Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.12.2003 року
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства закритого
типу "YYY" на постанову Вищого господарського суду України від
ХХ.08.2003 року у справі за позовом акціонерного товариства
закритого типу "YYY" до Державного комунального підприємства "ZZZ"
та товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" про визнання
рішення про одностороннє розірвання договору оренди недійсним,
визнання недійсними договорів оренди, виселення та зобов'язання
звільнити приміщення,
встановила:
У жовтні 2000 року АТЗТ "YYY" звернулося до арбітражного суду м.
Н-ська з позовом до ДКП "ZZZ" та ТОВ "XXX" про визнання недійсним
рішення відповідача про одностороннє розірвання договору оренди №
Х0 від ХХ.02.1994 року, визнання недійсними договорів оренди №№ Х1
та Х2 від ХХ.09.2000 року, виселення ТОВ "XXX" з орендованих
приміщень.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ДКП "ZZZ" незаконно
розірвало в односторонньому порядку договір оренди № Х0 від
ХХ.02.1994 року, укладеного між ним та позивачем, в зв'язку з
укладенням договорів оренди цих же приміщень №№ Х1 та Х2 від
ХХ.09.2000 року між відповідачами, оскільки згідно ст. 26 Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
одностороння відмова від договору майна не допускається.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що він за
своєю статутною діяльністю є балансоутримувачем нежитлових
будинків міської комунальної власності і договори оренди на
користування цими будинками укладає на підставі рішень Н-ради та
розпоряджень Н-ського міського голови. Спірні договори укладені на
підставі розпорядження Н-ського міського голови і у зв'язку з цим
договір оренди № Х0 від ХХ.02.1994 року визнано таким, що втратив
чинність.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ.09.2002 року визнано
недійсним договір оренди № Х0 від ХХ.02.1994 року на підставі ст.
48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, припинено провадження у справі
в частині визнання недійсним рішення ДКП "ZZZ" про одностороннє
розірвання договору оренди № Х0. В іншій частині в позові
відмовлено. Суд виходив з того, що сторони не досягли згоди по
істотних умовах при укладенні договору № Х0 і позивач не має прав
щодо спірних приміщень.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.04.2003 року рішення господарського суду м. Н-ська від
ХХ.09.2002 року скасовано та задоволене позов частково: визнано
недійсними на майбутнє договори оренди нежитлових приміщень №№ Х1
та Х2 від ХХ.09.2000 року та виселено ТОВ "XXX" з спірних
приміщень. В решті позовних вимог провадження по справі припинено.
Суд апеляційної інстанції послався на відповідність договору
оренди № Х0 вимогам закону.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.08.2003 року
скасовано рішення господарського суду м. Н-ська від ХХ.09.2002
року та постанову Н-ського апеляційного господарського суду
ХХ.04.2003 року, а справу направлено на новий розгляд до суду
першої інстанції. Касаційний суд посилався на те, що суди при
розгляді справи не з'ясували належним чином дійсні обставини
справи, що вплинуло на їх правильну юридичну оцінку та
застосування норм матеріального та процесуального права.
ХХ.11.2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою АТЗТ
"YYY" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого
господарського суду України від ХХ.08.2003 року. Скарга
мотивується виявленням різного застосування Вищим господарським
судом України одного й того ж положення закону в аналогічних
справах та неправильне застосування норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши
матеріали справи Верховний суд України вважає що касаційна скарга
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вищий господарський суд скасовуючи судові рішення у справі та
направляючи справу на новий судовий розгляд грунтував свою
постанову неналежним з'ясуванням обставин справи, неправильним
застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Проте з такими доводами касаційного суду погодитись не можна з
наступних підстав.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що між "GGG",
правонаступником якого є ДКП "ZZZ", та орендним підприємством
"YYY", правонаступником якого є АТЗТ "YYY", був укладений договір
оренди нежилого приміщення № Х0 від ХХ.02.1994 року, яке згідно з
рішеннями Н-ської міської ради є комунальною власністю, тому
висновок господарських судів про застосування до спірних
правовідносин Закону України "Про оренду державного і комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
(далі Закон) є правильним.
Об'єктом оренди є приміщення на першому поверсі із зазначенням
площі оренди по вул. Ч-ська, 88 і 99.
Орендна плата 1 кв.м. визначена із вартості орендованого майна з
урахуванням коефіцієнтів індексу інфляції на підставі методики
Кабінету Міністрів України, чинної на час укладення Договору № Х0.
Змінами до Договору № Х0 від ХХ.03.1995 року на ХХ.05.1996 року
сторони узгодили нову орендну плату виходячи від загальної
вартості орендованого майна із зазначенням експертної вартості
будинку.
Пунктами ХХ1, ХХ2, ХХ3, ХХ4, ХХ5, ХХ6, ХХ7, ХХ8 і ХХ9 Договору №
Х0 узгоджено питання амортизаційних відрахувань, які згідно з п. З
ст. 23 Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
залишаються у розпорядженні орендаря і
використовуються на відновлення орендованих основних фондів.
Строк дії Договору № Х0 сторони визначили до початку реконструкції
вул. Ч-ської. Умови Договору № Х0 сторони виконували і взаємних
претензій не мали.
На підставі фактичних обставин справи апеляційний суд прийшов до
обгрунтованого висновку, що Договір № Х0 укладений у чіткій
відповідності із Законом ( 2269-12 ) (2269-12)
, під відкладальною умовою, бо
сторони поставили виконання прав і обов'язків у залежності від
обставин настання яких невідомо.
Тому висновок суду першої інстанції та Вищого господарського суду
щодо невідповідності Договору № Х0 істотним умовам Закону
( 2269-12 ) (2269-12)
є помилковим і не відповідає обставинам справи.
Відповідно до вимог розпорядження № ХХ1 від ХХ.ХХ.1998 року "Про
реконструкцію вул. Ч-ської" апеляційний суд зробив правильний
висновок про початок реконструкції вул. Ч-ської та термін дії
Договору № Х0 до ХХ.07.1998 року.
У відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов
договору після закінчення його строку, він вважається продовженим
на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені
договором, згідно с п. 2 ст. 19 Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Про дійсність Договору № Х0, як правильно зазначив апеляційний
суд, свідчить рішення Н-ської міської ради № Х3 від ХХ.02.2000
року про внесення до Договору № Х0 змін пов'язаних із зміною назв
обох сторін.
Пунктом 1 ст. 29 Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
одностороння відмова від
договору оренди не допускається. Укладення договорів оренди № Х1 і
№ Х2 від ХХ.09.2000 року між Відповідачем 1 і Відповідачем 2 на
спірні приміщення по вул. Ч-ській 88 і 99 під час дії Договору
оренди № Х0 апеляційним судом обгрунтовано, на підставі ст. 48
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, визнано недійсними і правильно
виселено ТОВ "XXX" із орендованих приміщень АТЗТ "YYY".
Посилання касаційного суду на помилкове застосування апеляційним
судом ст. 48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, нез'ясування обставин
щодо домовленості Орендаря і Орендодавця за Договором № Х0 про
передачу орендованого приміщення ТОВ "XXX" не відповідає фактичним
обставинам справи і є неправильним.
За таких обставин, незаконна постанова суду касаційної інстанції
підлягає скасуванню, а обгрунтована і законна постанова
апеляційного суду - залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-17, 111-18, 111-19, 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата
постановила:
касаційну скаргу АТЗТ "YYY" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp02/590-1 ) (sp02/590-1)
від ХХ.08.2003 року скасувати, а постанову Н-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.04.2003 року залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.