Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2004 року (скасовано ухвалу ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників Київського міського відділення Фонду
України соціального захисту інвалідів - М-ї В.А., відкритого
акціонерного товариства побутової хімії "З" - Б-а М.М.,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
побутової хімії "З" (далі - Товариство) на ухвалу Вищого
господарського суду України від 29.09.2003 року № 13,
встановила:
У березні 2002 року прокурор Оболонського району м. Києва
звернувся в господарський суд м. Києва із позовом в інтересах
держави в особі Київського міського відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів до Товариства про стягнення 7398
грн. відрахувань на підставі статті 20 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Рішенням господарського суду м. Києва від 29.04.2002 року позов
задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2002
року Товариству відмовлено у відновленні пропущеного
процесуального строку для подання апеляційної скарги на зазначене
рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.04.2003 року
№ 13 Товариству повернуто касаційну скаргу на ухвалу Київського
апеляційного господарського суду від 02.12.2002 року на підставі
пункту 3 частини 1 статті 111-3 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Ухвала вмотивована тим, що додані
заявником фінансові чеки не можуть вважатися належними доказами
надіслання копії скарги прокурору та Київському міському
відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів; таким
доказом є лише реєстр опису вкладення.
19 червня 2003 року Товариство повторно подало касаційну скаргу на
ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2002
року та заявило клопотання про відновлення пропущеного
процесуального строку.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.09.2003 року
№ 13 Товариству відмовлено у відновленні пропущеного
процесуального строку, а касаційну скаргу повернуто на підставі
пункту 5 частини 1 статті 111-3 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Ухвала вмотивована тим, що у
касаційній скарзі відсутнє обгрунтування поважності причин
пропуску процесуального строку.
15 січня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Товариства порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від
29.09.2003 року № 13. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої ухвали та передачу справи на розгляд до
Вищого господарського суду України. На обгрунтування касаційної
скарги зроблено посилання на виявлення різного застосування Вищим
господарським судом України одного й того ж положення
процесуального закону у аналогічних справах, неправильне
застосування норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення
представників відповідача та позивача, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Посилання Вищого господарського суду України в оскаржуваній ухвалі
на те, що клопотання Товариства про відновлення процесуального
строку не містить обґрунтування щодо наявності поважних причин,
які призвели до пропуску строку, не відповідає дійсності.
До касаційної скарги на ухвалу суду апеляційної інстанції, поданої
вперше та повторно, Товариство додавало клопотання про відновлення
пропущеного процесуального строку. У клопотанні вказувалось, що
оскаржувана ухвала Київського апеляційного господарського суду від
02.12.2002 року надіслана Товариству цим судом 8 січня 2003 року,
тобто коли встановлений статтею 110 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
строк для касаційного оскарження
ухвали вже закінчився. На підтвердження зазначеної обставини
заявником подавались відповідні докази. Проте Вищий господарський
суд України цих доводів Товариства не перевірив та відхилив
клопотання Товариства, фактично його не розглянувши.
Окрім того, відхиляючи клопотання про відновлення пропущеного
процесуального строку при розгляді повторно поданої касаційної
скарги, Вищий господарський суд України не дав належної правової
оцінки тій обставині, що повернення вперше поданої касаційної
скарги здійснено цим судом з порушенням пункту 3 частини 1 статті
111-3 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як вбачається з ухвали Вищого господарського суду України від
24.04.2003 року, Товариство додавало до касаційної скарги докази
надіслання її копії прокурору та позивачу - видані об'єктом
поштового зв'язку фінансові чеки про відправлення рекомендованих
листів. Відповідно до визначення поняття доказів, що міститься у
статті 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, такі чеки є доказом. У разі сумнівів у їх
достовірності, чи дійшовши висновку про недостатність таких
доказів, суд вправі був витребувати додаткові докази, але не мав
законних підстав для повернення касаційної скарги.
За таких обставин оскаржену ухвалу Вищого господарського суду
України слід скасувати як незаконну, а справу передати на розгляд
до цього суду.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства побутової
хімії "З" задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 29.09.2003 року № 13
скасувати, а справу передати на розгляд до Вищого господарського
суду України.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.