Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.01.2004 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
головуючого судді,
суддів;
за участі представників
позивача: присутній,
відповідача: присутній,
третьої особи: присутній,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного комерційного підприємства торгівлі "ХХХ" (далі
-Підприємство) на постанову Вищого господарського суду України від
ХХ вересня 2003 року у справі за позовом Підприємства до Приватної
фірми "YYY" (далі - Фірма) та Відділу по управлінню майном
комунальної власності та післяприватизаційної підтримки
підприємств Н-ської міської ради (далі - Відділ), за участі
третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних
вимог на предмет спору Регіонального відділення Фонду державного
майна України у Ч-ській області про визнання недійсним договору
оренди № Х2 від ХХ січня 2002 року, укладеного між Відділом і
Фірмою (далі - Договір № Х2) та виселення,
встановила:
З позовом до Господарського суду Ч-ської області Підприємство
звернулось ХХ серпня 2002 року.
Заявлена позовна вимога мотивована відмовою Фірми добровільно
звільнити приміщення магазину площею 569 м.кв., яке розташоване в
м. Н-ську по бульвару Ц-му, 88 та належить Підприємству на праві
повного господарського відання і є державною власністю.
Фірма позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що:
спірним приміщенням вона користується на підставі Договору № Х2,
строк дії якого закінчується ХХ грудня 2006 року; відповідно до
абзацу другого частини першої статті 23 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
та пункту 9.8.
вказаного договору оренди в разі переходу права власності до інших
осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.
Рішенням Господарського суду Ч-ської області від ХХ вересня - ХХ
жовтня 2002 року позов задоволено. Судове рішення обґрунтовано
тим, що рішенням Арбітражного суду Ч-ської області від ХХ квітня
2001 року визнано право повного господарського відання на спірне
приміщення за Підприємством та визнано недійсним рішення Н-ської
міської ради № Х7 від ХХ серпня 1999 року "Про внесення доповнень
до рішення міської ради від ХХ квітня 1999 року № Х0 "Про
затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Н-ська,
які плануються приватизувати в 1999 році" в частині включення до
об'єктів комунальної власності м. Н-ська спірного приміщення.
Окрім того суд визнав недійсним реєстраційне посвідчення на нього
за Н-ською міською радою. На підставі зазначених фактів суд дійшов
висновку, що у міської ради не було законних підстав здавати
спірне приміщення в оренду та укладати договір оренди.
Постановою від ХХ грудня 2002 року Я-ський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін.
Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій постановою
від ХХ березня 2003 року Вищий господарський суд України скасував,
а справу передав на новий розгляд, обґрунтувавши постанову
посиланнями на процесуальні порушення, допущені судами при їх
ухваленні.
За наслідками нового розгляду справи рішенням від ХХ травня 2003
року Господарський суд Ч-ської області позов задовольнив, виходячи
з того, що спірне майно є загальнодержавною власністю і
знаходилося в управлінні Міністерства транспорту України, а
останнє не приймало рішення про передачу майна до комунальної
власності м. Н-ська. Тому Н-ська міська рада не мала права
передавати спірне приміщення в орендне користування Фірми.
Постановою Я-ського апеляційного господарського суду від ХХ липня
2003 року рішення Господарського суду Ч-ської області від ХХ
травня 2003 року залишено без змін.
Оскарженою постановою Вищий господарський суд України постанову
Я-ського апеляційного господарського суду від ХХ липня 2003 року
та рішення Господарського суду Ч-ської області від ХХ травня 2003
року скасував, а справу знову передав на новий розгляд. Постанова
обгрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій
порушили вимоги статті 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, повторно застосувавши до спірних
правовідносин преюдиціальність рішення Арбітражного суду Ч-ської
області від ХХ квітня 2001 року, і не дали, як того вимагав суд
касаційної інстанції, правової оцінки рішенню від ХХ травня 1990
року № Х9 Н-ського міськвиконкому про затвердження акта державної
комісії з прийняття в експлуатацію житлового будинку № ХХ1 на
С-ній площі м. Н-ська з прибудованим продовольчим магазином та
акта його передачі. Крім того, спірний договір визнано недійсним
на підставі статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
з моменту його укладання
без застосування наслідків його недійсності.
Підприємство просить постанову Вищого господарського суду України
від ХХ вересня 2003 року скасувати, мотивуючи касаційну скаргу її
невідповідністю Конституції України та неправильним застосуванням
судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін і
третьої особи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що: ХХ січня
2002 року між Відділом та Фірмою було укладено Договір № Х2,
відповідно до якого спірне приміщення передано Фірмі в оренду
строком до ХХ грудня 2006 року; рішенням Арбітражного суду Ч-ської
області від ХХ квітня 2001 року у справі № ХХ0, зокрема, визнано
недійсним рішення Н-ської міської ради № Х7 від ХХ серпня 1999
року в частині включення до об'єктів комунальної власності м.
Н-ська спірного приміщення і визнано недійсним реєстраційне
посвідчення на нього за Н-ською міською радою; спірне майно є
державною власністю і знаходилося в управлінні Міністерства
транспорту України, яке не передавало його до комунальної
власності м. Н-ська.
Згідно з абзацом другим статті 5 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
(в редакції чинній
на момент укладання Договору № Х2) орендодавцями щодо цілісних
майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та
нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів
господарських товариств, створених у процесі приватизації
(корпоратизації), що є державною власністю, є Фонд державного
майна України, його регіональні відділення та представництва.
Отже у Відділу не було законних підстав для передачі спірного
приміщення в оренду і, відповідно, на укладання Договору № Х2 з
Фірмою.
Тому суд першої інстанції правомірно визнав Договір № Х2
недійсним.
Посилання Вищого господарського суду України на не дослідження
судами першої та апеляційної інстанцій вказаних у його постановах
від ХХ березня 2003 року і від ХХ вересня 2003 року обставин, є
безпідставним, позаяк ці суди достовірно, на підставі правильної
оцінки доказів, дійшли обгрунтованого юридичного висновку про те,
що спірне приміщення є державною, а не комунальною власністю.
Разом з тим, суд першої інстанції помилково послався на частину
першу статті 59 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та визнав недійсним Договір №
Х2 з моменту його укладання.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди,
унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами
реституції, позаяк використання майна - "річ" безповоротна, і
відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому
такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на
майбутнє.
Проте, зазначене порушення не вплинуло на правильність вирішення
спору в даній справі, а тому передача справи на новий розгляд з
цієї підстави, необгрунтована.
Відтак, Вищий господарський суд України безпідставно скасував
законні рішення і постанову судів першої та апеляційної інстанцій
і неправомірно ухвалив постанову про передачу справи на новий
розгляд.
У зв'язку з цим постанова Вищого господарського суду України
підлягає скасуванню як незаконна і необгрунтована, а законна
постанова апеляційного суду - залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Державного комерційного підприємства торгівлі
"ХХХ" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України
від ХХ вересня 2003 року ( sp02/602-1 ) (sp02/602-1)
скасувати, а постанову
Я-ського апеляційного господарського суду від ХХ липня 2003 року
залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.