ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.12.2003 Справа N 112/16-2002
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
розглянувши за участю представників сторін: Державного
підприємства "ХХХ" - присутній; Спільного українсько-російського
підприємства у формі закритого акціонерного товариства "YYY" -
присутній; Акціонерного банку "SSS" - присутні, касаційні скарги
Спільного українсько-російського підприємства у формі закритого
акціонерного товариства "YYY" та Акціонерного банку "SSS" на
постанову Вищого господарського суду України від 22 липня 2003
року № X2 у справі за позовом Державного підприємства "XXX" до
Спільного українсько-російського підприємства у формі закритого
акціонерного товариства "YYY", треті особи: Фонд державного майна
України, АТВТ "ZZZ" про зобов'язання вчинити дії та за зустрічним
позовом Спільного українсько-російського підприємства у формі
закритого акціонерного товариства "YYY" до Державного підприємства
"XXX" про визнання права власності на майно, -
встановила:
У червні 2002 року Державне підприємство "XXX" звернулося до
господарського суду Київської області з позовом до Спільного
українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у
формі закритого акціонерного товариства "YYY" про зобов'язання СП
ЗАТ "YYY" передати цілісний майновий комплекс - склад
паливно-мастильних матеріалів (паливно-енергетичний комплекс), що
знаходиться у смт. Н-ськ, вул. А-ва, 1, на баланс позивача.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що СП ЗАТ
"YYY" було створене з метою будівництва та благоустрою
міжнародного вантажно-пасажирського аеропорту "QQQ", про що
зазначено в Статуті підприємства. В ст.8 Установчого договору СП
ЗАТ "YYY" вказано, що з метою виконання Програми будівництва та
експлуатації аеропорту "QQQ" позивач разом з відповідачем
здійснюють будівництво на території Льотно-випробувальної бази
смт. Н-ськ паливно-енергетичного комплексу (далі ПЕК) з терміналом
об'ємом 3000 м 3 паливно-мастильних матеріалів (далі ПММ), причому
для здійснення цієї цілі відповідач надає позивачу безвідсоткову
зворотну фінансову допомогу, а позивач здійснює безпосереднє
будівництво об'єкту.
Позивач також посилався на те, що, оскільки згідно ст. 8.2.4.
Установчого договору збудований об'єкт після прийняття його в
експлуатацію мав бути переданий на баланс позивача та позивач мав
передати право користування на договірній основі на частину
потужностей ПЕК відповідачу, визнання права власності на об'єкт за
відповідачем протирічить його установчим документам.
Відповідач проти позову заперечував і подав зустрічний позов, в
якому просив визнати право власності на склад паливно-мастильних
матеріалів, за СП ЗАТ "YYY".
Рішенням господарського суду Київської області від 18 лютого 2003
року позов задоволено. Спільне українсько-російське підприємство у
формі закритого акціонерного товариства "YYY" зобов'язано передати
цілісний майновий комплекс складу паливно-мастильних матеріалів,
що знаходиться у смт. Н-ськ, вул. А-ва, 1, на баланс Державного
підприємства у формі закритого акціонерного товариства "YYY",
звільнити та не чинити перешкод у користуванні Державним
підприємством "XXX" цілісним майновим комплексом складом
паливно-мастильних матеріалів та земельною ділянкою розміром 1,83
га. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 3
квітня 2003 року вказане рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України № Х2 від 22 липня
2003 року зазначені рішення та постанову залишено без змін, а
касаційну скаргу АБ "SSS" без задоволення.
Спільне українсько-російське підприємство у формі закритого
акціонерного товариства "YYY" та АБ "SSS" оскаржили постанову
Вищого господарського суду України з мотивів неправильного
застосування норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 13 листопада 2003 року
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого
господарського суду України від 22 липня 2003 року № Х2.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, дослідивши доводи касаційних скарг та заперечень і
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.3 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм процесуального права є в
будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або
постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд
прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків
осіб, які не були залучені до участі в справі.
Вищий господарський суд у постанові послався на те, що у АБ "SSS"
відсутнє право на подання касаційної скарги і він не вправі
заявляти вимогу про скасування постановлених по справі рішень. Ця
позиція грунтується на тому, що договори застави від 1 листопада
2001 року та від 11 жовтня 2002 року, на які посилається банк у
підтвердження своїх доводів про те, що прийняті у справі рішення
та постанова стосуються його прав і охоронюваних законом
інтересів, визнані недійсними рішеннями господарського суду м.
Києва від 27 травня 2003 року у справах № 24/292 та №24/293.
Однак, з такими висновками погодитись не можна.
Відповідно до ст.111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція, переглядаючи в
касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Пунктом 7 частини 2 статті 111 - 11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що постанова касаційної
інстанції серед іншого має містити мотиви, за якими касаційна
інстанція не застосовує закони та інші нормативно-правові акти, на
які посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові
акти, якими керувався суд, приймаючи рішення.
Проте, прийнявши касаційну скаргу банку до провадження Вищий
господарський суд не розглянув по суті викладені у ній доводи і не
перевірив застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права.
Зокрема, касаційний суд не дав оцінку доводам скарги щодо
неправильного застосування судами положень статті 35
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Так, рішення і постанова судів першої та апеляційної інстанцій
мотивуються тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 14
лютого 2002 року у справі № 24/37 визнано недійсним рішення
виконавчого комітету Ч-ської міської ради № 321/15 від 11 грудня
2001 року, п.2 якого було визнано право власності на цілісний
майновий комплекс складу паливно-мастильних матеріалів, що
знаходиться за адресою: смт. Н-ськ, вул. А-ва, 1, за СП "YYY". З
огляду на зазначене, місцевий господарський суд та апеляційний
господарський суд дійшли висновку про те, що законним власником
складу паливно-мастильних матеріалів є Державне підприємство
"XXX".
Оцінку, яку господарський суд дав доказам, поданим у справі
№ 24/37, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій у
даній справі прийнято у якості основного доводу в обґрунтування
рішення про передачу складу паливно-мастильних матеріалів на
баланс Державного підприємства "XXX". При цьому місцевий
господарський суд та апеляційний господарський суд послалися на
положення частини 5 статті 35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою передбачено, що факти, які
відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при
розгляді справи.
Між тим, мотивація рішення у справі № 24/37 є оцінкою наданих суду
доказів, а не фактом, який не потребує доведення у даній справі.
За таких обставин, у господарських судів першої та апеляційної
інстанцій не було правових підстав вважати встановленим той факт,
що законним власником складу паливно-мастильних матеріалів є
Державне підприємство "XXX". Тому банк, як заставодержатель,
підлягав залученню до участі у справі на стороні відповідача.
Вищий господарський суд взагалі не дав правову оцінку висновкам
судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні
зустрічного позову, яких суди дійшли без належного дослідження
наявних у справі доказів та застосування норм матеріального та
процесуального права.
Порушення вимог матеріального та процесуального права, допущені
судом при розгляді справи, є підставою для скасування
постановлених судових рішень та направлення справи на новий
розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 111-17, 111-19 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата, -
постановила:
Касаційні скарги Спільного українсько-російського підприємства у
формі закритого акціонерного товариства "YYY" та Акціонерного
банку "SSS" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду від 22 липня 2003 року № Х2,
( sp02/960-1 ) (sp02/960-1)
постанову Київського апеляційного господарського
суду від 3 квітня 2003 року, рішення господарського суду Київської
області від 18 лютого 2003 року скасувати, а справу направити
на новий розгляд господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.