

Відповідно до статті 2 Указу Президента України від 28.06.1999 р. № 746/99 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

Тобто, ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб може становити 20 гривень, але встановлення такої ставки повинно залежати від виду діяльності.

У разі, якщо б Севастопольська місцева рада прийняла рішення, в якому встановлення розміру ставки 20 гривень стосувалося певної категорії приватних підприємців і залежало від виду діяльності, таке рішення відповідало би чинному законодавству України, і не було визнано недійсним у судовому порядку, так як встановлення розміру ставки 20 гривень, це не пільга, а мінімальна ставка єдиного податку, яка може встановлюватися для суб'єктів малого підприємництва.

Щодо посилання Державної податкової адміністрації у позові на те, що спрощена система оподаткування для суб'єктів малого підприємництва вводилась як пільга, звертаємо Вашу увагу на наступне.

Відповідно до статті 11 Закону України від 19.10.2000 р. № 2063-ІП "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) спрощена система може застосовуватися для суб'єктів малого підприємництва в порядку, установленому законодавством України.

Законодавчим документом, яким установлена спрощена система оподаткування, є Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу від 28.06.1999 р. № 746/99 (727/98) ).

Не існує протиріччя між Законом України від 19.10.2000 р. № 2063-XІV "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) та Указом Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу Президента України від 28.06.1999 р. № 746/99 (727/98) ).

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, обсяг виручки яких за рік перевищує 1 млн. грн., та фізичні особи, обсяг виручки яких за рік перевищує 500 тис. грн., не мають правових підстав для сплати єдиного податку.

Статтею 1 Указу Президента України від 28.06.1999 р. № 746 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) установлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:

- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

- юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Середньооблікова чисельність працюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також: працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

Закон України від 19.10.2000 р. № 2063-XIV "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) визначає основні напрями державної підтримки малого підприємництва.

Одним з основних напрямів державної підтримки малого підприємництва є запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності (п. 3 ст. 5 Закону), але ця система не пільга, а спрощена система звітності та оподаткування та бухгалтерського обліку.

На користь вищенаведеного зазначимо, що відповідно до статті 11 Закону України від 19.10.2000 р. № 2063-ПІ "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку.

На сьогодні таким нормативним актом є Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) .

Щодо надання пільг по сплаті єдиного податку, зазначимо, що надання пільг по сплаті єдиного податку призведе до порушення принципів побудови системи оподаткування, які визначені статтею 3 Закону України від 25.06.1991 р. № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) (із змінами і доповненнями), а саме рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також призведе до неврахованих втрат Державного бюджету, оскільки відсутні джерела покриття цих втрат, що суперечить статті 34 Закону України від 29.06.1995 р. № 253/95-ВР "Про бюджетну систему України" (512-12) , якою визначено, що у разі прийняття рішень, які зумовлюють скорочення надходжень до Державного бюджету України та місцевих бюджетів, повинні бути передбачені джерела їх покриття.